Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Ольга Ткачів (1987)



Художня проза ⁄ Переглянути все



Художня проза
  1. "ОСОБЛИВА"
    Можливо в цьому житті ти тільки людина,
    а для когось ти – цілий світ.
    Габріель Гарсія МАРКЕС

    Це невелике оповідання про квітку, яка народившись з краплини ранішньої роси та яскравого промінчика літнього сонечка, прагнула стати особливою і не для всіх, а для Нього.
    А Він був гордим і Вона знала, що Їй буде важко рости поруч і дивитись на те, як незрівнянно Він фліртує з трояндами, гвоздиками, герберіями та іншими красунями, а Вона стоятиме поруч, і Її Він не помічатиме, і не тому, що не хоче, просто ще не прийшов Її час.
    Ніхто не міг пояснити Її народження в прекрасному саду Доброї Пані Анни. Але Садівник не наважувався знишкодити молоде створіннячко, яке набиралося краси і форми.
    Добра Пані Анна любила пити ранкову каву, споглядаючи на тендітну польову красуню. Вона, з багатолітнім стажем вирощуванням рослин, не могла зрозуміти звідкіля серед парникових квітів виросла польова РОМАШКА?!
    Так, саме такий вигляд мала ця загадкова квітка. Вона красувалась на тонкому стебельці, яке було вкрите густими зеленими листочками (яких немає у звичайних ромашок)! Її голівонька, була покрита білими подовгастими пелюстками, які вигравали на сонечку усіма барвами веселки. І це зачаровувало.
    Кожного ранку колір змінювався, як тільки на нього потрапляв свіжий промінчик ранкового сонця. Цю відмінність Господиня саду помітила зовсім нещодавно. Адже спочатку квітки і видко не було, вона була маленькою і сором’язливою серед пишних розкутих красунь. А тепер, з кожним днем, перетворювалась на справжню чарівність і приводила в шаленство решту квіток.
    Ромашка не помічала заздрощів і Вона не робила цього навмисне, просто Їй не були знайомі такі почуття як: байдужість, заздрість, неправда. Сповнена теплом Сонечка, ніжністю Роси і красою матері Природи Вона виростала справжньою красунею. Але про це вона не здогадувалась.
    Кожного дня Ромашка спостерігала як чепуряться інші квітки і все для того, щоб їх помітив один єдиний красень – Нарцис. Кожна мріяла про те, що саме сьогодні прийде її час – поєднатися в один неповторний букет з Ним і полонити Його серце своєю красою назавжди.
    Усі квіти у саду полюбляли говорити одна одній компліменти. Ромашка слухала, але не розуміла, адже їй це було незнайомо. У неї не було подруг, усі немов не помічали Її. Але Вона не сумувала з тої причини, адже полюбляла співати і мала інших друзів. Ромашка товаришувала з травами, – доки їх не виривав садівник – , розмовляла із Сонцем, а найбільше полюбляла танцювати з його яскравими промінчиками. Саме у танці Вона сяяла різними кольорами. Спочатку, коли була маленькою цього ніхто окрім садівника і Пані Анни не помічав, але тепер Її помітили усі. У Ромашки нарешті з’явилися подруги, які, говорячи комліменти, прагнули дізнатися про секрет дивної магії під час танцю. Ромашка говорила їм, що не розуміє про яку магію йдеться, Її розмова-танець – це вона самa. Особливо, подруг пригнічувала неймовірна краса листочків, які разом із пелюстками створювали щоразу нові барви.
    Якось під час танцю Ромашка відчула, що на неї хтось дивиться. Вона повернула голівоньку і зустрілася поглядом з Ним – красенем, якого кохали всі. Він привітався, Вона відповіла і повернулась до ранкового ритуалу. О, цього Нарцис не сподівався. Він не звик, що від нього відвертаються чи заберають погляд, навпаки, Він завжди повертався першим, уникав першим. І те, що зробила дивна квітка, імені якої Він не знав, заділо його гордість. Вона ж просто хотіла продовжувати танцювати, бо цим жила.
    – Вітаме, діяр фемінуа! – з чарівною посмішкою промовив Нарцис.
    – Вітаме, шане мускуліне! – відповіла з неменш привабливою посмішкою Ромашка.
    Ох вже ця дивна мова квітів! Але нам її не зрозуміти. Треба мати особливе вміння, а ще добрих друзів серед них, щоб розуміти їх життя. Воно є найкоротшим, але та насолода, яку отримуєш від них запам’ятовується назавжди. І вони свідомо дарують себе для інших, бо не помирають. Їх зрізають для того, щоб вже за деякий час виросли нові, не менш чарівні, аніж попередні.
    Розмовляли вони недовго. Прийшов садівник і порушив їхнє знайомство, але вони встигли домовитись про зустріч опівночі.
    Так, саме вночі, коли нам здається всі засинають, квіти розпочинають нічне життя: ходять на побачення, влаштовують вечірки, гуляють садом...
    Ромашка саме гуляла з новими подружками, які лише вдавали свою приязнь, а насправді заздрили Їй і сміялися в неї за спиною.
    На горизонті з’явився Нарцис і усі квіти, як одна, почали чепуритися, йти одна наперед одну, посміхатися... усі окрім Неї. Ромашка не вміла сміятися фальшиво, кожна Її посмішка була щирою і чарівною. І це було помітно здалека, адже Нарцис не зводив з неї погляду. Він підійшов до Ромашки, поцілував Їй пелюстку і запросив на прогулянку місячною доріжкою.
    Розмовляли усю ніч, аж до ранку, і зовсім не хотіли світанку, бо з ним треба було перетворюватися на звичайних, а вони вже стали незвичайними.
    Шкода, що ми не вміємо цього бачити, а все тому, що не знаємо їхньої мови, бо не віримо в неї. А мова є у кожного живого створіння і у кожного вона особлива!
    Новий день приніс несподіванки. Ромашка сяяла барвами так яскраво вперше. І вперше цього ранку сталося щось особливе, те чого не було досі – Нарцис приніс свіжу росу і вони удвох наповнялися ранковою свіжістю, а ще багато розмовляли.
    Це помітили усі квіти. Пані Анна дала наказ зробити букет, всередині якого красуватимуться Нарцис і Ромашка, бо сьогодні в її доньки свято і тому букет має бути особливо гарним.
    Решту красунь-квіточок така поведінка Нарциса і Ромашки обурювала і вони задумали щось лихе. Після розмови Нарциса з Ромашкою, підійшли до білої красуні і почали Її міцно-преміцно обіймати, настільки, що листочки разом з пелюстками терлися один об одний і падали додолу. Ромашці було боляче і Вона ніяк не могла зрозуміти, що з нею роблять подруги. Та Вона не пручалася, бо подумки була з Нарцисом.
    Садівник підійшов до квітки і, коли нагнувся побачив сумне видовище. Ромашка з пообриваними пелюстками та листочками засихала на сонці. Тепер воно плакало, обпікаючи Її. Сонце не змогло Її захистити, було надто високо.
    Ромашка була щасливою, адже сьогодні вночі під час місячного танцю Хтось сказав Їй, що Вона для Нього ОСОБЛИВА!!!
    Наступного ранку Пані Анна була дуже засмучена: незрозуміло зів’янула ромашка, яка милувала її око і робила кожен ранок особливим, а тепер і Нарцис, майже одразу після того, як зробили свіжий букет похилився і зів’янув у вазі поруч з іншими квітками.
    Вони зів’яли в один день, але перед тим у них була чудова місячна ніч, якої їм вистачило , щоб зрозуміти – є у житті щось особливе (КОХАННЯ) і хтось особливий заради Кого можна і навіть треба зів’янути! 22 серпня 2008 р. Б.


    Прокоментувати
    Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка 5