я кава
я чорна міцна кава
я достобіса смачна гаряча чорна міцна кава
сьогодні я зварена для тебе
ти можеш мене повільно сьорбати
ти можеш на ходу запивати мною канапку на роботі
ти можеш пролити мене на свої білосніжні мешти
ти можеш просто вилити мене за вікно на траву в умивальник
тільки не пробуй допити мене до дна
а потім ворожити на моїй гущі
я не покажу тобі твоє минуле воно було прожите не зі мною
я не покажу тобі твоє майбутнє воно буде прожите не зі мною
я твоє сьогодні і ти його знаєш
пий і тішся що я не розбавлена молоком соком коньяком
достобіса смачна гаряча чорна міцна кава для тебе
та коли ти боїшся гарячої кави
бо у тебе слабке серце
і зашляковані нутрощі
пий холодний чай
з молоком і медом
смачного

12/09/2012

американські вчені навчились ховати час
ти знав що я обів"юся навколо тебе плющем

я стану тихим невидимості плащем

невидимим навіть для твого найкращого лазера
не стану я часткою хибного бідного лузера
бо вчені в Америці навчились ховати час
ми ж мусим навчитись надійно ховати нас
від світу від інших від третього грішного виміру
в четвертому ми заховаємось вимрієм
щоб не розшукали спецслужби недолі транс
в якому нектар душі ми одне із одного старанно вип"ємо

а ти не вірив що можна спинити час
навіки вселити весну у два серця люблячі
ти довго ховався боявся що вперто чублячись
ми станем чужими занадто і повсякчас
чіплятимемось за помилки реп"яхами колючими
і почуття неодмінно загатять нас
як річку в котру неможливо вступити взутими
бо черевики стопчуться а шлях неблизький а пегас
уперто не хоче віддати крило щоб ми стали почутими
побаченими прочитаними до передостанньої сторінки печальної повісті про глас
котрий в оту п"ятнадцятитрильйонну частку секунди лине від Бога
здавалось в оазу а виявилось в пустелю
закладку у книзі зроблю я із твого "люблю"
перепочинемо у поцілунку і знову в дорогу
бо вчені навчились спинити
п"ятнадцять таких митей
а нам вистачає одної щоб глянути в душу
і сили нема у всесвіту щоби погляд оцей відмінити
й побачити що послання для нащадків у капсулах серця
в твоєму частина перша
в моєму частина друга
і мусила я віднайти у тобі не просто людину не просто мужчину – найкращого друга
бо кожен із нас мов магічний отой елемент
крізь лемент невтаємничених
поки Ісус не розп"ятий
п"ятий п"ятами п"ятий
а потім п"ятами п"ятий п"ятами
чітко карбуєм крок за уявними гратами
поки наші гріхи не закровили стигматами
і не наповнили чашу терпінь дощенту
поки голос гієн не перейшов у крещендо

ти переконував що у мене міфологічна свідомість
і я алогічна абсолютно
натомість
як кожна правдива Єва
я невідомість я невагомість
я вільний простір котрий вміщає усього тебе не раз і не два
я знала про все швидше від розумних американців
котрі навчились клонувати коханців
овець корів кіз і стадо баранів
я знала що ти діамант досі ніким неогранений
звідки дізналась не знаю
але я знала
що подолаєм хронічну депресію
скоро про це дізнаєшся ти
вставай нам вже час іти
на зворотну декомпресію
поки ангели злі не згубили лінзу
і не погас між зірок світловий імпульс
ми відновити мусим до парадізу
протерміновану і зашифровану візу
поки шістнадцятитрильйонна частка секунди не настала

2011

ти хочеш мене забути
я не кажу що це неможливо
я пропоную спробуй
раз удруге вдесяте всоте
і ти побачищ це неможливо

іноді ми як титанік і каліфорнія
пливемо по морю життя поруч
я подаю сигнал порятуй мою душу
у тебе вимкнена рація

всього година ходу між кораблями
всього секунда дзвінка між нами
та затонув титанік і півтори тисячі душ
прийняли перед смертю льодовий останній душ

я теж тону
у твоїх очах
у своїх сльозах
у твоєму голосі
у своєму безголоссі
у твоєму повчанні
у своєму мовчанні
у непрощенні і непрощанні
у безмовності невідомості
у глибинах підсвідомості

поки у морі образ
я не втонула останній раз
поки надія у рятівному костюмі
гребе до берега щосили
я не питаю чи ти кохав
і чи ти кохаєш

знаєш
ангели за нас у Господа просили

23.11.2010

я боюсь висоти без твого плеча, коханий
я боюсь глибини без твоєї руки, коханий
я боюсь темноти без обіймів твоїх, коханий
я боюсь по життю не з тобою іти, коханий

та злякає тебе висота – ось тобі моє плече, коханий
та злякає тебе глибина – ось тобі моя рука, коханий
та злякає тебе темнота – обійму тебе міцно, коханий
скажеш, нам треба нарізно йти – благословлю тебе і піду, коханий

я кохаю тебе
коханий

за законами жанру
щоб стати крутою дівою ще й поеткою
я мала би бути схожою на Жанну
чи Анну чи Ліну чи хоча би дружити зі Свєткою
цілуватись з тобою плюючи в Сену
перевертати гондолу горлати пісні у Венеції
смажитись до непристойності на пляжах древньої Греції
виходити в астрал коли закінчився алкоголь
і шукати поміж солоних скель лукаву посмішку Алголь

та я не вживаю алкоголю не спокушаюсь лукавим
єдина моя згубна пристрасть - надто міцна кава
у мене природньо відбілені яблуком зуби
нема силікону а-ля Анджеліна у губах
не пахкаю кальяном укупі з іншою трутизною
і не ламаю крила ганяючи за крутизною
нема у друзях онлайн фейків Коельо ані Борхеса
не шепочуть услід "це та сама…
кажуть вона трохи поетеса"

зате коли я попросила "скажи що я хороша бо я зараз розплачусь"
ти написав "знай ти найкраща"

08.06.2011

не змикала очей
два дні
повінчала троє ночей
милувалась дивних обставин збігом
причащалась після останньої сповіді дня осіннього
що кохався з не першим снігом
чекала намарне омріяного і вірного
та не прийшов мій принц казковий
він досі в Гайд-парку мерзне і плаче
хоч давно так згорів палац Кришталевий
а для вічності вчора неначе
а сьогодні відпочиватиму
від Романа Хануки і боротьби зі снідом
від спіткання з зимовими святами
від сніданку в парі з вечерею а не обідом
від привітання жителів американської столиці
від споглядання Мерилін Монро
на найпершій у світі Плейбоя першій сторінці
від трагедій новин і політики
від Ожьє з Наполеоном і кавою
я прокинусь коли поснуть всі веселі півники
або краще із першою справою
і заховаю у скриньку тітоньки Мнемозіни останні події першого дня зими
все одно так давно вже не разом ми
або обміняю на прихильність дев’яти її донечок-муз
усі твої не_ мій не_чужий не_коханий не_коханець не_син не_батько не_брат не_друг не_муж

02.12.2010

який ще реквієм
втішаюся спокоєм
який мирний договір
що за контракт
яка друга дія
в театрі давно не антракт
на сцені світу
вимкнули світло
і всі актори пішли додому

а ти малий не кажи малому
що той малий – великий дурак
йому вже звично думати так
що я зрадлива підступна кішка
котра зміняла Далі на ліжко
котра не знає що буде далі
нехай же знову тиця сандалі
може хто й цілуватиме
у кого хронічне ме
диміти в очі він справжній МасТак
а я на щастя вже Мас-Ні
бо його очі надто масні
а його погляд надто тягучий

мені набридло – душу – в онучі
вона достойна шовків і парчі
коли місяць зорі цілує вночі

27/10/2010

буду тобі подивом у очах
тільки дивись

буду тобі подихом на устах
лиш усміхнись

буду тобі втомленим я чолом
тільки увись

не переламаним волі крилом
знов підіймись

тільки би знов про криваві бої
спомин не мучив сни

тільки би друзі полеглі твої
спали на полі весни

тільки би корінь життя що всох
ти не тягнув як хрест

тільки би день коли доля на двох
раз останній воскрес

27/08/2010

а літо моє цього милого року
уперше за стільки літ
не нагадало про підло короткий
жіночий щасливий вік

не нагадало коли хто квітка
хто ягідка й жовта трава
не висувало навіть і зрідка
тверджень що я не права

не вимагало при повнім параді
нести перед світом гріхи
не звинувачувало у зраді
поля коня і сохи

не вимагало плодів і роботи
і не манило в сильце
не заганяло до сьомого поту
росою вмивало лице

а літо моє було просто гарячим
на поцілунки слів
нові дарувало очі незрячим
щоб світ на красу не змалів

а літо моє не скінчилося серпнем
і вересня не боїться
а літо моє зацвіло у серці
неначе шовкові косиці

27/08/2010

їй так хотілось писати
і огранювати Богом дані таланти
вона сміття виносила з хати
як каріатида атлантів
і байдуже що атланти
і каріатиди – балконів друзяки
вона мріяла про пуанти
і балеринячі паки
її лебеді на озерах
танцювати брейк-данси
ніколи не ставила на "зеро"
і полюбляла станси
запивала каву водою
як і прийнято у віденців
боялась померти молодою
бо досі не побувала у Ніцці
вона не марила днем в Парижі
бо це привілей плебеїв
її коси від народження рижі
приваблювали трансвеститів і геїв
вона мінорно співала у церкві
подражаніє церковному хору
на море їздила виключно в серпні
пишалась що взимку не відлежувала хвора
вона не любила футбол і бокс
і не цікавилась водним поло
та в її сумочці часто жив кокс
і всякі інші заборонені кола
їй плаття з рюшками і панчішки
старанно підкреслювали ознаки статі
вона вчила "украинский" трішки
та замість "до речі" вперто вживала "кстати"
хотіла усіх підкоряти шармом
як Юля з білими косами
та залишалась "крутим парнєм"
"с тропы войны сворачивающей босой"
вона була чоловіком з народження
котрий втомився від свого оточення
і вірив що хрест жіночий
кататись в раю щоночі
довкола куреню з милим
на мерседесі в милі

а потім їй так захотілось прочитати
як знайти милого
котрий би виносив сміття із хати

22/08/2010

я больше НЕ
скучаю люблю хочу зеленого чая
я больше НЕ
серчаю тебя с улыбкой встречая
я больше НЕ
а для тебя старая истина о вине
стала непостижима
печень не выдержала нажима
отказав в самый нужный момент
отвалилась как хвост у комет
а твое слишком живое ядро
больше не примет на грудь ведро
и не договорится с белкой
о полюбовной сделке
после шальных посиделок
с кучей халявных телок

я снова ТАК
сжимаю душу в кулак
чтоб не рвалась в палату
не умоляла врачей
вспомнить что обещали они Гиппократу
прячу продажную слезу
говорю на неделе тебя увезу
в наш шалаш на берегу реки
и что вздор что теперь далеки
друг от друга и что вопреки
расстояньям и небесам
ты не будешь отныне сам

я снова НЕ
могу отыскать покой в вине
могу осознать истину обо мне
что открылась случайно на жизненном дне
ты любил не жалея сил
что ж ты истину утопил

16.08.10

І С П А Н І Я!!!!!

весна спізнилась на місяць
в мою захололу душу
та крига скресла

одна лиш посмішка щира
чарівного незнайомця
душа воскресла

невже людині так мало
для щастя треба
щоб хтось був другом

щоб доля сама заклала
сторінку неба
де зорі кругом

2010

коли Господь не дав тобі таланту
казати зрідка не на «біле» - «чорне»
навчися хоч брехати філігранно
щоб захотіла я хоч раз побачить
красу примарну тих облудних слів
залиш карабін совісті в спокої
хай я омани лагідно не вчуся
лукава киця гірш собаки злої
щоб потім гірко ти не пожалів

2010

Чому любов є голубою
голубим має бути небо
і глибінь очей коханого
а ще зачаровуюча глибінь морська
чому любов рожева буває
рожевими мають бути квіти
і щоки дітей щасливих
а ще схід сонця ранковий
Любов має бути червона
криваво-червона пурпурова
багряна вогненно-полум’яна

Моя любов шаленого кольору
як незабутній колір французького вина
вистояного у древньому родовому замку
протягом сотні років

Напевне Поль Моріа посварився з коханою
коли до такої чудової мелодії придумав таку дивну назву
така мелодія може бути гімном тільки найчервонішого кохання

Він був вищим за умовності поділу любові на голубу рожеву та всяку іншу
він умів і любити і кохати
любити світ життя музику
кохати кохану єдину
він умів жити і цінував життя
тому його любов блакитна від безкрайньої блакиті неба моря і очей коханої
моя любов не може бути такою ж блакитною
очі мого коханого іншого кольору

2007

після нас залишиться дерево
яке ми посадили
або не зрубали
після нас залишиться дім
який ми збудували
або не зруйнували
після нас залишиться пам”ять
в серцях внуків
яких ми виховали
якою буде пам”ять
якими нас запам”ятають ті
кого ми любили і ким дорожили
залежить від того як ми жили
в що вірили
як кохали
скільки добра в світ повернули
скільки зла подолали
скільки душ відмолили
скількох від гріха застерегли
і скільки самі не нагрішили
все запишеться і залишиться
в книзі нашого життя
яку не перепишемо
яку перечитають нам раз
останній
в день наш непокаянний
і крила в кутку припадатимуть пилом
на них ніхто нікуди не полетить
після нас залишиться хрест
який зотліє
після нас залишиться зірка
яка світитиме подорожнім
після нас залишиться дерево
і троянди
що ростуть з душ мрій
що недавно померли
і вони колись стануть гумусом
котрим живитимуться дерева
і посадять свої дерева
наші нащадки
і їх не грітимуть наші душі
їх зігріватиме їх кохання
а ми будемо дивитися на них
і молитися
щоб вони не повторювали наших помилок

2007

де ти
хто я
що коїться в душі моїй
це вже не я
це ти в мені
в тривозі дні
навіщо і чому і як
це сталось
так солодко і мрійно так
дрімалось
пробудження таке важке
і голова немов з похмілля
кохання випитого зілля
думки ці не мої
мої були легкі і ніжні
а ці думки важкі і грізні
це ти в душі моїй
запанував
не знаю я чи цього хочу
але без тебе вже не можу
що вдіяти куди іти
щоб повернуть мої світи
невже це так і має бути
і в радості і в горі
нести печаль і сміх
навпіл
ні це не гріх
це щастя

2007

чому мовчить
цей телефон
пощо їх створюють
купують нащо
щоб лиш мовчали
і тишею геть душу рвали
це ти мовчиш
він не мовчить
готовий донести
всі барви голосу твого
і фібри всі душі твоєї
мені у вухо
та дарма
пропущених дзвінків нема
і прийнятих також
Отож...

2007

я посадила канни
у своєму квітнику
вони дуже красиві
високі з величезними квітками
які цвітуть до самих морозів
але дуже вибагливі
наче ти
ти також дуже красивий
і дуже вибагливий
коли ти виріс у моєму серці
я й не помітила
що робити з квітками на городі я знаю
удобрювати щодня поливати
щоб цвіли у повній красі
а що робити зі своїм серцем
хто скаже
як доглядати як поливати
і чи треба
ти і так там дуже добре вкорінився
і не пересадити і не вирвати
бо вирву разом із серцем
і що тоді робитиму без серця
а ти наче монстера
пустив із серця коріння
і всю душу ним обплутав
але чому ти так скоро відцвів

2007