Світло - я хочу бачити тебе, як і раніше,
Але усе вже зникло, і в душі пітьма…
Кохання - коли нарешті я тебе зустріну,
Я помираю в криках власної душі…

І вже ніколи не росправлю крила,
Коли ж нарешті прийдеш ти до мене моя мила….
Я хочу так відчути подих твій, твої вуста…
О Боже, невже я дійсно перейду у силу зла

І вовк прокинеться з новою силою завив,
І серця демон в світ полине,
І знов захоче крові і блюзнірства тіло,
Душа ж затихне у поривах снів…

Кричить душа і серце ріже…. а я сміюсь,
І кожен скаже - усміхнись і не дури,
Небачачи причини горя, а я – всміхнувшись,
І у собі скажу – авжеш, кому ж я тут потрібен!!!

Коли вже серце заболить від болю
І руки вмиються не сльозами, а кровю,
Можливо змінюсь…
А можливо зміниться і світ…

Я меч дістану з-за спини і знову,
Біжу метати й рвати цілий світ.
Не буде вже ні зла, а ні добра.
Буду лиш я, і мрія, що колись була.
У серці гнів клекоче немов ворон,
Спалахує їдким вогнем. На зовні ж -
Я стіна, без будь-яких бажань і зову
Я просто сон без будь-яких світлин…

Це все театр, і ми в ньому актори,
Сказав це хтось, не пам’ятаю хто…
Та є і ті, що вже не бачать ролі
В буденні сірій, у склі німих машин

Я бачу світ, як вже ніхто його не бачить,
Я чую зов тих душ що кличуть в далені,
Я лісний цар, відлюдник ночі й пісні,
Я чарівник, відьмак і просто рятівник.

А тіло прагне іншої участі й долі,
Хоч серце й звикло до тупих картин,
Вульгарності народу й болю,
А тіло - рветься до твоїх обійм…
2009