Життя - це театр, а ми прості актори
Ти зіграв всою роль і все - засувають штори
Тихенькі оплески по світі лунають
Ну чому ці вистави такмало тривають?
Ти живеж і щоразу маскиміняєш,
Корчиш гримаси, бо іншого виходу не маєш,
Ти просто живеш, діалоги складаєш
І якщо гарна вистава , ти від цього кайф получаєш...

Життя - це вистава, велика вистава
Кожен має свою роль, та йому вічно замало
Вінхоче злетіти , до вершин дістати
Та для цьогопотрібно звичайну роль зіграти.
Але він не бажає , він хоче все й одразу
"та так не буває",- йому люди кажуть
А йому байдуже, він далі свою роль іграє
Бо знає що в житті усяке буває

Життя - це суцільна вистава без антрактів
А люди в ній актори без менеджерів і контрактів
Ти зранку встаєш і сам вибираєш
Трагедію чи комедію сьогодні іграєш
Життя - це вистава , тому пострарайся
Не будь на задньому плані , просто так не грайся
Доклади зусиль , стань головним героєм
І тоді ти відчуєш , що талант це зброя.

Навіщо серце є в людини?
Можливо щоб вона жила?
Ні... напевно є причини
Інші, крім життя...
Це біль - яку ми відчуваєм,
Любов і насолода й гріх,
Це навіть те , чого не знаєш
чого цураємся ми всі...
А можливо це не серце,
Сприймає всі ці відчуття?
Подумаймо тепер відверто...
Можливо це не серце , а душа?..

Навіщо серце є в людини?
Можливо щоб вона жила?
Ні... напевно є причини
Інші, крім життя...
Це біль - яку ми відчуваєм,
Любов і насолода й гріх,
Це навіть те , чого не знаєш
чого цураємся ми всі...
А можливо це не серце,
Сприймає всі ці відчуття?
Подумаймо тепер відверто...
Можливо це не серце , а душа?..

Другий день я серед порожніх стін,
Дощ за вікном плаче краплями богів,
Третю ніч не позбудусь жахливих снів,
А сонце зламалось і світить чимось чужим…

Дерево сипле на землю своє життя,
А люди ідуть і не думають, що вона
Така прекрасна і водночас сумна
Втратила все , випивши яд до дна

Вона одна у парку , сльоза на щоці,
Уже немає яскравої посмішки на лиці,
Нехай час залікує шрам у її душі,
А поки що біль і сльози – друзі її.

Дерево сипле на землю своє життя,
А люди ідуть і не знають дорозі кінця,
Побачивши сонце не стануть , щоб знову піти,
А сліпо ітимуть , замкнувши серця на замки…

Чи вмієш бути ти щасливим?
Теж мені наука,- скажеш ти.
Можливо , та ти живеш життям своїм бурхливим
І не помічаєш кривди і біди...
І не задумуючись кривдиш душу свою,
Для тебе щастя - пиво й цигарки...
А від проблем , розчарувань і болю
Ховаєшся під дозою трави...
Невже не можеш просто жити,
Радіти кожним світлим днем?
Близьких людей своїх любити
І ненавантажуватись непотрібним тягарем...

Безсонні ночі...
Попереду ніщо...
Де твої очі?
Невже і не було?
Невже це був обман,
Ілюзія , міраж?
Ніч... Тяжкий туман,
Поселився серед нас...
Тмяне світло ліхтарів,
Пуста дорога в нікуди,
Та ці уривки спогадів
Терзають душу... як завжди
Настане ранок...
І сонце розіб'є туман
Який б прекрасний був світанок,
Якби не в серці цей обман...