і підеш брате
і залишиш
цей світ
цей час
цей сон
цей дім
наплечник понесеш порожній
вже без баласту зайвих слів

і глянеш брате
за тобою
зійде посіяне зерно
і навздогін ростиме крокам
в нове незвідане ярмо

і станеш брате на розмову
з Тим хто мовчить
адже пора
ще не настала
і не можна
минути Гетсиманський сад

заплачеш брате
не дивуйся
без сліз зерно не проросте
без крови й поту
храм не зрине
фундамент скелі не знайде

і пройдеш брате шлях крізь серце
бо там
де виріс хрест
де гріб
там третій день
і збоку камінь
і ангел світла
звитязь тьми

і вернеш брате
трохи інший
в час коли жниво вже сягне
свого вінчання
а розлука
надію злуці принесе

зрадієш брате сходу сонця
обітованої землі
і руським
київським знаменням
освятиш свій Єрусалим

Можна любити і не кохати,
можна кохати і не любити.
Можна в надії розчаруватись,
в розчаруванні надію взріти.

Можна словами не говорити,
можна мовчанням не промовчати.
Можна крізь маску правду вістити,
можна без маски в очі брехати.

Можна сміятись, сльози ковтати,
можна веселці сльози віддати.
Можна по нотах фальші заграти
а можна фальш у спів поміняти.

Можна, де совість, закон прийняти,
можна законам совість послати.
Можна блукати у рідній хаті
і можна в хату світло подати.

Можна упавши гордо стояти,
можна піднявшись низько лежати.
Можна вмирати і воскресати
а можна гріб свій життям назвати.

Можна молитись, Бога не знати,
і можна сумніви з Ним розділяти.
Можна так легко душу продати
і можна душу не продавати.

Ти бачила?
Чорнобиль почуттів
прошепотів своє холодне слово.
А я?
А я ще не доріс
до смерти.
Ти - померти вже готова.

Ти чула?
Променевий смерч
затанцював на втрачених надіях.
Я цього заслужив,
мабуть.
А ти?
А ти не заслужила?

Ти знаєш?
Там де виріс хрест,
здається, все торкнулось зони страху.
А я живу.
І ти таки живеш.
Чекаючи
незвіданого часу.

Ти бачиш?
Великодній дзвін
задумався над віщим своїм словом.
І я повірив.
Чи повіриш ти?
У третій день
з уже порожнім гробом.

А я чекатиму тебе
повернену із того світу,
холодну ще зимовим сном
і теплу вже гарячим літом.

Я малюватиму тебе
іконою благої вісті
від ангела, що загубивсь
і віднайшовсь в едемській пісні.

І я співатиму тебе
Акафістом хрестів щоденних
із дисонансами прощань
і у гармонії повернень.

Ще я молитиму тебе.
Мов чотки пхатиму години,
померлої в Голгофи час
і знов воскреслої надії.

Бо я любитиму тебе
у цьому чи у тому світі,
далеку ще вчорашнім днем
і близьку вже ранковим світлом.

Ця тінь так дивиться на мене,
неначе зупинився час.
Неначе бісектриса долі
зламала тонко шитий план.
Ця тінь крадеться тихим горем
у вечір наших сподівань,
народжених перед престолом
ранніх присяг і побажань.
Ця тінь витає сірим смогом
в повітрі нерозкритих мрій,
у просторі забутих Богом,
чи несказанних нами слів.
Ця тінь питанням проростає
про незавершену любов,
про час Голгофи у долонях
розділених чужим руслом.
Ця тінь так дивиться на мене
неначе я вже не живу.
А я усім своїм благанням
надії клапоть в Бога рву.

Бог був у мене сьогодні
на ранковій каві
сказав
що забирає тебе
бо заздрісний
і я крізь тебе
Його не бачу
я погодився
з однією умовою
Він забере тебе
Собі
і тільки Його
коханкою будеш
Він погодився

я з аду повернувся
іншим
богослови кажуть
що ад це страждання
і терновий вінець
і удари батога
і гострі цвяхи
як наївно
адже ад це самотність
коли залишаєшся
без Бога
без людини
без любови
Христос був у аді
і повернувся
Іншим