Ти біжиш
по мені
на швидкість

мій забіг
на витривалість

ми надто різні
щоб бути гравцями
одного Олімпу

а зрештою

я спіткнуся
Ти підхопиш мене вихором

Ти впадеш
я зумію Тебе поволікти

Ми могли б стати навіть переможцями

Дякую ТОБІ

за те що

не поставив підніжку

а тихо дав

мені по лобі

щоб я піднесла взір

до ТВОГО злету

побачила

що ТИ створив ще журавля

і попрощала

нарешті синицю

Блискітки на повіках
немов застиглі майбутні сльози
акупунктурно дивишся
домінуєш немов дрозофіла
зачатковими крилами
не підозрюєш
що життя
це не тільки
стрибок через купальську ватру
а щоденник самовсепалення

Стараюсь бути як ти

Не затуляти крилами очі

Коли ти не боїшся мовчати
а у Тебе є що сказати

Коли голий альтруїзм не боїшся
продемонструвати людям

Коли задираєш голову лише щоб бути ближчим до зірок
на небі

Коли розуміючи абсурдність бажань
розівчився плакати

Коли навчився прощати,
але любиш невміло

Коли при виборі між чорним і білим
обираєш нове.

Коли правда дотепна,
а пафос побратим неправди

Коли життя стає строкатим навіть через призму
порожньої пляшки

Коли на вікні
фіранки стають зайвими

Коли годинник не показник,
а вічність відчуваєш при бажанні.

Коли сьогодні зізнаєшся
Собі в щасті

Коли жовте золото
вже не в моді

Коли Ти старший
за своїх батьків

Коли Тобі не потрібно драбини
щоб перерости самого себе

Коли Ти не шукаєш
а Тебе знаходять

Коли не розумієш навіщо людям вервиця
Лише на п’ятдесят

Коли чуєш навіть тоді
Коли замовкають

Коли не здригаєшся
від метеликів

Коли кульмінація прочитується
між рядків

Я хочу завчити напамять
прозорі будні
твоїх ранків
де сонце наче папараці
сліпком
залишає мене собі на згадку
як стару фотокартку
де ванільний запах снігу
замінює сніданок
де кран з білою позначкою
позичає
нам чаю
де шалику
вже нецікаво на шиї
де на плитці
вариш свій светрик
де лащиться рушник до батареї
я хочу зазубрити це все
допоки

не вернувся

дух тої фарфорової качки

з теплих країв.

Установі, в якій працюю
присвячується



Ну ось допила
тепер я маю склад
горнят
такий собі сервіз
одне моє
ще синє
і прозоре
одне червоне
красивий натюрморт-ескіз
помітно
про мене
подбали добряче
горнята всі різні
і ті хто у них
наливали
гаряче

Візьми мене за руку
біжи
розхитуючи Землю
так приємно
вмоститися у Тебе на долоні
і пригубити щастя,
прицмокнути твій смак
а потім боязко
пірхнути високо
до хмар
і лоскотати небо
крилами з тепла

Новий Едем
Той Самий Садівник
Без Єви
змій тут досить
захованих
та не похованих
плоди куштують тут
лише Адами
смакують
запашні
яблука Духа

неповносправний час
заколисує
сутінкове дитя моїх спогадів
зів"яв останній пуп"янок
твоєї надії
Але ніхто й так
не питиме
нестерпного трунку
з чужої чаші
Краще пляшка з відбитим горлом
наповнена мереживним відчаєм...
Дозволяє забути
що є хтось крім Себе