Хвала твоєму Серцю.
Воно м’яке, чутливо-ніжне.
Червоне.
Гаряче.
Солодко-гірке.
Медове. Добре.
Гармонійно розлито-злите.
Перевите.
Зв’яжи мені з нього шапку
Мені пасує червоний...

Хочеться обійняти
Твою голову
подивитись
У твої голубі очі
Хочеться сказати щось
Що-небудь
Як-небудь
Просто торкнутись словами
Твоїх уст
Крізь них пропустити
Своє тепло
Тобі холодному.

Дихання стає частішим
я боюсь що нас можуть
почути
думками занурююсь у твоє
тіло
продираючи м’які стінки
артерій
хочу бути в тобі
Слухати зсередини
дивитись на світ
твоїми зіницями
впіймай мій погляд
я тут
в тобі
не сумуй за минулим
дивись лише вперед
тепер нашими
очима.

Пальці м’яко торкаються
Тіла
нігті ковзають по гладкій його
поверхні...
я хочу тебе
серце б’ється в ритм з Твоїм
кожен цей стук
творить нове життя
в мені
тоді хочеться померти від
страшного приємного
неземного відчуття
Життя
що пульсує як вулкан
в тобі
в мені
що найбезмежніше
у нас удвох

Разом зі снігом
на землю падає
небо
і я падаю
з ним.
Коли ти обіймаєш мене
все відбувається навпаки:
я падаю
в небо.

Підпиляй мій характер
як нігті
тією ж пилочкою
пропиляй мені вихід
у світ,
твій світ.
Заховаю свій смуток
у найглибшу кишеню
і одягну на своє незахищене
тіло
теплу, зв'язану з ниток
твоєї хоробрості
сукню,
яка служитиме довше,
ніж шкіра, бо страшно мені
вже не буде ніколи.

М'якими яскравими
образами
обплели мене думки про тебе.
Ховаючи очі у твої
кишені,
під повіками я сховала
холод вчорашнього вітру.
Твої руки пахнуть попелом,
мої - смичком віолончелі.
Ти малюєш словами,
я римую ноти.
Добре, що ми зустрілись,
але
бджоли не потрудяться нас
запилити
бо ми розцвітаємо
у різний час.

Я дарую тобі свою квітку,
не боюсь за наступний день.
Коли приходить самотність,
зібраний букет
холодно тліє,
а моє загасле тіло
танцює блідою тінню
на стіні, біля твого ліжка.

Я чутлива до чужої
чутливості
коли хтось скавулить,
мої повіки б'ються у такт
з його серцем,
пашіє соромом душа.
І я, немов тепла ковдра,
хочу обійняти його
і заснути
разом.

Щойно вітер став тим,
хто дозволив увійти
в твою запилену душу.
М'ягкі наче подушки
твої переконання,
лежать у невідповідному для них,
темному й пожовклому від нагару
місці.
Ти боїшся себе,
бо надто велика
твоя сутність.
Давай поєднаємо наші
кольори.
Давай створимо нашу спільну
палітру
і просто своїми
руками
намалюємо собі
життя.

Я необмежена словами площина.
Все, що довкола мене
в моєму світлі
рветься
до тепла.
Я не є річчю посеред
речей
і не складаюсь з них.
Не хочу бути точкою
у просторово-часовій
сітці буття.
Я вразлива простора
мінливість.
Завжди нова для себе.
Не втрачай мене,
Світе!

Дивна приязнь до дрібниць
любов до сюжетів
мовчазний рух
крикливий зашморг
своя я - собі свята
на свята гола голова
моє життя - суцільні зміни
воно подібне на зім'ятий папір,
де люди і події - це рубці

Падав смуток сірого
кольору
заволокуючи своїми
випарами
прохожих на вулицях
Бруківка витирала
об мої ноги
свої не
навмисно
викочені сльози
Поки спали птахи
у нас був час
щоб кохатись
Поголименіноги
я віддамся тобі
назавжди.

Той стукіт з’їдає мене
я відмовляюсь
від болю
не хочу чути і бачити.
Пальці здирають час
який нам виділено
Куди я дінусь?
крізь мій мозок
продерлось сотні дротів
що несуть в собі не
інформацію а
Смерть
кожен з них прорізав мою голову
торкаючись тонкими залізними
Нігтями
моїх спогадів бажань снів
я роздираюсь бо
не хочу
виношувати в собі
штучний
скрипучий
холодний
Світ...

Мої думки тремтять
У зародку,
Нависаючи на щоденних, злободенних справах.
Мистецтво жити.
Кожен з нас по-своєму
Намалював собі щастя
І снується у власних
Примарах,
Заспокоюючи себе
Все новими кольорами.
Думки навіюють
Холод.
Я тремчу разом з ними.
Намалювати ніч, щоб заснути.

Думати руками – моє
Щастя.
Я розмовляю очима
Ти любиш вухами
Смакую пальцями
Намацую Твій смак,
Біля губ він чіткіший,
Тепліший, приємніший.
Ти відчуваєш мої наміри.
Розумієш мої натяки.
Візьмись за мене,
Я покажу як рухати крилами.
Летимо разом, заплющ
Свій розум, віддайся небу.
У нас нема рук, у нас нема нас.

Мені не стійко. Малюю думками собі майбутнє.
Різного роду, різного настрою.
Що далі? Як іти. Як рухатись. Навіщо. Шукати,
Винюхувати щастя.
Яке воно. Воно в тобі самому.
Тишком-нишком. Майже не помітне.
Я в процесі...
Мої руки пахнуть дотиками.
Дотики провили у них
рівчаки, неповторні.
Мої руки живуть. На них
моє життя. Яке воно?
Чи правлять руки світом?
Будують життя твоїх і майбутніх твоїх.
Не бійся. Надійся.
В твоїх руках
нема твого життя.
Ми на долоні в Одвічного Бога.
Кожен. Унікальний.
Неповторно-пахучий в своєму вияві.
Ми помремо колись
для іншого життя
Я. Та.