Я все ищу в бессонной ночи
Глаза души, ее шаги.
И, разрывая себя в клочья,
Шепчу бесстрастное »Прости»
.Рисует снег осколком лета
Мотив осенний у весны.
Мы за пределом тела где-то…
Но все же фразы снов слышны.
Он все крадет, лишая пульса,
Желанья думать о себе.
Он властелин…Знаком он с грустью,
Оставил чувство на стекле…
Пытаюсь снова отрицать я,
Но вы соперники в огне.
Он ,как и ты, в годах блуждая,
Поближе хочет быть ко мне.
Его ладонь стекла касаясь
Ласкает вечностью дождя,
Слова как солнце улыбаюсь,
Обнимешь нежностью творца.
И есть ли разница меж вами??
Конечно, есть - лучей гроза..
Лишь для тебя ее цепями
Я приковала снег цветка.
Все быстротечно в мире этом
И может, где-то не права.
Я благодарна только свету,
Что подарил снег и тебя…

Дзвенить у струменях пожовкле літо,
Струміє, рветься у політ.
Чарує маревами світло,
Заколисати прагне світ.

І я так само, як колишня,
Вплету чар – зілля у свічках.
Твій сніг в душі моїй спин – пісня,
Хай заблукає у руках.

Палить стібком снів п’яне місто,
В обіймах шаленіє квіт.
Лиш у думках бурштин – намисті
Лілея збудить віри слід.

Стиха поскрипує сніг на долоні
Все ще мандрує у вирі морів.
Лише довкола мандрівкою дзвони
Нам сповіщають чуттєвості спів.
Все ще повернеться примхою долі
Будуть летіти сніжинки до снів.
Все ще повернеться знову і знову,
Тільки залишаться думи з полів.
Дивною стежкою сніг ліг на скроні,
Він не байдужий до моїх думок.
Лише відчую – і я у полоні
Його пестливості, вірності крок.