Гей,
море зеленого співу,
бурхливе і трохи сумне,
до нас завітай, бо ми ще щасливі,
образ не торкайся, а краще –
захлюпай мене.

Яка павутина навкруг заснувала
емоції, нерви і жили Землі?
То десь під горою
навік налякала
богиня Героїв
тупих ковалів.

Це
чудовисько – жінка,
це –
плетиво з дивного дива,
це –
кості і гори шинки,
це –
море зеленого співу.

Гей,
море зеленого співу,
бурхливе і надто сумне,
ти схоже на кисле пиво,
що мимо відра промайне.

Якась абсолютна невдача
в житті покохала мене,
підійде до серця, заплаче,
і – мимо відра промайне.

Тоді я вважаюсь померлим,
складаю чудові пісні,
мішками скуповую перли,
як ті жебраки навесні.

Тримаюсь поважно, як пава,
відбльовую кислий нектар,
моєю коханкою – Слава,
і сам я тоді – Божий Дар.

1994

У чорних відбитках
сирої повісті
Стоять
митники
моєї совісті
І якщо взяти
й зламати
лиха годинник
щоб було тихо
Почується рівний скрип
гільйотини
Що відділяє від решти
частку
А я шукаю думки
закваску
Боже, будь-ласка!
Бо хто помітить
Бліде в історії?
Хто відчинить ворота
країни Нової?
Або тараном проб’є їх
чи головою...
* * *
Стіною зі сміху
Червоною цеглою
омріяних
заповітів
Ціною покладених
квітів
Паперів
Перлів
Плів одну за одною думку
Щоб донести
гіпотетичному
онуку
Здатність
воскреснути
Й вбити гадюку,
Випекти місце,
де гніздиться туга
Перша – помре,
та залишиться друга
Дешевша – Говерла,
дорожча – Ніл
Молодість – серце з мішенню для стріл.

1994-2003