Розлий кислоту собі в очі, бо я - метелик на стіні.
Малюй портрети фарбами на замерзлому вікні.
Читай китайських поетів, розбивай всі шибки,
пускай дим крізь пальці, складай в коробку свої думки.

Їж папір, пий холодне скло, і знову грай нові ролі,
видаляй сторінку, пиши собі, вгадуй чужі паролі,
кажи не те, що хотілось сказати, і забувай всіх людей,
створюй особистий архів твоїх божевільних ідей.

Кричи на стіни, ріж собі руки, пиши на тілі імена,
купи знов у магазині дешевого червоного вина,
постав у воду засохлі троянди, і струни рви,
набери повну ванну гарячої іржавої води.

Ти завтра знову забудеш, вернешся до нас,
і знову будеш на шматки розбивати час,
викидатимеш знову в сміття записки,
а далі - про невиїзд з життя підписка...

Я - наче маленька дитина,
Бо хочу напитись тобою
Твої очі - ковток мартіні…
Сигаретами пахнеш й весною…

Не пускай, бо ілюзія все це,
І нікому у світі не вір!
Справжнє тільки закохане серце,
І нестримне, як дикий звір,

Що не може жити в неволі,
І любити усе, що не любить.
Над головою стеля гола,
Що години вічні губить.

Запитай мене тихо на вушко,
Чи я люблю сріблястий той сніг.
Тихо-тихо і сльози – в подушку…
Тепла втома валить з ніг…

Вже, здається, ніщо не врятує
Від страждань, і ,навіть, твій сміх.
За вікном лиш зима лютує,
В скло жбурляє холодний сніг…