Скрегіт пазурів
виносить мозок.
Невідворотно,
без права на повернення
Здаюся.

Заточені об кришталь,
гострозубі, сталеві.
Роздирають навпіл,
виймають Спогади:
миті, хвилини.

Розірвана плоть
має вигляд ембріона,
видаленого із хірургічною точністю
із лона матері-одиначки
засмаглою рукою
молодого практиканта.

Їх буде поставлено до черги
і відправлено
майже миттєвим повідомленням
адресату, ім«я якого
не розголошується.

І буде зараховано
до залікової книжки студента,
який „провалить“ решту іспитів
своєї першої сесії,
і таки залишить бурсу,
назва якій — Життя.

А ще буде занесено
до Червоної Книги
із особливою припискою:
»аж занадто вимираючого виду".

І саме їх буде віддано
бурхливій річці Стікс
на довічне утримання
без можливості оскарження
у Страгсбурзькому суді…

… буде прив«язано камінь
до горла кожної секунди,
що несла в собі Код Запам»ятовування,
який тепер не видовбати
ні долотом, ні шляхом перезапису…

… причеплено могутню брилу,
щоб вони мерцями
синюшного кольору
стояли на мулистому дні,
як свічки, тільки
… догори ногами…

Слабкий порух тіла.
Здригаюсь в фіналі.
Плекала. Хотіла.
А маю, що маю.
Описую коло.
Подвійне.В повітрі.
Німою рукою.
До когось.Нізвідки.
Де чорна безодня
вдивляється пильно
розвернутим дулом
на тебе. Повільно.
Болючим цілунком
у скроню прощаюсь.
В твоїх обладунках
з тобою вінчаюсь.
Кричіть! Панікуйте!
На всьому навчайтесь!
В«яжіть і лікуйте —
я більш не пручаюсь…

Цнотливі губи сповнені довіри,
не переймайся — я духом поряд.
Чому на чорне кажуть біле?
Кому даруєш знівечений погляд?

Цнотливі руки сповнені любові —
останньої дитячої весни.
Спеленала зап«ястя долі,
та й порушила скалічені сни.

Цнотливі очі сповнені образи —
безмежної бурхливої ріки.
Трикляті рухи зроджують відразу,
своїм же дихом зупинятиму віки.

Цнотливе тіло домагається святого,
і твоя усмішка так збуджує уяву.
Твої координати для мене — облога.
Твої орієнтири — безодня. яма.


2008р.

Соль засыпаю в глазницы,
о метал разбиваю ноги.
Неосознанно стала блудницей,
развращённой, но одинокой.
Тусклый свет попадает на руки,
отражаясь мертвенно-бледным.
Затерялась в тоске да скуке,
становясь для общества вредной.
Два хирурга сделали пирсинг,
зубно-пасту на счастье купить.
Говорят, что я из пробирки,
от вердиктов охота запить.
Разломала последние кости,
и оделась в пламенно-красный.
Искажаюсь в порыве злости,
отношусь ведь к особо-опасным...

Туман накриває повіки -
я лечу на неонових крилах.
Щоправда, руки трохи побиті,
на біле тло хтось кинув вугілля.
Зима манить теплою кавою.
Психоз. За рушницю - і розстріляла б.
Колись я була і німфою, і мавкою -
тепер же - маніяк твого ідеалу.

Ніж шкребе частинку серця,
ніби налите фарбою стигле яблуко.
Цвяхами забив всі вікенця,
заманивши спочатку пряником.
Зруйнувала мур власного замку,
та й сховалась в піщаних дюнах.
Перед тобою - майже не займана -
гріхи причаїлись в трунах.
Ні подерта душа тебе не гребе,
ні - тим паче - біль мій.
Щоб мої очі не бентежили більше тебе -
в и й м и .......