Ти знову вийти хочеш з гри,
Що називається життя,
Мовляв не встиг не зрозумів,
Його поспішного буття.

Скажи мені а хто вспіває,
З ним разом бігти в такт душі,
Бо більшість з нас таки й не взнає,
Звідки прийшли куди іти.

Проміння холоду я загашу весною,
І відігрію душу в вранішній пітьмі,
Світанок й захід завжди схожі,
Не схожими залишимось лиш ми.

Слова що важчі за метал,
Потік їх вмить збиває долю,
Ламає постать гонорову,
Переоцінку цінностей несе…

Ось так завжди збираєшся в дорогу,
Наважившись у далечінь ступити крок,
Перед дверима відчуваєш втому,
Душа так проситься ще трішечки побудь.

Мовляв куди біжиш юначе,
Навіщо покидаєш ти свій дім,
Чого шукаєш в світі цім не вдячнім,
Невже тобі так мало тут чутів.

Та зманений невідомим майбутнім,
Кидаєшся в стрімкий потік життя,
Ще поки маєш утопічні мрії
І рух в перед до пізнання…
Лютий 2010

Просто кава.
Давай з тобою просто вип’єм кави,
Навпроти будинку в якому живеш,
Відверто поговорим про кохання,
Яке утратили не визначивши меж.

З тобою буду чесний та відвертий,
Розкрию свої карти що в душі,
Із твого боку прошу відкрий серце,
Та просто розкажи як ти живеш.

Розмова вийде в нас мабуть коротка,
Ховатимемо погляд десь у бік,
А потім помовчавши трошки,
Розійдемося долями на вік..

Лютий 2010

коли не поруч,стало так не звично,
і час пливе ,немов згора свіча,
поволі тане непомітно швидко,
у смуток огорта наші серця,
ми не навчились піддаватися шаленству,
в собі трима кохання почуття,
скупились на слова щоддено,
лиш тільки очі вогником горять,
всі намагання зберегти свій простір.
свободу дій.приватності життя.
і хоч мовчу довіри хочу.
щоб іноді поплакалась в плече,
явився би до Тебе серед ночі,
в обіймах сильно стиснувши зігрів,
протер губами заплакані очі,
забрав собі увесь душевний біль...
та ТИ навчилась плакатись в подушку,
мені допоки віри ще нема,
можливо краще бути другом?
Бо друзям станеш більше довірять...
2010

Кімната. В кімнаті лиш ніч,
Давить на вуха оманливий спокій,
Можливо потрібно сказати вже досить,
Досить шукати того – що нема.
Янгол, княгиня, відьма, дівча,
Одна іпостасія грішного тіла,
Життя як омана вершин пізнання,
Ніколи не знаєш як саме потрібно.
Всі рухи в бік щастя, а що це таке?
У певні моменти здається все різним,
Ілюзії, мрії і навіть душа,
Бажання, флюгером змінює напрям.
Зриває та сіє хаос в думках,
Тебе на поталу викидує світ,
В нім важко прожити самотнім життям,
Та важче по справжньому щиро любити...

17.01.10.

Місячне сяйво, в кімнаті бардак,
Сидиш у кутку, обійнявши коліна,
На личку твоєму потічки від сліз,
Картаєш себе, ну чому відпустила,
Чомусь не збрехалось ,що любиш його,
Скупилась на ніжність давала лиш натяк,
Він сильно кохав та байдужість твоя,
Убила у ньому кохання пориви,
Відчула самотність втрату значну,
Хотіла окликнуть, та пізно вже було,
На місці твоєму цариця нова,
Хоч він не кохав, його полюбили…



09.01.10.

життя міняється раптово,
а чи готові ми до змін,
частиночку душі втрачаю,
щоби піти у кращий світ,

там буду чесний сам з собою,
покаюсь за старі гріхи,
і присягну на вірність милій,
якщо захоче поруч йти...


2009

Ми як боги на даху хмарочоса ,
Сидим з гординей дивимось у низ,
На суєту людей капризи чорта ,
Що нам кричить «злізайте швидко в низ»,
Нам двом лишень веселощі й гуляння ,
З тобою ми це радості боги ,
Всім посилаєм часточки кохання,
А для безсоння бісу кольорові сни…
2009

Дай спокою дай тишини ,
Не можу вдать вічну веселість,
Ти відпусти не експлатуй,
Послаб свої полону пута,
Дозволь мені знов буть похмурим,
Піддатися під плинність часу,
Із ніжністю втікти туди,
Де вже чекає чашка чаю,
Там рай для мене тишина,
А погляд мій там не фальшивий,
Там я один і я там свій,
Самотній стомлений счасливий

В моїх очах побачила любов,
Хоча вони кричали зрада,
Повірила віддалась знов
Пізнала гріх в обіймах ката,
Ще трішки треба протягнуть,
Зламати всі моральні норми,
В оману звести всю цю суть,
А потім різко розістатись,
Зненавидиш і проклянеш ,
Потопиш у подушці спокій,
З роками тількино збагнеш
ТИ оправдаєш цю жорстокість.

На помості побудованих ілюзій
Світ піде у морок забуття
Та не війни весь йго загублять
А байдужість жадність та пиха
За прогресом здобули багато
За прогресом втратили також
Ми забули людяність і чесність
Нам комп’ютер витіснив любов
Ти спитай , чому щаслива куба ?
Чом щасливий десь абориген,
Вони лиш цінують те що люблять
Не чіпаючи важких похмурих тем…

Із пригорщі долі п*ю чай з пелюсток ,
По-домашньому добрий духмяний ,
Так легко омані піддатись було,
Сон трава мене вмить в полонила ,
В захмелілім потоці у ям забуття ,
Ходжу ніжно веселий щасливий ,
Одурманений зіллям що доля дала,
Я не хочу вертатись до світу…

Настав той час коли ти вже не можеш
Пробуть без мене декілька годин
Я поламав твоє безсоння
Невдячно так кохання потопив
Зламав твою я віру в себе
Образив підло щиро посміявсь
І ти кричиш чому «яж так безмежно…»
Я перервав і тихо прошептав …
Колись давно ти гралась почуттями
Й морочила так голову мені
Приймала радість від мого страждання
Прийшов той час,тобі держать отвіт…

грудень 2009

З тобою поруч мить блаженства
Показую тобі свій спокій,
Нутро розірвано до щента,
Чому ТИ не говориш досить.
Тримать баланс, більше не сила,
Пристойність лезом ріже совість,
І хоть байдужістю горіла,
Взяла в полон, без бою вбила.
О ігри ці не наче пекло,
То палиш жаром то холодиш студнем,
Я більш не можу, з мене досить,
пора втікти, втікти не сила...
Проявлю гордість, не капітулюю,
В собі закриюсь для облоги,
Ти окупантом в душу влізла,
Під мої марші перемоги...
20.12.09.