Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Олеся Малинська



Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Спали у мені вірші!
    Залиш свою гітару, впади осіннім листям
    На помилковість суджень написаних поем.
  •   Вже не та
    Не та.
    У руках – малахітові камінці.
  •   Сон це чи сонце?
    Запах такий, мандариново-терпко-п’янкий.
    Шепіт дощу за вікном заколисує долю.
  •   Невже тобі шкода для мене слова?
    Мікстура часу видихалась вже.
    Залишила прострочені пігулки.
  •   Болісна присутність
    У перекресленому сні
    Урбаністичного міста
  •   ****
    Прохромлений вітер стрибає у горлі, як жаба.
    Забився і скиглить туман у невмитості снів.
  •   Принцеса чи дурепа?
    Багряний сум втопивсь на денці неба.
  •   ***
    Присутність неба надає тлумачення
    Блакитній хмарності судин.
  •   Застигла осінь глеєм на корі
    Застигла осінь глеєм на корі,
    Хоч віддирай і клей опале листя.
  •   Болить мені, дуже болить…
    Зумисне роздерті світанки
  •   Малиновий ґудзик
    Малиновий ґудзик…і пахне весною.
    І кава на кухні холодно-гірка.

  • Огляди

    1. Спали у мені вірші!
      Залиш свою гітару, впади осіннім листям
      На помилковість суджень написаних поем.
      Ми так втомились, друже, нанизувать на вістря
      Казки і пасторалі циклічності проблем.

      Ми так втомились вірить у зламані деталі,
      У гострість слова, думки, у вічність апріорі.
      Зіграй, мій милий хлопче, сонети на гітарі
      Зіграй мені акорди зі школи ще знайомі.

      Ми так зріднились вчора у осені покровах,
      Коли, мов ті приблуди, горнулися поближче.
      Слова, як та полова. Рука в руці схолола.
      І втома вітровієм над головами свище.

      Зіграй, мій білокрилий, на серці, як на струнах.
      Втопи в своїм коханні мій поетичний дар.
      Я так втомилась брати дарунки від Перуна,
      Спали вірші, мов крила, як це зробив Ікар!



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Вже не та
      Я
      Вже
      Не та.
      У руках – малахітові камінці.
      Крап-крап - свічковий віск на руку.
      Ми ж сильні. Що нам та три(3)клята відстань?
      Ти ж мене точно любиш, бо якщо ні, то я опускаю руки.
      А скільки коштує нині на базарі щастя?
      Кажеш, щастя не продається? Продається. Тільки в супермаркеті.
      Купила тобі кохання. Дешево – був розпродаж.
      Ще й на зекономлені гроші – собі черевики.
      Ти ж все одно не приїдеш на мій день народження.
      Я навіть торт не купуватиму.
      Якби приїхав – купила б. А так - я на дієті.
      Обіцяєш зорі в кишенях привезти? Ні, не треба. Краще сам приїжджай.
      Орися велика-велика стала. Каже, що чекає на ведмедика, якого ти привезеш.
      Вона вже не чекає на ведмедика. І на тебе теж.
      Захворіла. Орися навчилася готувати, бо я не могла встати.
      Кажеш, розлюбив? Ну що ж…
      Я ще досі чекаю. Може, хоч на весілля приїдеш до доньки?
      Не приїхав… Вже не плачу. Беззмістовно.
      Крап-крап – свічковий віск на руку.
      У руках - малахітові камінці.
      Не я
      Вже
      Та.







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Сон це чи сонце?
      Запах такий, мандариново-терпко-п’янкий.
      Шепіт дощу за вікном заколисує долю.
      Барви мережаних хвиль й порожЕвілих мрій,
      Ніжно лягають легеньким туманом додолу .

      Так випадково зустрілися в снах навесні.
      Так невгамовно сплелися докупи вустами.
      Так вдвох зомліли в чеканні красуні-зими,
      Що по щоках розтеклися зірками,
      по небу – морями,
      по суші – дощами,
      по сонцю – сльозами.
      Чи… все навпаки?

      Запах такий, мандариново-терпко-п’янкий,
      З серця полине крізь білі фіранки в віконце.
      Бісер нитками нашитий на кінчики вій.
      Я прокидаюсь. Не знаю: це сонце чи сон це?



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Невже тобі шкода для мене слова?
      Мікстура часу видихалась вже.
      Залишила прострочені пігулки.
      Підстав скоріш мені своє плече,
      Бо вже немає іншого рятунку.

      Затихли згуки вранішнього неба.
      Злягли від щастя аркушем в куток.
      Я промочила ноги, от неглеба!
      Тепер п’ю чай й малиновий сироп.

      І димний смуток осадом на дні
      Заліг. Цукерка завалялася в кишені.
      Я не дивуюсь цвілій новизні,
      Немає болю і джмеля у жмені.

      І карамельок за щоками тихо
      Я не тримаю. Ми ж тепер дорослі.
      Чого ж такі чужі тепер на лихо?
      Чому думки розгублено- відносні?

      Мій друже, час, повір, невпинний!
      У тебе – донька, а у мене – син.
      Ми теж були малі, та швидкоплинне
      Життя пульсує сіткою судин.

      Підстав скоріш мені своє плече.
      Бо втома добиває вечорова.
      І слід від сліз так боляче пече...
      Невже тобі шкода для мене слова?






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Болісна присутність

      У перекресленому сні
      Урбаністичного міста
      Кульгають схиблені
      Насуплені думки.
      І не зліпить нам
      Щастя із глевкого тіста,
      Не процідить крізь марлю
      Вихідні дзвінки.

      На фотокартках –
      Знахабніле небо
      Лежить над нами
      Хмарками вгорі.
      Нема натхнення -
      Так мені і треба.
      Базар брехні…
      І ми в нім – крамарі.

      Безглузда осінь,
      Як опалим листям.
      Кидає трафіком на
      знахабнілий інтернет.
      Думки розхристані
      Радіють новим вістям,
      Що ти купив в життя
      Прострочений білет.

      Зітри лиш пальцями
      Підступную облуду.
      Спиши з щоденника
      Мою підступність.
      Я так втомилась
      Від чужого бруду,
      Яка ж нікчемна
      Болісна присутність!




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    6. ****
      Прохромлений вітер стрибає у горлі, як жаба.
      Забився і скиглить туман у невмитості снів.
      Брутально торкаєшся вуст. Ти нікчемна нахаба.
      Від блідості кави розплакалась осінь навзрид.

      Спиртують у банки черешні дбайливі панянки,
      А я, невблаганна, розвішую шмаття думок.
      І ллю сіруватість осінню в надщерблені склянки -
      Згорає похмілля від розпачу юних зірок.

      Закашляна совість лікує легені сиропом.
      Чому ти земний і такий-от нервово-відвертий?
      Я жити хотіла з тобою нестримним галопом,
      А ти мені дав тимчасовий притулок подертий.

      І осінь, як смальцем, змастила життєві деталі.
      Тепер не скриплять почуттів розшматовані крики.
      Роздала нам Доля свої ілюзорні медалі,
      Купила за спонсорські кошти для серця нам ліки.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Принцеса чи дурепа?
      Багряний сум втопивсь на денці неба.

      І я не знаю: це любов чи ні?

      Чи я принцеса, чи якась дурепа.

      Невже це ти присвячував пісні?

      Якщо принцеса, де ж бо черевички?

      Якщо дурепа, значить все, як слід.

      Я так хотіла всі забути звички -

      Не гризти нігті, в чай не класти лід.

      Не знаю: чи ти принц, чи, може, мачо,

      Та млію від твоїх палких зізнань.

      Купила я тебе, чи хтось віддав на здачу.

      Ти божество, об’єкт моїх бажань.

      Я возвеличити тебе завжди готова.

      Ти – найдорожче, що у мене є.

      Та якось не туди пішла розмова -

      І розтеклась я на підлогу, як желе.

      Коли прийшла до тями – не впізнала.

      Ти, золотко моє, усе покрало.

      Зібрало речі - й гайда до вокзалу,

      Забрав з дірками навіть покривало.

      - Оце і вся любов? - Питаю в неба. -

      Усі принцеси, тільки я - дурепа…




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    1. ***
      Присутність неба надає тлумачення
      Блакитній хмарності судин.
      І я сказала тихо: «До побачення.
      Лишайся, любий, без тепла один».

      Вільготність і вологість опадів
      Не перевищили дозволену межу.
      А ти мовчав, без суму і без дотепів.
      Й чекав на безлімітну мережу.

      І якось так, незграбно і без дотиків,
      Ти щупав світ, а я у нім жила.
      Закоханість – один із тих наркотиків,
      Що пророста, як в полі ковила.


      …Моя присутність не втрачає значення -
      В кімнатних рамках, як колись, вишу.
      Сказала Юля, що ти ждеш пробачення.
      Ну що ж, мій милий, я тебе прощу.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Застигла осінь глеєм на корі
      Застигла осінь глеєм на корі,
      Хоч віддирай і клей опале листя.
      Відкалатав вже час сумній порі,
      І димом розлетівся понад містом.

      Зірвав туманність вітер без жалю
      Із вуст бурштинових кокетливо-осінніх.
      Переписав у снах всього Золю.
      Заснув на пелюстках троянд весільних.

      І буйноцвітні поморозі квіти
      Стелились зміями далеко в височінь.
      А дощ не знав куди себе подіти -
      Упав в калюжами відбиту синь.

      У п’янкості повітря й карамелі
      В кав’ярні на свій час зима чекала.
      Нитками кольору молочної пастелі
      Нам з вами рукавички гаптувала.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Болить мені, дуже болить…
      Зумисне роздерті світанки

      Єлеєм на стомлений мозок

      Лягають. Й думки-хуліганки

      Кидають свої недопалки.

      Болить мені, дуже болить…



      Агонія – то евфемізм лиш,

      А щирості часом бракує.

      Зотлілих снігів попелищ,

      Благаю: забудь або знищ.

      Болить мені, дуже болить.



      По вінця тобою я спита

      Тепер, як колись, не цікава.

      Любов’ю твоєю розбита,

      Байдужістю щедро умита.

      Болить мені, дуже болить.



      Тікаю стьожками-нитками

      Туди, де думок перехрестя.

      Пробач, повернуся листами,

      Гостями-вістями-дощами.

      Болить мені дуже, болить.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5

    4. Малиновий ґудзик
      Малиновий ґудзик…і пахне весною.
      І кава на кухні холодно-гірка.
      А сонце гаряче, а ти не зі мною.
      Мелодію вітру хоч чуєш зрідка?

      Фарфорові ляльки, повітряні кульки,
      Намети і зорі в книжкових лотках.
      Закінчились в мене цілющі пігулки,
      Що світ кольоровим робили у снах.

      Меланхолійно, боязко, невпинно,
      Штовхаю сіре небо подалі на схід
      І мрію в формаліні сховати невинно
      Сердечні рани всім людям на сміх.

      Малиновий ґудзик…заплутані вії,
      Знов у нестерпній легкості життя
      Згубились думки, закінчилися мрії,
      Невже це і є незбагненність буття?



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --