Я плакав ув осінні зливи,
А листя путало петлю...
.......................
Скажи, тоді в тумані сивім -
навіщо скрикнула: Люблю...

мені
сама підморгуєш
ока не спускаєш

коліна шалом
моїм ніжиш

світом червоним
памороки забиваєш

ради не дам

піду звідси
перекотиполем

полюби м'я
з дону до дунаю

любове, - кажу, - любовонько
пестинонько срібнослізна
росинонько мукосердна

озовися, озовись

будеш мною князювати
барви-квіти
вподобати

я навіки твій

Ви зрадили мене печальними очима.
Я Вас не знав. Я Вас тоді любив чи ні?...
Я Вас люблю. Клену. Я сам тому причина,
Я сам любив… Коли Ви зрадили мені…

Тоді… я знаю. Обіймав Вас не до речі
Кололо серце з ночі – на любов чи сніг…
Я Вас зову. Простіть. У цей святковий вечір
Я думаю…Коли ж… Ви зрадили мені?..

1
В часі числа. В дев'ятім дооколлі.
В суціллі скорби. У щоранні ран.
Летить мій янгол до офіри болю
У безвідлуння строф. До дум-парафіян.
2
Щодев'ять днів стікає в умирання
Соборне слово голосом числа.
Щодев'ять дум у чорнім німуванні
Невидюще видніють край стола.
З
Зірвався нерв між жорна безголосі.
Жертовна жовч висмоктує єство.
Німіє зір із пухирями в оці.
Бо Слово в кровожилля затекло.
4
Стоять хрести. Розп'ято сумовиння.
В часі числа. Господній храм.
Лежить мій янгол в білій домовині.
Лежить строфа. Мій зубожілий крам.
5
Цей прах. Моє дев'яте надмогилля.
І щіпка солі на узвишші дум.
Безроддя чисел сивим черепинням
Віншує терням музу несвяту.
6
0 музо... Згарище і попелище.
Глаголице... О СЛОВЕ Іоанн...
Скипає Дух з-поміж святих очищень
І закипає в білу філігрань.
7
В золотослов. У Боже злотослів'я.
У срібен дзвін. У безтілесний хрест.
Та вже Сізіф із камінним свавіллям
Чатує музу... Мій осиротілий перст...
11.12.89 м. Харків

Твій голос в мені не зітерся і досі,
Ця тиша Твоя тогосвіттям стоїть.
У цім голоснім, голоснім безголоссі
Ми мальви посіяли — блюзом на тлі...
Ми мальви посіяли. Всіялись плями
На жменях, на долі, на всіх пухирцях.
Посіялась пісня із блюзом краями,
І мальви мої пожовтіли з лиця.
Останнії думи. Отямся, любове.
Не йди мені з серця. Не йди із очей.
Твій голос іще не зітерся до крови,
А серце сирітно жевріє іще...
А серце. А серце... Посіяно думи.
Посіяно квітку любови комусь.
Надмухують мальви печальні парфуми.
Печальні тривоги. На жовтий твій блуз...

Я п'ю, кохана, за любовну думу.
Ця чара у руці, немов червоний квіт.
Кохана, снись тим досвіточком суму,
За Тебе п'ю. На многа літ... На многа літ...
Любове, спи. Ти рученьки ісклала
На приспаній моїй спечаленій щоці.
Кохання п'яне. Владить я не ладен...
Любове, спи. Свіча згоріла при свічі...

«...і не сплаче за мною ніхто
і не стужить си, і забудуть мене,
заспокоють си...»
Г Хоткевич. «ГІРСЬКІ АКВАРЕЛІ»

гомін серця
і гомін пшениці
оживляє стебла
Степу Слобожанського

омелодійнений струмок
при битій дорозі
пахне ВОДОХРЕСТЯМ
на німій партитурі
Бояновою журбою
КОБЗАРСЬКОЇ НОСТАЛЬГІЇ
спочиньмо опечалені
годиною останньою
в обірваній репризі
Березовського
у найсумнішій репризі
первісного канту
і у темниці Веделя
умиротворімо
репризу
ВОЗНЕСІННЯ
і воздається
і цвістимуть маки
НА СТРУНАХ ЙОГО
і струни лірницькі
як святий окраєць хлібини
являє нам
ДРУГЕ ПРИШЕСТЯ
раба Божого

Гната Хоткевича
І СЛОВО ЙОГО
НАГІРНЕ
ОСТАННЄ
на невольничих пергаментах
заволає
нині
з попелу
рясними звуками
ясними зорями
ВІРИ І БУТТЯ
нашого стражденного

Місто причиннеє, брама красная
Криничко семінарська
З питвом виноградним...
Первісте євангельська в Покрови
Оздобі пре хвальній

Пребудь на многія літа

Доле колегійна святописемна
Мудросте зміїна з вінцями
І благословенням Варсави...
В слові благовіщенським
Совісте благочестива

Пребудь на многія літа

Дух возвеличити з бурсацької нагірні
Тайною всеношною
Голосом хвали
І Преображенням саду божественного

На многія літа

Многія літа

Медовим рястом пахне липа пізня,
Хмільне хитання пахне із Левад.
Цвіте пташина колискова пісня,
Немов вишневий материнський сад.

Цвітуть купальські срібні зорелюби
Їм сняться сни, як сни Сковороди...
А лісопарк світаннячко голубить,
Щоб прилетіли втіхи голуби.
А цвітень цвіт літніє парками,
Мов ніч прощань, мов ніч купайлова...
Любове, Ладонько, — мій Харкове,
Волошку музики віддай мені...

Віддай мені...
Зіграй мені...

Росохаче. Яслиночко. Яскине.
Чортківщино. Намистино калин.
Гніздеченько і пісне лебедина,
Моя ти доле з вузликом золи...
Тобі хто я... Сівач, поет чи лірник...
Чи блудний син з пожитками гріхів?..
Та знай, вигното, — я твоя офіра,
Твоя звіздиця на твоїм хресті.
Росохаче. Ім'ям твоїм я мовкну.
Ні слів. Ні верб. Потоки навсібіч...
Та гупа пам'ять. Гупа, наче довбня
Прямобіж і поднинно по плечі...
……………………………………….
Поквапся, сину. Ось родинна кроква
Сумує сподом на два голоси.
Ти коню мій. О, коню кароокий,
Неси мене, додомоньку, неси...
Хай прийде день. За житнім тим узвишшям
Твоїх подивлю, земле, дітлахів...
Поклич мене, Росохаче, поклич ще,
Ліщинонько, травиченько, птахи...

(Пречистої Покрови)
І терном святим, і осіннім сутінням,
У тім безіменні і в тім сповитті...
Виспівую, мамо, цим Словом сумління
Жалю Благовіст лантушком самоти.
Виспівую Слово на зморене серце,
На суще тривання, творяще зорю
Земної офіри — стернавленим скерцо...
Життя чорнополлям щоденним вторю.
І де перевал?.. Мамо, світ у отруті,
І пісня зніміла в чаду і золі...
А півники сині висмоктують трутні,
Лиш барви купавини ще золоті.
Купавини, мамо, святі й непорушні,
Цвітуть поміж нас на опахчення нам.
І хай їхнє віно, хай плеса довкружжям
На Ваш Хризоліт нащастять щедрувань.
Хай кожна зоря і русалка, й рослина
Тріпочуть вітрильцем летюче життя.
А дари осінні із персня калини
Прийміть цих цимбалів чуття-почуття.
В озвученім Слові, моєму, матусю,
В терцині терпцю і нестерпного терпцю.
У цей пізньоцвіт я до Вас озовуся,
Озвуся на вість, осяянную серцем.
І терном святим, і осіннім сутінням
У тім безіменні і в тім сповитті
Простіть мені, мамо, перстінцем сумління
Пейзаж Покрови в багрецю золотім...

Ці тіні на очах. І хризантемна ржа.
Цей ранній лід. Розсіймося квітками.
А плеченько в росі. А серденькові жаль.
Листочок-листопад... Встеляє камінь.
А вустонька-вуста. А хустонькою піт...
Ці тіні на очах. І мальви, що минули.
А рученькі-любов, а рученьки — як лід.
Сережки срібляні... І думонька... І думи...
Я слухаю романс кларнетами смерек.
Горить свіча в кармінній карамелі...
Ці тіні на очах, як хризантемний хрест...
А плеченько в росі... Одне-одненьке...