Твій в моїй
Душі залишився слід
Як ніжний літній сонця схід
Як тепла жовта осінь
Або як кольорова різдвяна зима
Ти смішний, коли серйозний кажу жартома
Очі в очі – цей дотик
Або щось дуже схоже до ночі
на Івана Купала
Коли ти забажав, щоб я тобі співала
Перестрибування через вогонь теж було
Квітка папороті
Така зацвІла, квітуча, зірвана разом обома
Нюхали її як наркотик
Саме так: нюхали і відлітали...
Ця поезія чомусь знову повторюється
Навіщо воно мені
І далі нема на то ради

2012

Я – біле пір’я твойого крила
Ти полетиш, і я є з тобою.
Ти трохи втомишся. Відстань мала?
Відстань велика! Ми – над водою.

Над видноколом чужих правд і змін,
Над кораблями, що в океанах,
Тут не питай, де є твій анальгін,
Не допоможу: рана є рана.

Твій, і це мій біль. Чи я не права?
Ти відчуваєш – я вже страждаю,
Я є твоя, бо тебе складова,
Пісню птахів тобі заспіваю:

Не долетіти не можем ніяк.
Вже бачу берег, як на долоні…

Ти наливаєш холодний коньяк,
Й пишеш мені у своїм телефоні:
«Скучив»...

Ну напиши. Невже так важко

2012