Калинове кохання
Закохалась калина у вітер,
простягла йому тонкії віти.
Вітер юну берізку згинає,
і вербі про кохання співає.
А калина, що вітер кохала,
в кожнім зернятку серце тримала.
Дарувала по серцю щоночі,
тільки вітер сердець тих не хоче…
Він повіє і гілля ламає,
і кетяги додолу зриває.
Що йому ніжний шепіт калини,
обдурив вже давно дві дівчини.
І калина від туги зів’яла,
свою вроду квітучу сховала.
Та сопілки душа калинова
про кохання співа людям знову.
Буйним вітрам не вірте, дівчата,
буйні вітри не вміють кохати.
Буйні вітри по світу літають,
дуже швидко любов забувають.
Ви ж щоночі чекаєте знову
на хвилюючу з вітром розмову.
Він же кілька лиш слів завіває…
Я…тебе…більше…вже…не…кохаю…
2008
Коментарі (7)
Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25