За роками слова, неначе в слухавку старого телефону,
І всі пошкодження – на лініях розірвані думки…
Я тільки поглядом заходжуся… я тільки поглядом збираюся і… тону…
І прислуховуюсь секунду, а це проходять вже роки й роки…

Ти віриш в те, що вже написано у хмарах,
Я хочу вірити у те, що кажеш ти…
З старої слухавки, що з двох кінців – по парах…
Доносяться пошкоджені думки…

Без вагань залишаєш засмучено-стомлене місто,
Де за подихом кожного – слідом змарнований день.
Ти ще мрієш про завтра. В тебе є на це право, звісно.
Серед маси з облич бачиш кілька десятків людей.

Завтра ще не тепер, а для когось, можливо, - ніколи.
Без вагань залишаєш потомлені в мотлох світи…
Мрієш – значить живеш, замикаєш розірвані кола…
Знаєш, містом моїм ще надовго залишишся ти.

Так пахне ніч в байдужості всіх слів.
Я просто знала : ти колись вернешся.
Тепер вже й серпень нам до ніг зомлів.
Й шаленим щастям боляче сміється.

Так пахне зрада. Мучить твої сни.
А сам, як потяг – з іншого вокзалу…
Вертався, йшов, і знов хотів прийти…
Ти тільки думав – я давно вже знала.

Без слів навколішках. Без зайвих рухів серця.
Байдужим світ – а значить, як в огні…
Не вибух – крик, не плач, а просто рветься,
Прокльоном, ревом, стогоном в мені.

А ти як завжди мусиш бути зверху.
На висоті – так легше вберегти…
Зачати новий світ - в зачатті вмерти…
Навколішках…в обіймах німоти.

Не спиняй мої кроки. Я занадто довго стояла.
Не зрікайся провин, і хоча б сам собі не лукав...
Проклинаю той світ, проклинаю той день, що сконала
В нім частина мене. Ти тепер, мов отрутою став.

Зупиняється час. Так повільно ще тягне за рану.
І моментами звук, як колоди, як чорна зима...
Я ще дихаю, значить, тебе забувати ще рано,
Але щоб повернути у мене вже часу нема...

грудень 2009

Цілуй мене допоки ще сипле зимою,
Допоки ще в косах немає ніде сивини.
Від першого дотику й досі я пахну тобою…
Цілуй поки в грудях немає від зради вини…

Цілуй мене допоки ще віє снігами,
Бо вже незабаром зі мною будеш не ти…
Мільйони кохання й мільярди розлук між нами…
Цілуй мене зараз. Ще декілька днів до весни.



листопад, 2008

Заплакана осінь, заплакані зими і весни
В долонях минуле – все решта твої міражі.
Повернене щастя таким, як було не воскресне…
Повернений щастям воскреснеш і вмреш . На межі.

Бо губи солодкі всього лиш намазані медом.
І небо не плаче, це просто ідуть дощі…
А я залишилась старим, не розплутаним дредом
В твоїй антарктидній , давно зачерствілій душі…



жовтень, 2008

На старих фотографіях всі молоді
На старих фотографіях мертві сміються…
Л.Костенко


Від твоїх слів запахло сивим літом…
Без ностальгії…сльози, мов дощем…
В альбомі фото постаріле. Вітер
прикрив усе життя своїм плечем…

Не плач…не треба…літо ще вернеться,
Розпустять коси березневі дні…
…Старий альбом...Чому ж старим він зветься…
Коли на фото всі ще молоді…


липень, 2007

На сірій бруківці калюжами твої сльози
Жонглюю зірками. За руку тримаю місяця
Забите волосся-вітрами скуйовджене, може
Ти дивишся в дзеркало-злишся на мене. Бісишся

Від мокрих тюльпанів лишились по різному запахи
Вже сонця старого за п’ятки ніхто не лоскоче
Як хочеться в небі за голову змія злапати
У коси вплести краплину дощу хочеться…



березень, 2007

Заснула ніч на паралельних вулицях…
Солодкі сни ніким не пробачаються…
Моя хмарина до асфальту тулиться…
А на зв’язку хтось п’ятий раз прощається…

Запахли губи заварною кавою,
А ти побритий начисто не лаєшся…
З твоїх долонь смердить нестерпно зрадою..
За кілометром в вічність віддаляєшся…



лютий, 2007

Запахло тобою. Від вітру потріскали губи …
Солодкі черешні – бажання твоє невід’ємне
На білих ромашках ворожиш на вересень. Любить.
Іще від народження ваші цілунки взаємні…

Гіркий шоколад розмазуєш пальцем по серцю
Чаруючий запах, здається, залишиться вічним
На твоїх долонях проснулись незаймані весни
Бажання недавнє сьогодні вже стало грішним…



квітень, 2007

А на годиннику без двох хвилин життя,
А у житті без трьох хвилин розлука…
…торкається небес твоя рука,
А небеса цілують тобі руку…

І плаче дощ, немов мале дитя,
І б’ється об невисохлі ще коси…
…крізь думку пролетіло все життя,
А у житті за три хвилини осінь…



серпень, 2007

Ця ніч громопадами - тільки не в мої обійми.
Життя падолистами - вітер уже за плечем.
Солодке мовчання без голосу крику не здійме.
Стривожений погляд хіба що мене запече...

Пянкий аромат, як завжди дешеве чорнило.
І смак тютюну ще з вчора на твоїх губах.
В чужих - падолистами все у роках прогнило,
І лиш громопадами сльози на сильних руках.


жовтень, 2009

Холодними росами ранки щодня прокидаються
Достиглими сливами падають з неба дощі…
Як бджоли на мед метушливо і дзвінко злітаються,
Так твої слова. Поїдають мене, мов кліщі…

Ти був десь далеко, коли я просила пробачення,
Червоними вишнями пахли солодкі вуста…
Цвістимуть сади… ти запросиш мене на побачення,
Все буде, як вперше…за все попереднє життя.


серпень, 2009

Простягає долоні по-чорному стомлена вулиця...
Вже майже за північ. В тумані давно ліхтарі.
А місяць крізь хмари на сонні райони жмуриться.
Сьогодні вони від безсоння чужі лікарі.

А ти засинай. Хай сни твої ще не збулися,
Хай зорі співають всіма голосами планет...
Замерзло життя на тілі пожовклого листя...
Спинилось життя на купі іспанських монет.


жовтень, 2009

Запозичений світ із відсотком холодної вдячності.
Заніміли слова від шалених темпів зими.
Ти малюєш життя без законного права власності.
І звертаєш направо, замість того, щоб йти догори.

Ти розумна частина мого невід’ємного простору.
Що рахує хвилини, немов калькулятор, життя.
Хоч на мокрій бруківці, де я ставала дорослою,
Ти ще досі малюєш зелене брудне жабеня.


жовтень 2009р

Загублені миті, розтерті в звичайності часу,
Аж сиві берези вляглись до самої землі.
Ти роки крадеш із якоїсь десятки запасу,
Щоб губи мовчали і мовчки збрехали мені.

Густими дощами поголені темні дороги.
Ти досі у піжмурки граєшся в тій темноті…
Що в сивих беріз від чекання стомилися ноги
Я краще помовчу, аби не збрехати тобі…


жовтень 2009р.