Ловили кожне слово на пів подиху
Трималися на відстані упевнено
Ми - диваки… політ нічної темряви
Зупинимо на півшляху до сполоху.

Розкажемо, що бачили й не бачили…
Що мусили почути і прослухали….
…ми розмовляли дотиками-рухами
Що станеться - вже наперед пробачили

В дарунок – ранок, таїна взаємності
Щоб бути поруч завжди – кілька поглядів…
Без обіцянок, ввічливості, чемності –
Так треба… залишатися інкогніто…

Ціную вічність, що в тобі вмістилася…
і прагну бути в серці, без умовностей,
без домальовок … рештки гриму змилися,
орієнтиром єдиний – докір совісті…

такі, як є. чи на війні, чи в спокої
ніколи вже не станем одинокими….


2011

Спориші запищали курчатами –
Наче й думка до літа котиться...
...ти мене вже не прийдеш сватати
пожовтіли вербові котики...

розпустилися коси-китиці...
стиглі-стиглі – під хустку просяться
протираємо сум на ситечці
з хати в хату плітки розносимо

Ким у пам’яті залишитися?
Шито-вишито, пережито вже…
Чорним полем, червоним літом…
Та чи будеш ти мною снити?
Догоджати гостинцем гостеві?
Застеляти бажання постіллю?
Косять долі у зелен-пахощах…
Та чи буду кохати так іще?
Щоб стелилися гладдю-хрестиком
Вишивані мої пестощі.
Лестить ніченька неприховано.
Та чи буду ще зачарована?
Не відкривши тебе – не викрию,
Витру, витрушу зайву витримку
І по-вінця наллюсь ніжністю.
Ти повіриш. А я – звикла вже…

Такою не стану потім,
Запиленим, але вихором.
Впаду на останній ноті.
Душі моїй сонця!
Тихо…
Ре

У леті хапаю віжки
Чужого коня і воза і
Наразі кочуся пішки,
Мов колесо п’яте
В лозах
Мі

Такого не буде в кадрі
Шедевром не для фотографа
Промінчик у торбі й мандри
Прем’єрою без повтору
Фа

Легкі покоси грають оксамитом,
Перечіпають стежку чебрецем.
Себе відчувши диким горобцем,
Я ледве-ледве починаю жити.

Коли, бува, за хмари віднесе
Й пограє мною повнощокий вітер,
На променях повчуся ворожити...
Спаливши крила, упаду дощем.

Помию людям посірілі шиби...
Тоді в річках доволі стане риби,
Й запахне літом посеред зими

Туманами обернуться дими...
На дні щілини ворухнеться гусінь,
Бо сила розростається у русі.

І
Створила день, що стане невмирущим,
Запахне мною літер таємниця.
Чекатиме журавликів криниця,
Обмотана плющем в правічній пущі.

Коли мені спіткнутися об хмари –
Нехай вже буде відчаю по вінця.
Ніхто мені не принесе гостинця.
Міняю день омріяний на чвари.

Вустам гарячим відповім брехнею.
Бруківка не відчує слабкість кроку.
Я короную день, що не вмирає.

На рівні задзеркальної ідеї,
Усе, що спрагле, оживляю соком –
Із вен твоїх, незвідане “кохаю”…

Висхле небо сльозиться
Останньою краплею тиші.
Далі будуть гармати
І щось, не збагну до пуття.
Хтось такий заповзятий
У душу настирливо свище, -
Цвіркуном полохливим
У грудях сховалось життя.

* * *
Соковиті повисли червневі зорі.
Вогким вечором вислизну з-за бузини.
Залихоманить любисток, любов’ю хворий,
Заскреготять вітряками примари-млини.

Піде примха шукати загублену пару
(що сховалась і плаче за скельцями шиб),
щоб наповнити щоки солодким узваром
й гомоніти до ранку мовою риб.

Випадковості знак ворухнеться зачаттям.
Затремчу неспокійна і -... розіллюсь
У сліпому світанку неспілим щастям,
Позичаючи ласку, життям обернусь.
(2004)