Сонце заходить для того,
щоб ніч зороока
могла народитися.

Крилами чорними, шелест
вкриває потоки,
пливуть каравани снів.

Згаснуть жарини, і обрій
укриє туманом,
зотліє, звугільніє.

Остови міст, що ковтають людську масу, і стають
Істотою.
Симбіотичною почварою, що їсть і росте.
Невпинно. І ми зливаємося в одне, охоплені смородом, що став для нас ароматом, налякані й підбадьорені. Екзальтовано-збуджені, б'ємося й танцюємо посеред пащі проґресу, нас ковтає й перемелює, і ми з того щасливі.