Невже розійшлися? Невіриться...
Блискавиця розтне небокрай...
Ати мене в годинку сумну
Колись таки згадай...

Ти доторкнувся інших рук,
І я кохання топлю в обіймах чужих.
Вже більше я не бачу поряд
Зіниць твоїх промінчиків ясних...

Уже не чую голосу твого
Ніжнішого від акорду музи...
Уже не звязують мене й тебе
Кохання міцні узи...

Нехай... Не буду я твоя...
Ти не назвеш мене кохана...
Любов твого життя - не я.
Не я тобою довгождана.

Але куди дівать мені думки,
Ті мрії, сни, де ти витаєш?
Я знаю, що пройдуть роки
І ти мене не покохаєш.

"Навіщо плачеш ти за ним?"
В думках не раз себе питаю...
А серце мерехтить одним:
"Ти вір, й тебе він покохає!"


2010 р.

Я не в силі читать твој думки,
Я не в змозі відгадати почуттів.
Та, все ж мені важливо знати,
Чого ти хочеш і хотів.

Довкола нас цвіте буйне життя.
Слова кохання линуть на роздоли.
Кохаю щирим серцем я тебе,
Та про взаємність ще й немає мови.

І я прошу - всю правду розкажи:
Чи граєш, чи по-справжньому кохаєш?
Не муч! Моє серце облегчи,
Якщо ти серце, а не камінь маєш.


2006 р.

Даремно ти вважався невразливим-
Жорстокий серцем, мов Пігмаліон.
Але давно вже стріли Купідона
Злотим дощем сіяють за вікном.

Отак одної дощової днини
Одна із них потрапить просто в ціль
І у раніш жорсткому і сухому серці
Поселить бурю тонких відчуттів.

І серце твоє у ту ж мить розтане.
Вогонь кохання сягне аж небес.
І вже нехай там вічно він палає!
Хай спалить зло, що гнітить так тебе!



2006 р.

По тихій весняній алеї
Листочок вітер колотив.
Шматочок сонця золотого,
Шматочок осені котив.

Прохожі сірі проходили
Все мимо, мимо... Тупіт ніг...
Шматочок осені топтали
І міг пропасти він в пітьмі.

В зневірі тоне він буденній,
Щодня блукає між людьми.
Не знає він, що особливий -
Осінній лист серед весни.


2010 р.

Під білим снігом і льодами
Ховали Мрію неземну.
Її прикули, затоптали...
А та все ждала на Весну.

Її душили і ганьбили,
Морозним вітром замели...
А та все жевріла зірками...
А та чекала ще Весни...

І Промінь теплий з хмари блиснув.
Розтанув сніг, зійшли льоди...
Весна прийшла! - сказала Мрія.
Весна в душі - вже назавжди!!!

2010 р.

Во мраке шумного забвенья
Мысль тонет в шумной пустоте.
И у меня уж нет сомненья:
Душа моя так просится к тебе.

Кругом смех. Студенчество в веселье.
Тернополь зажигает вечерние огни.
Лишь я одна сижу, как будто в заточенье
Своей грусти серой. Нещастной сей любви.

2010 р.

Ти йдеш із горем у очах.
Тебе слізьми своїми поливає небо.
Та не змиють вони ран з душі,
Бо небо плаче не за тебе.

Чому така довірлива була?
Його слова були солодше меду.
Навіщо своє тіло й серце віддала?
Хоча й передчувала його підлу зраду.

Обнімав. Так ніжно в губи цілував.
Від слів його серденько завмирало.
А в мислі план жахливий будував,
Що ранить серце, мов осине жало.

Він обіцяв, що будете щасливі,
Твою голівоньку віночком білим повине.
Він клявся, що в нього ти єдина,
Що понад все на світі любить він тебе.

А ти повірила, й дала те, що хотів він.
Та виявилось — пусті були його слова.
Сміючись, до іншої пішов він,
Й для нього ти неначе й не була.

Куди тепер ти йдеш з цим брудом на душі?
Куди винеться стежка, мов смерічка?
Ось міст, що стільки спогадів приніс тобі,
А під мостом несе бурхливі води чиста річка.

Тепер у прірві погляд твій шукає забуття.
Достатньо серденько вже слізоньок напилось.
Мов кінострічка, все твоє життя
У пам’яті, мов на екрані прокрутилось.

«Простіть усі! Я зараз може й неправа,
Та помилок в житті я забагато наробила!»
Маленький крок… Й бурхлива хвиля річкова
Вмить твоє тіло юнеє накрила.

А він живе. І розкошам своїм радіє,
І іншу тішать вже його слова.
А ти пішла… Ти зацвіла лататтям білим
І душу твою вже забрала чистая ріка.

2007 рік

Усе живе радіє,
Бо літо на дворі.
Що з того, що сміюсь я,
Коли зима в душі.

Із кожним днем хмурніший
Для мене сонця схід,
Бо всі яснії днини
Віддала я тобі.

Ти зараз так далеко:
У теплому Криму.
Поїхав і залишив
Мене отут одну.

О, якби ж то мати крила,
Й до тебе полетіти, тоді б змогла з тобою
Я знов життю радіти.

Змогла б тебе, коханий,
Я знову обійняти,
Уста твої солодкі
Змогла б поцілувати.

Але я крил не маю,
Не вмію я літати.
Лишається для мене
Лишень одне — ЧЕКАТИ.

2008 рік

На стіл ти поклала запалену свічку.
На дворі вже темно. Лиш гроза шумить.
Сльоза скотилась по білім твоїм личку,
Й душа твоя в огні жалю горить.

За що? За що вчинив він так з тобою?
Навіщо ж він морочив так голівоньку твою?
Навіщо голос цей, знайомий аж до болю
Так ніжно шепотів: «Люблю»?

Та голос цей зрадливим був Іродом
Бо підло він з тобою поступив —
Поглянув в вічі і промовив гордо:
«Прости мене — я розлюбив!»

2007 рік

Я не в силі читать твої думки,
Не в змозі відгадати почуттів.
Та все ж мені важливо знати
Чого ти хочеш і хотів.

Довкола нас цвіте буйне життя.
Слова кохання линуть на роздоли.
Кохаю щирим серцем я тебе,
Та про взаємність ще й немає мови.

Навіщо мучиш серденько моє -
Прийдеш, постоїш, байдуже поглянеш.
Але кохання в серці моїм є
Й про це давно ти добре знаєш.

Тому прошу - всю правду розкажи:
Чи граєш, чи по-справжньому кохаєш?
Не муч! Моє серце облегчи,
Якщо ти серце, а не камінь маєш!

2006 рік