За датами – дати, за митями – миті…
Час збору каміння, час жити й любити!
Але на усе часу не вистачає,
Та я зупинити його намагаюсь
На сонці настоянім в пристрасті трунком –
Твоїм неземним запальним поцілунком!

В їжака маленька хата,
Та на всякий харч багата.
Тут і яблучка, й грибочки,
Навіть свіжі огірочки.
Все несе їжак до хати,
Щоб у будні і у свята
Було що посмакувати
І гостей почастувати.
А господар він привітний.
Тож, гайда у гості діти!

Ти ще не знаєш, що ти – мій.
Я навіть не твоя дилема,
Не у твоєму списку мрій…
А ти вже мій в моїх поемах.

З тобою у солодких снах
У вальсі зорянім кружляю.
Твій усміх – у моїх рядках,
Які ти, звісно, не читаєш.

Що я твоя, не знаєш ти,
Хоч йдуть назустріч наші долі.
Удвох судилось нам іти,
Тож, поки погуляй на волі.

Заграло сонце у росі…
Моя рука в твоїй руці.
Я розчиняюся у ласках –
Прелюдії твоєї казки.
Твій поцілунок – ніжний птах –
Тріпоче на моїх устах.
Він – теплий вітерець весняний.
Він чистий, як сльозинка, ранок.
І я не я без того трунку –
Твого хмільного поцілунку.

Журилася зірка:
Кохання нема.
І плакала гірко:
«Сама та й сама…»
Хіба ж це не горе –
Німа самота?!
І впала у море
Зоря золота.
Дельфін зірку ясну
Підняв із глибин.
Шукав теж він щастя
І плавав один.
Тепер вони поряд
І ночі, і дні.
І заздрять їм зорі,
Що досі одні.

Полярні дві долі.
Їм добре удвох…
Так небо і море
В коханні звів Бог.

Біла шубка, очі хитрі
Аж виблискують на світлі,
Довгі вуса, зубки гострі,
Та нема в нім й краплі злості.
Солоденько він муркоче,
Лиже лапки, хвостик й хоче
Від людей простого: ласки
І смачненької ковбаски.
Котика я нагодую,
В гудзик-носик поцілую,
Заколишу, аби спав.
І почую вдячне: няв!

Ти квітку зірвав,
що шептала „люблю” пелюстками,
що щастя вогонь дарувала хмільними ночами.
Зірвав тільки цвіт.
Відірвав від стебла...
Ти думав – це квітка.
А то я була!

2010

Душа поета ніжна і вразлива.
То сонце в ній, то зорі, а то й злива.
То буревій чи снігом замітає...
Душа поета спокою не знає.
Метається, мов птаха, світом білим
І досить часто обпікає крила.
В ній море фарб, відтінків непомітних,
Гра тіней і безумний танець світла.
Щось защемить в душі, щось усміхнеться...
Така душа. Яке ж в поета серце?!

2010