Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  

  Вірші, проза, аналітика, огляди
Іван Зубар (1956)

Отримані вами коментарі| Залишені коментарі| Інші коментарі

Коментатор Оксана Лозова, [ 2010-03-31 22:51:06 ],
на сторінці поезії     "Спогад"   Зубар Іван

Дякую за вірш і за епіграф. :)
Коментатор Іван Зубар, [ 2010-04-04 21:34:02 ],
на сторінці поезії     "Спогад"   Зубар Іван

Егеж, шановний Богдане, інколи хочеться і чарів, але ж...
Вдячний за добрі слова.
Коментатор Іван Зубар, [ 2010-04-04 21:36:18 ],
на сторінці поезії     "Спогад"   Зубар Іван

Соломійко, як багато іноді важить одне словечко в житті людини – Ваше "пречудово" грітиме моє серце вічно :)
Щиро дякую і бажаю пречудових радощів у всьому.
Коментатор Іван Зубар, [ 2010-04-04 21:38:07 ],
на сторінці поезії     "Спогад"   Зубар Іван

Шановна Оксано, цей вірш народився завдяки Вашій сторінці – Ви наче добра фея надихнули...
Спасибі Вам.
Коментатор Іван Зубар, [ 2010-04-04 22:15:45 ],
на сторінці поезії     "Спогад"   Зубар Іван

Шановний пане Ярославе, дякую за увагу до моїх скромних творінь, за поради. Ви не пошкодували часу на такий розгорнутий коментар – це приємно, як і будь-якому автору.
Справді, слід би пояснити слово "шутка", не подумав, бо поспішав опублікувати – я дуже рідко маю нагоду бути на сайті. Отже, "шутка" – зовсім не закарпатська різка; це просто вербова гілка із котиками, яку несуть святити, а потім, згідно з прадавнім звичаєм, "б’ють" нею рідних, гадаю, Ви цей звичай знаєте, отож не варто було так уїдливо з нього насміхатися – не все на цьому світі надається до цинізму, правда? У всякому разі, хотілося б вірити...
Де Ви побачили слово "здається", після якого мала би бути крапка – може, десь у коментарі якомусь, бо в цьому вірші його нема наче.
Ідемо далі: наголос – очевидно, маєте правду, на мій сором, я ніколи не чув, аби говорили "гОїв" у недоконаному часі, але ж Ви як столична людина, більше обізнані з літературною мовою; таки доведеться це вважати діалектизмом, але не закарпатським, бо я мешканець карпатського сільця на вододілі, на перевалі, між Закарпаттям і Прикарпаттям, офіційно воно належить до Львівщини :)) Якщо чесно, у нас це слово вимовляють "гойИв" , ось такі справи.
А тепер, у це світле свято,
хотів би Вам з Вашого дозволу нагадати всім відоме: не забувайте, що гідність людини не допускає підлості, навіть дрібної – бо це може перед іншими застувати Ваші кращі якості.
Що стосується Вашої поради про кінцівку мого твору, то... Прикро таке читати. Я можу лиш одне сказати: не я Вам суддя...
Гарних Вам свят.
Коментатор Ярослав Чорногуз, [ 2010-04-05 18:27:41 ],
на сторінці поезії     "Спогад"   Зубар Іван

Шановний пане Іване! Справді, вибачте, слова "здається" у вірші немає. Я мав на увазі слово "шмагати".
Дякую, що роз"яснили значення слова "шутка". зовсім не мав наміру з цього чудового звичаю насміхатися, тим більше, що він походить іще з дохристиянських часів, які мені близькі. Просто мене тут, можливо, сприймають, як сатирика-пародиста, тому тлумачать мої слова сатирично.
Те ж саме стосується кінцівки. Вона є невдалою, на мою думку, таке враження, що не вистачило духу чи пороху для завершального акорду. Тому я запропонував свій варіант - його можна і без вербової гілки (шутки) розшифрувати так - мучуся від розлуки з тобою, і сам себе караю за це. слово "шутка" вжив для розвитку і завершення образу, оскільки вірш з цього образу починався.
От і все. А Ви говорите за якусь уїдливість і навіть підлість? Для мене це - дивно звучить, щонайменше. Я вперше дозволив собі прокоментувати Ваш твір, а от Ви, висловлюючись Вашою термінологією "уїдалися" в мої вірші добрий десяток разів, але там, де були слушні зауваги, я їх враховував. А на думку про те, що ХІХ столітті я міг би бути кріпаком, міг би я і образитися, бо Ви ж не знаєте, хто були мої предки. Серед них були знатні люди. Але я не образився, і не згадував про підлість. Я виправляв Ваші зауваження, а Ви мої - ні, хоч маєте статус "любителя", а я - "майстра". То хто ж "уїдливий", пане Іване? А може - самозакоханий і трохи заздрісний? Я голосовував за Вас у минулому півріччі, назвав Вас серед 40 кращих поетів "Майстерень". Хоч і не друг Ваш і не співпляшник, як кажуть. А просто симпатизую Вашій творчості.
Перш, ніж судити когось, треба починати із себе. Гарних і Вам свят, пане Іване.
Коментатор Іван Зубар, [ 2010-05-04 16:08:02 ],
на сторінці поезії     "Спогад"   Зубар Іван

Шановний пане Ярославе, на жаль, так пізно доводиться відповідати Вам. Очевидно, ми обидва погарячкували, не зрозуміли один одного. Прошу вибачення, якщо мої слова були образливі. Але якщо робив зауваження до Ваших віршів – теж із симпатії, вірте, просто хочеться, щоб усе звучало бездоганно. Що ж до предків,і не думав, що кріпаки – це образливо, навпаки. Не буду наводити хрестоматійних прикладів :)
Щиро дякую Вам за увагу до моїх творів і за симпатію теж. Звісно, я тільки любитель, і сюди потрапив у пошуках однієї дуже дорогої для мене людини, а не з якоюсь марнославною метою
Тож прийміть запевнення у пошані і т. д.
З пошаною
Іван
Коментатор Михайло Десна, [ 2010-10-10 21:23:27 ],
на сторінці поезії     "Спогад"   Зубар Іван

Добродушний Ви наш! Щастя, здоров'я(здоровля!): отакі ось чари! :)
Коментатор Леся Сидорович, [ 2010-10-17 22:43:11 ],
на сторінці твору     "Чи було ж таке?.."   Зубар Іван

Від себе і від кохання ще ніхто не втік. А душу рятуйте віршами. Тут багато хто так робить. Розділене горе -- півгоря. Сподобалося!
Коментатор Іван Зубар, [ 2010-10-17 22:50:22 ],
на сторінці твору     "Чи було ж таке?.."   Зубар Іван

Шановна Лесю, щиро дякую і за пораду, за Вашу небайдужість до ліричного героя,
і за теплий відгук про твір.
Коментатор Леся Сидорович, [ 2010-10-17 23:25:39 ],
на сторінці поезії     "Спогад"   Зубар Іван

Як шкода, що рубчик болю на серці від необачно мовленого слова так довго потім не гоїться... Мене полонили чари Вашої поезії. Сердечне дякую!
Коментатор Леся Сидорович, [ 2010-10-17 23:29:42 ],
на сторінці поезії     "Утрачена весна"   Зубар Іван

Нагадали мені рядки моєї поезії:
Я тобі не поможу -- мусиш сам собі раду давати.
Я тебе не врятую -- ти у горах, а я - поміж стін.
Ти для мене - Карпати. Великі стодухі Карпати.
Ти для мене - о докір! - від волі забутий уклін.
Коментатор Алексий Потапов, [ 2010-10-17 23:31:19 ],
на сторінці твору     "Чи було ж таке?.."   Зубар Іван

Неплохо было бы увидеть продолжение в этом же, т.с., "ключе".
Мне понравилось. Получается. Удается.
А эта барышня Вас чаем не потчевала ли? У меня такое было. Приворот - да еще какой.

Я же правильно понял, что речь идет о даме?

Удач-дач-дач.
Коментатор Ярослав Чорногуз, [ 2010-10-17 23:31:59 ],
на сторінці твору     "Чи було ж таке?.."   Зубар Іван

Від такого болю, шановний пане Іване, повинні писатися геніальні вірші. Згоден з пані Лесею.
Щиро радив би цю коротку прозу розбити на віршовані рядки, і вийшов би білий вірш хороший.
Коментатор Іван Зубар, [ 2010-10-17 23:35:33 ],
на сторінці твору     "Чи було ж таке?.."   Зубар Іван

Уважаемый Алексей, спасибо.
Согласен: лирического героя опоили, ведь карпатские повитрули травы знают и пользуют.
Возможно, будет и продолжение.
Коментатор Іван Зубар, [ 2010-10-17 23:36:52 ],
на сторінці твору     "Чи було ж таке?.."   Зубар Іван

Шановний Ярославе, якщо Ваша ласка, допоможіть розбити, якщо вважаєте, що так буде доцільніше.
Коментатор Іван Зубар, [ 2010-10-17 23:39:40 ],
на сторінці поезії     "Спогад"   Зубар Іван

Пане Михайле, щиро дякую за побажання.
Але я не такий вже і добродушний, як дехто уявляє :)
Коментатор Оксана Лозова, [ 2010-10-17 23:52:29 ],
на сторінці твору     "Чи було ж таке?.."   Зубар Іван

"Ні за які скарби світу не проміняв би тих тужних хвилин, коли боліла душа і розум не знав,як допомогти..." Цитую неточно, але приблизно так висловився Микола Гоголь про переживання, подібні до тих, які Ви описали Іване... Згодна з Ярославом і Лесею – це треба перелити у високу поезію,що Ви й почали робити. Отже - далі буде?...
Коментатор Ярослав Чорногуз, [ 2010-10-17 23:56:47 ],
на сторінці твору     "Чи було ж таке?.."   Зубар Іван

Ось, прошу, мій варіант:

Чи нечистий, чи відьомські чари,
а чи інша сила спокусила:
як почую, як вона сміється –
просто світу білого не бачу.
Міг би тугу ще я розігнати,
утекти край світу геть від неї,
від Карпат суворих і величних,
але де ж я серцем прихилюся,
як від болю порятую душу...
З повагою
Коментатор Світлана Луцкова, [ 2010-10-19 12:24:37 ],
на сторінці твору     "Чи було ж таке?.."   Зубар Іван

Зізнавайтеся, розбиваючи рядки, думали про розбиті жіночі серця?.. Ось і моє тріщину дало... А як іще зреагувати на таке?..
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10