Відвези, таксі, мене від всього світу,
Лету й швидкості, в’язкої чорної води.
Розпороши мене над мозком вітру,
Забери до Всесвіту з квартирної нори.

Хай вогні зустрічних вишкірених фар
З’їдять очі, щоб вони не відчували
Справедливості зітлілий попіл— жар,
Щоби мрії картинами враз стали.

Розв’яжи засохлі руки, я благаю,
Відпусти, я в небо ангелом злечу,
Мури душ людських добром зламаю,
Я валькірії бездушним нутром закричу.

Ти забудь про гальма, мій водію,
Я повинна встигнути на бал,
Жити вічно у брехні, я не умію
Час змінити світ уже настав.
1.02 2009.

П’янким букетом холодної кави,
І терпкими обіймами вітру,
Дивним поглядом сонця лукавим,
Літні мозаїки віями витре.

Над горами золотими монетами
І червоним вогнем калини,
Меланхолійними тенетами,
Акордами втече від рутини.

Вітром свіжим прорізує розум
І цілує у очі світанок.
Залишивши на вулицях сльози,
Застилаючи туманами ранок.

Мереживом осінньої пісні,
Закружляє горобцями в калюжі
І вологими губами торкаються листя,
Сухі квіти покидавши байдуже.

В ритмі джазу нестримно танцює
І шепоче багряна картина,
Як художник полотна малює
І сміється устами дитини.

Вересень 2009