Та нехай…
Та нехай все пала тим вогнем,
Що здавався всім вічним на світі!
Він у пам'ять горить,
Всім тим жертвам війни
І героям, солдатам віднині!
Вони честь відстояли,
Бо перемогли!Але чим?
І якою ціною?
Вони гру цю програли,
Та земля все ж є в них,
У очах душ десятків мільйонів!

Кров фашистів ще тепла
Зстига на руках…
Як ви душі свої не згубили?
Та от полум’я вічне,
Що з пекла пала
Не покаже хто спить у могилі…

Закони – це сила фізичної туги,
Ховаю життя, хоч це все без напруги.
Тікаю, цікавість все далі заводить.
Лиш сила тяжіння до тями приводить…
Біжу я все далі від просто надії,
Пірнаю все глибше до власної мрії…
Наука до тями мене лиш приводить,
Це просто закони, що роздуми зводять.
Тримаю ядро многогранне розлуки –
Це вихід і вхід до моєї науки.
І думи лиш привід піти в неосяжне,
Осмислити те, що іще недосяжне.

Закони – це думки політ є безмежний,
Це простір для тих, хто і справді метежний!

2009

В простори далекі
Мій погляд летить,
А думка між нами
Самотньо горить…

Як важко насправді
Знайти співчуття,
Чомусь у душі
В мене лиш каяття…

Я каюсь, що зараз
Самотня, одна,
Між мною і світом
Сама темнота!

Чому сірі очі настільки сумні?..
Питання доречне, а, може, і- ні!

2009

Нас тисячі таких
Із сірими очами.
Ночами дивимось у стелю,
Мов шукаєм суть...
Нас тисячі таких
З очами повними сльозами:
Куди летять ті сльози?
І за ким?
Ти думаєш, що ти одна така на світі…
Ти думаєш, що боляче тобі…
Ти думаєш, ніхто не розуміє…
Ти думаєш, як тисячі таких,
Як ти!!!

Втрачаю маленьку частиночку «я»,..
Куди відлітає самотня душа?
І мрії мої вже пішли під «вінець»,
Втрачаю останнє, це й є той кінець!
І подих за подихом важчає мій –
Це, мабуть, відлуння колишніх подій…
Мороз попід шкірою – дивне чуття,
Відносить в країну мене забуття.
Лиш мова полине із вуст, як вода:
І ллється, і ллється чарівно вона,
Словами свідомість мою поглина…
І знову полину в надію життя,
Відкрию єдину можливість буття!

2009

Яке ж це дивне відчуття,
Ледь чутний вітерець обману…
Я у полоні почуття,
Що віднесло мене в нірвану!
Це є безглузде каяття –
Моє!У власному ж дурмані!
Стій! Тихо! Ти одна!
В рожевих сутінках, тумані!
Всі думи в ниті заплелись…
О, їх уже й не розгадати!
Ми мріяли давно, колись,
Що дійсне будемо кохати,
Про щастя мріяли ми теж,
Про радості і мир у світі,
Про дружбу, про шанобу…Все!
Час нам прийшов всім просто жити!

12.10.2008

Цей світ такий,
Себе забула!
І в вир полинула життя!
Все це не так!
Я спалахнула,
Чудовим вогником буття!
Хто ми такі
Юннати честі?
Хто ми у цьому світі знань?
Ми не одні, тоді…
А де ж всі
Ми не одні, то що ж,
Шукай!

5.11.2008

Не можу спокою знайти ні в чому.
Печаль моя до серця приросла
І дихати не можу я без слова,
І слухати не можу я про жаль!
Душа палає люттю!
А до кого?
Жага до чогось серце розрива!
Та з подихом в душі нове палає слово,
Що серце на папері розкрива!
2008