розколупуєш рай – випускаєш комах
рій зривається – ти зачиняєш лице
зачинаєш лічити їх – три дві одна
нуль і мінус одна. мінус дві. мінус… все

розколупуєш рану в руці – випускаєш себе
витікаєш уся. ніби з трьох в мінус три
і комахи твої лижуть мед твій серед
твоїх всміхів і сліз. твого шепоту й крику.

розколупуєш нас ніби рай ніби рану в руці
як каштан який коле – але серцевина тверда
так цікаво – а що ж там ще глибше – в оцій
серцевині. ще глибше?. нічого… шкода…

(не сповідимі шляхи Господні)
Місяць пронизує небо навскісно.
Ми не зустрінемося сьогодні…
(нині і прісно)

Скільки б не прагли взаємознайтися
Дві половини (Платон накаркав) –
Час нас розводить, а простір тисне
На карки –

Все пригинає нижче і нижче –
(ніби у місті всі так і ходять)
Втуплює в землю, яскравість стишує –
Злодій

Так і Господь, мо', всесвітом плівся,
Дві половини – і різні риси
Але так сталося – що зустрівся
Й зрісся

2009

Мокрий сніг ніби мокрий пес –
йде – і очі сумні-сумні, –
так застуди гнилий процес
проявляється на мені.

Ти у іншому місті. Це
безупинно мене гнітить…
І зими грандіозний цех
виробляє сльотавий квіт…

Ти сумуєш мені і спиш...
Безнадійно вмовляю сніг –
простягнути долоні між…

Мокрий сніг ніби мокрий пес –
під вікном моїм тихо ліг –
він – так само – чекає тебе…

я хліб, Боже, ріж мене
я створений саме для їжі
і янголи в зубках ніжних
знесуть мою плоть вище

я сіль, Боже, бий мене
я стовп соляний, я камінь
ти сам мене з нирки вийняв
своїми святими руками

я біль, Боже, збав мене
розмаж мене шаром найтоншим
по кожній душі ослабленій
по стиглому серцю кожному

2009

— Будемо разом спільній застуді давати лад
------------------------------Катя Бабкіна

Сніг окуповує місто районами
Правий. Потім – і лівий берег
Вулиці – ніби дерев крони:
Білим вкривається ґверове

Сніг впізнає гаражі і будинки
Тулиться наче старий знайомий…
Вікна заліплено. Світло вимкни і
Будемо вдвох відчувати як стрьомно –

Тіні знадвору розмиті-розмиті нас
Наздоганяють в нетрях квартири…
Бог біле тіло над містом витягнув:
Сніг мало знати – у сніг треба вірити…

Поки балконні двері порипують
Ми загорнемося в ковдри як в віхолу
Будем чаї трав’яні варити і
Будем їх пити. А снігу – снігове.

2009