Як я сумую.
Це так глибоко,
як той колодязь,
що бачить зорі
очима спраги.
Йому найдалі
кидати погляд
в небесну пустош,
але він може.
Для нього звично
не спати зовсім
і серед ночі
в'язати сукню,
таку як в неї.
А може й кращу.
Ловити зорі
в вогкі долоні,
плести назустріч
вогням далеким.
Бо він сумує
в холодній ямі,
йому там страшно,
коли надвечір
стуляють віки
гранітним пластом.
І тихо плаче,
а його сльози
стрімким потоком
підземні води
розносять всюди.
А далі кома...
Біжать хвилини
по циферблату,
бракує світла,
і десь високо
зняли повіки.
На небі чисто.
Безкрає море
вмістилось в коло.
Пісчаний берег
і ти на ньому.
Тобі не видно,
як я сумую,
я так сумую...

А ти прийди до мене надвечір,
я напою тебе теплим чаєм,
і аромат свіжих яблук з печі
на твоїх почуттях зіграє.

Посаджу тебе зовсім поруч,
обійму за стан як сильніше,
ти подивишся знизу вгору
і стиснеш мене ще ліпше.

Проведу по волоссі рукою,
замилуюсь твоїми очима,
у цю мить ми єдині з тобою,
наші душі злились неділимо.

Загорну ніжно-ніжно у пледі,
що є сил поцілую у губи,
і на першому пісні куплеті
ти заснеш і про все забудеш.

Опустилось солнце за твоим окном,
притаились звуки, словно перед сном.
День собрал букеты запахов цветов,
только не заметил, что не все есть в нем.

Так, не мог он разобраться,
стал тобою любоваться,
приходил он каждой ночью,
что б увидеть свой цветочек,
утолить дневной каприз.

Приоделось небо в красочный наряд,
столько красок вместе о любви молчат.
День рассыпал ночью звездные огни,
в сумерках полночных всё плывут они.

Так, не мог он разобраться,
стал тобою любоваться,
приходил он каждой ночью,
что б увидеть свой цветочек,
утолить дневной каприз.

Я видел, как пылали звезды
и, задыхаясь, канули во мгле,
в которой вечность возрождается,
да так, что не узнать мне их.

Я знаю, мне поверить сложно,
но так близки орбиты раненых планет,
где каждый ищет и находит
ровно то, в чем смысл есть.

Постой, не стоит суетиться,
забудь, какими раньше были мы,
там, где покрыто мраком, дышат звезды,
и что-то тянет мою душу к ним.

Не плач, я только на минутку,
мне интересно знать, тепло ли им,
живет в мечтах моих песочный фикус,
и свет, в котором вечно холодно.

Давай простимся понарошку,
я не уйду, мне так легко с тобой,
но я увидел, как пылают звезды,
я потерял в них навсегда покой.