Минула осінь золота, багряна,
Красуня щедрості і простоти.
Краса її глибока і жадана
Пройшла, пора вже і зимі прийти.

Позичивши в любові білі крила,
Зима ввірвалася і ось кружля.
Вже цілий світ снігами спорошила -
То ковдрою укрилася земля.

І завиває вітер до півночі,
І тихо падає лапатий сніг.
І ми (заліплює не тільки очі)
Обліплені із голови до ніг.

Сніжинку я піймаю легкокрилу.
Вона розтане на палких вустах
І обпече. Заплаче через силу,
Упавши на холодний битий шлях.

Сніжинку, що перейшла в краплину,
Від тебе, любий, не сховаю,
Змахну рукою білу цю сльозину
І тихо мовлю: "Я кохаю..."
2009

Сонечко гарненьке посміхнулось,
Оченятками круг себе повело,
Жвавенько на ніженьки зіпнулось,
Та пуститися маленьке не змогло.

Побоялось, бо ж іще маленьке.
Ніжки ще слабенькі у хлоп'я мого.
Та так хочеться дійти до неньки,
Що не стримати бажання вже того.

Грають оченята голубенькі,
Мерехтять вони, як дві ясні зорі.
І голівка хилиться біленька
На коліна мамині в веселій грі.

І маля так весело сміється,
Що сльоза у мами на очах бринить.
Голосочок, як дзвіночок, ллється
І кудись у невідоме вже летить.

Скільки, сину, родості хмільної
Ждуть тебе щодня у домі твоєму.
Син маленький - ось причина тої
Крилатості й натхнення моєму.
2009

Мене ніхто не змушував любити -
Сама я своє серце віддала.
Тобі вдалось мене заворожити,
Я серце своє в жертву принесла.

І почуття жагуче нами вже керує
І крутить голови палка любов.
Життя в рожевім світлі все малює,
У жилах наших закипає кров.

Душа моя, як соловейко в клітці,
Тебе щасливим співом веселить.
Не хочу волі на зеленій гілці,
В такій неволі солодко любить.

Тебе до смерті буду я кохати,
Вслухатися у тихий голос твій.
Я навіть буду в снах тебе шукати,
Коханий, рідний і єдиний мій.
2009

Завмри на мить в зачаруванні
В безмежному морі любові,
Почуєш тихе зізнання
У кожному моєму слові.

Я буду тобі шепотіти
Слова натхненної любові.
І правди ніде буде діти,
Хоча слова ці вже не нові.

Я зможу тобі розказати
Про сни свої й таємниці.
І сховок тихий показати
На дні мого серця.
2009