Ловити осінь крізь прочинене вікно
І вітер відбивати від оголених грудей,
Міцне злизати й випити вино,
Від тебе заховавшись й від людей…

І смакувати тишу з білих стін,
І запалити довгі ароматні папіроси,
Для мене вірші наче кофеїн,
Для тебе кучерява, а в житті простоволоса.

І не чекаючи тебе ковтати рими,
Навколо шиї хустку обв’язати,
До потемніння у очах, і пілігримом
В молочному тумані заблукати…

Податись поміж дощ і листопад,
Мовчанням проводжати чиїсь кроки,
Дістати із кишені шоколад,
А потім – у всі боки, у всі боки…

у мене немає смутку
є повна ванна води
і вітер що б’є у лутки
рятує від самоти
у мене немає болю
є тільки арома свічки
ще випар і білі солі
і зорі руді світлячки
у мене немає печалі
і мокрого від жадання
тіла мого сталість
вершить усі сподівання
лягають відбитки ночі
лускою мені на спину
і місяць відверто-пророчить
світанок розмитий на піну

У інший вимір
Ліжком пізнім рейсом
З тобою чи без тебе полечу…
Аеропорт довір,
Де з часом, що відбутий Уельсом,
Вже вікна розчинились від плачу.
Де кожен з нас
Кавові і помадні
Вуста оближе наче пластилін, –
Це перший клас,
Шовкові простирадла,
Де пити можна тишу з білих стін.
Валіза осені
Й кохання у руці
В чекальному без тебе терміналі,
А люди списані
Неначе олівці
Тісняться на вокзалі як в пеналі…
А ти не ти…
Порожня невагомість…
Де вже не мають значення ім’я
Й слова "прости",
І "ні" - натомість,
Бо я уже зробилася не я.

Нас бавлять секс і гроші як ляльки.
Що буде через еру з нами,
Коли вже люди стануть як вовки
І витимуть безсонними ночами
Втрачаючи цнотливості смаки.

Коли в моральний з аморальним час
Провалля і земного існування
Дістались як футбольний пас
Для когось слава, а комусь кохання -
Є неминучість в кожному із нас.

Трава зім'ята від низьких утіх,
Земля просякла смертними гріхами,
І плач давно вже істеричний сміх…
І сплутані думки зі снами,
З початками кінців усіх.

Я витвір космосу і ультрафіолету,
Прекрасна без одежі і плащу,
Я клаптик із куплету і сюжету,
Дитя магнолії і срібного дощу.

Прозірчаста і сповнена кохання,
Чиїхось і твоїх безплідних сліз…
Можливо я тут вкотре і востаннє,
Я тут по чиїсь волі чи на біз.