Була собі ясочка
одна-одненька,
тужила, гнулася,
наче трава,
згадала два серденька
своїх маленьких
і - наче застила...
Хоч то - все слова.

А десь пролітав
сірий птах, сивий,
глянув в віконце
і далі - за край;
позаду залишились
землі стиглі
і листя зелене.
Мені проспівай

просила б його,
благала, та пізно:
відстані долі
і розмах крил
міцно скувала,
неначе залізом,
осінь морозная.
Зовсім без сил -

безсонні примари -
пливуть тучі -
високо в небі, -
куди пливуть?
Все вони знають
про сльози горючі.
І ясочка знала. -
Залиш,забудь.

Не стало тобі
ні щастя, ні волі.
Очі відкриєш -
ранки німі.
Згадаєш - спалах
фантомної болі
давно колись дуже
ромашки мені

у вересні
хтось подарив.
Та все зникло.
Не років плин-
промайнули віки.
Вітер лякає -
вечірня прикрість.
А зорі рахують
сніжинки рідкі.

..................

Була собі ясочка.
Одна-одненька.
Одна-одненька.
А крильце - зламане.

Хай буде так-як я згадаю.
Тільки душа часу не знає.
Якби майбутнє і минуле
мої два серденька звернули.

Якби я осінь проминула
наче той сон повільноплинний,
якби про зиму я забула
та милувалась ніжним синім

вчорашнім щастям.Слово"грати"-
викресліть з мови будь-якої!
Якби нам тільки зустрічатись,
а розлучатися-ніколи.

І щоб були можливі тільки
широкі небеса і свята.
Мої прохання-вибухівка
для витонченності завзятой,

для вашої?Для мене-кроком
у невеличкі чудеса.
Утопії-країни строки.
Дощ теплий падав і звисав

рідкими каплями з карнизу
за комір даху.Тут..про кризу..

............................

Ось охоронець-херувім
стежить з верхів суворим оком
за тим,що діється,за всим
глибоким,чи там-за високим.

Хтось мірив мірою страждань
поснулі квіти.Час букетів.
Дурні години сподівань-
хвилинами невчасно стертих

стімких загублених шляхів.
Для тих,хто винен-катування.
Так,ангел без душі злетів,
чудово виконав завдання.

Та я загибелі красу
відчую неодмінно вранці
і у долоні принесу
квиток до предостанніх станцій.

В кишені-декілька сердець.
Його-я навіть не благала.
Лише зронила папірець,
який із дитинства зберігала.

Зарозумілість після драк.
Я ж-на узбіччі вижидаю-
коли розкриє крила птах
чорний,як ніч.Звичайно,знаю-

куда він цілить.Ця мішень..
(чому ти плачеш?)..Звістка злая
утримує вчорашній день
за зломану дугу трамваю.





2009

Повітряне місто-над містом
земним.Там спливають зірки
до того нічного намиста,
зіркового.В чащі стрімких

прозорих поверхніх відбитків,
без снів наших скутих і злих,
є виблиски хмар чистих,
не схожі на шлях ледь живих

істот замилено-оких,
тінями мраку підкресленних.
Хмари застигнуть у спогадах,
щоб в серці хоч щось не щезло.