Роняем слезы,
роняем спички в траву,
оттенком прозы
окрасив жизнь поутру.

Роняем головы
на руки старых обид,
роняем поводы,
однажды встретив, простить...

В житейской стуже,
порвав воспоминаний нить,
роняем души,
чтоб к Ним, воскресшим, взмолить.

далеко? да уж точно не близко
перешить свитерок в безрукавку,
пережить перелетные письма...
Крылья есть!
не расправлены жалко

захотілося плакати… маками…
синьогорами-синьоптахами…
пересмикнуло в горлі… крапнуло…
розізлилася, зіжмакала!
перетліло…
ну й Оk
(та чи так воно?)

ми приміряємо ролі,
а часом приміряємо маски
мрієм бачити небо в кольорах,
жити в продовженні казки

і не бачимо вже, як з софітів
павутиння шекспіра звисає
і ніяк нам не зрозуміти –
після END’у казок не буває!

Це час, коли із затінку гілок
Лунає дзвінко пісня солов'я.
Це час, коли закохані шепочуть
Такі солодкі клятви і слова.
І хлюпіт річки, й ніжний трепет вітерця
Звучить як музика в покинутих серцях.
І кожну квітку приголубила роса,
І зорі пострічались в небесах,
І в хвилях зупинилася блакить,
І на листочках тьмяна барва спить.
А в небі загадкова невідомість
Так ніжно-темна й лагідно-прозора,
Що настає, як день згаса привітний,
І тануть сутінки у місячному світлі.


текст оригіналу

Twilight (G.G. Byron)

It is the hour when from the boughs
The nightingale’s high note is heard.
It is the hour when lovers’ vows
Seem sweet in every whispered word.
And gentle winds and waters near
Make music to the lonely ear.
Each flower the dews have lightly wet,
And in the sky the stars are met:
And on the wave is deeper blue,
And on the leaf a browner hue,
And in the Heaven, that clear obscure
So softly dark and darkly pure,
That follows the decline of day
As twilight melts beneath the moon away.