Невеличка квітка, нагадує троянду…
Нагадує, бо вчора втратила свої пелюстки…
Такі ніжні і примхливі…
Теплі і горді…
Солодкі, ефірні…
Залишилось чотири…
Чотири пелюстки
Спогадів…
Сумує…
Плаче…
Раптом…Метелик…
Пурх…Пурх…
Прокинулась троянда
Здивувалась…
Чому я? – Запитала себе …
У мене майже…майже…
Нічого не залишилось…
Лише чотири пелюстки…
Чотири…і більше нічого…
Метелик не почув…
Торкнувся довгими лапками…
Закрученими вусиками…
Плямистими червоними крильцями
Голівку квітки…
Поцілував…обійняв…залишився…
Троянда прокинулась…
Заридала від щастя…
А метелик заснув…
Та перед сном подарував
Ніжно і примхливо…
Тепло і гордо…
Свої крила….

2010

Сім життів
За втрату
Трьох мільйонів…
Порятунок тих,
Хто заблукав
У пошуках щастя…
Серце в кредит
Зухвало і наповал
Ти віддав легко і безглуздо…
Навіщо?
Тому, що є віра у світло,
Неординарність,
Наступне покоління…
Не плачеш,
Втрачаючи пелюстки…
Не боїшся, не втікаєш,
Ідеш, усміхаєшся і плескаєш у долоні,
Кидаєш в мене квіти,
І просиш зачекати..
Чому?
Бо сьоме життя –
Не останнє…

Обличчя вкрите ранками,
Руки тремтять,
Серце вискакує з грудей…
Не можу ходити…
Лежати…
Стояти…
Падаю і підіймаюсь,
Випиваю таблетку
Надії та очікування…
І знову – сон…
Меланхолія…
Апатія…
Роздуми…
Раптовість без компромісів…
У голові – дим
З присмаком зіпсованого
Меду…
Холодний лід –
Єдине полегшення
Від зимового жару…
Сум – радість – ностальгія…
Дзвінок. Лікар…
Діагноз невтішний –
Алергія
Від твого незрозумілого
Кохання…

Провокація…
Нова ідея
Про те, що ти – не Бог…
Цей світ – не твоя власність
І не моя…
Декларація
Миру і любові – норма…
Смерть – абсурд –
Помста – гнів – війна…
Час жити, а не існувати –
Топтатись на місці
Під гіпнозом чужої сваволі…
Летіти… А не повзти,
Думаючи, що тут – найкраще…
Час бути людиною,
А не твариною –
Комахою….
Переродитись
У щось краще –
Вагоміше…
Не потонути
У стадному інстинкті…
Час…
Не провокація – істина…

Чому без любові?
Кому вона потрібна…
Хіба що залишку
Просвітленим,
Осоромленим,
Тим хто чекає
І постійно плаче –
Такому, як ти.
Чому без надії?
Багато реалізму
В хаотичному світі.
Згоріли рожеві окуляри
І вигадані мрії –
Схожі на твої.
Чому без метафор та гри слів?
Вони закінчилися
В той день,
Коли прийшла весна,
Коли пролилися сльози неба
І нічого не залишилося,
Окрім тебе, любові, надії
Та солодких слів…

Серце, як кактус…
Покрите голками недовіри
Скептицизму та прагматизму…
Коли торкаєшся
До верхівки
З пальців одразу йде кров
Хіба не реакція….
Не потрібна волога
Підтримка…
Дивна рослина
Дивне створіння…
Радіє раз на рік
Без причини
Просто радіє…
Адаптовується
І сумно мовчить…
Без органічних добавок
Просто маленьке
З голками
СЕРЦЕ…

Трилогія – прем’єра «Забуття».
Щось нове, щось взяте із комори.
Інтоксикація майбутнього існування,
Яке скоро закінчиться…
Другий розділ – «Сором».
Близько розташований до серця,
Давить в груди, хочеться плакати,
Але не вмирати …
Третій том – «Слабкість».
Носить на голові – «Забуття» та «Сором»,
Тупо вірить, не вагаючись,
Але не надовго…
Останній – «Спокій».
Рівний квадрат під Малевича,
«Біла ворона» серед друзів,
Сам по собі,
Навіки.

Ти береш велику склянку кави
І дивишся на неї, не знаючи чому.
Споглядаєш, як піна обпадає на стінки фарфору,
І година пролітає у цьому мовчанні.
Далі відкрила пустий холодильник
Не знаєш, що далі тобі робити,
Подивитися можна на нього, а можна щось взяти,
Але що брати, якщо там пусто.
Пролетіла четверта година мовчання,
А ти охолоджуєш чорний напій.
Та навіщо - він вже давно холодний,
А ти все голодна -
Депресія…

Трава залишилась без листя,
Сонце згоріло в холодній Антарктиці
Померло серце без очей Бога,
Людина одягнула рожеве щастя.
Символ – найкраще з найгіршого,
Нудота з вірусом пам’яті злилась,
Твій день променем покрив ніч,
А я загубила своє листя.
Опір, мов дим розвіює сон,
Він носить маску реальності.
Крок за кроком ідемо до цілі,
Наша ціль – світлий Всесвіт.

Фотокартки мого дитинства,
Відображення пустих буднів,
Якоїсь жорстокої несправедливості,
Нерозгаданих нічних снів.
Хочу забути байдужість,
Немає сили відчути реальність,
Вона сіра з відблиском сліз,
Серце мерзне від сяйва.
Фотокартка народження та смерті,
Ерос та Танатос людської сублімації,
Двері відчинені для нового життя,
Життя з елементом мудрості…