Опис: Із віршів 1989 – 2000 років


такий конклав: ніхто не помирав…
Троянда для Піночета
проповідуєш безвість як ніч проповідує спрагу…
семимильні провини безсилі як крони дерев…
банда грала навиліт і росяні коси губила…
чия то ґою праща несповита…
складаю ці залякані слова…
відпостити всю зиму замість мене…
осінь вечір пора вмирати…
і люди і очі і води і зорі і там…
наврочили – я пас чужих дітей…
синієш синім плачеш босим…
істинно кажу тобі – зима…
рис твоїх до шкла не завернути…
за димом за струпом невидимі інші стихії…
і днище солов’я сповите в павутину…
за овидом терпне самотній сумний рамадан…
Я помираю вас. Така печаль…
ці тексти як жінки регочуть віддаються…
сьогодні час вимірюється в крилах…
повернення на схід – вершина цих казок…
прощай гаутамо я нині до замку дійшов…
це розчавлені арфи – есенція ладану з мороком…
тризна острова втята в страх…
Діагноз Офелії
погляд дерева покруч – за ласку дарують дукати…
Саломея (поема)
Повернення в Ґалапаґос
Гуцули
сплітаються пальці сплітаються очі і голови…
легко ніби помахом крила…
ми до дерева глузду себе присилили аббасе…
нині тебе ще приймає земля…
Нова деґенерація