Безодню світу з’їли твоєю душею.
З долонь, кривавлячи крила тікають звуки.
Не вернеш. Твої слова – не людському вуху.
Не скажеш. Не ти. Говори. Доки я з тобою.
Спиню. Виїдати безмір – це примха слуху.
З тобою. Словами. У світло. Шукати шляху.
Не дихай. Змовчи. Твої кроки ведуть на плаху.
Я мушу. З тобою. Без слів. Піддивлятись муки
І радість. І святість. І свято. Криваві крила
Підносять вище, ніж планувалось спочатку
Припиниш. Продовжиш. Залишиш комусь на згадку
Дорогу. Мене із курсу назавжди збило –
Зупиниш. І дихання в голосі – місце світла.
Світає. І північ, як півні – вітає ранок.
Спивати звуки. Лишати солодкі рани.
Безодня твоєї душі недоступна світу.

7 лютого 2010

Не тремтить чорнило і рівно лягає почерк.
В почорнілі двері скоса поглядає повня.
Повінь вмиє дерева і світло стане чистіше.
Чистотіл залікує рани і прийде ранок.
Не чекають двері на ключ, мовчки гоять шпарки.
Парком ходить туман, видихає холодні тіні.
Ти не віриш мені, бо тримаєш мене за руку.
Ріки вип’ють чорнила. Наранок вдихнеться вільно.

22.08.2009

Привіт.
Незвичайне ім’я у тебе,
Вода до неба.
Ти пліт,
а плоти неодмінно впадуть
У водоспади.
Чекай.
Ще не час, і навіть не кличуть
джерела інші.
Бувай!
Це прощання в твоїх долонях.
сире й холодне.
Пливи.
Скоро зникнеш із поля зору,
ти вже прозорий.
Криві
І кошлаті згойдають хвилі
Твоє безсилля.
Ти пліт.
Неодмінно неси привіти
Вербовим вітам.
Ти пліт.
А плоти неодмінно зникнуть
В вербовім вітті…

25.06.2007

Т.А.Ю.

Ніч пропахла дешевим чаєм,
Дивним чином розчиненим в просторі.
Ти читаєш мою недосказаність,
Я лікую твою недолюбленість.
Я люблю твої довгі проповіді –
Ти в них віриш до щему щиро.
Стіни знову тікають навпомацки.
Стеля знову сміється звисока.
Я люблю неголені вилиці –
Ти – дітей із очима синіми.
Ти на мить мені здашся змореним,
Я себе почуваю знесиленою.
Ніч засне за нашими вікнами.
У кімнаті, напоєній чаєм
Ти лікуєш мою спокореність –
Я читаю твою недосяжність.

06.10.2009

Не хворію. Не краюся. Знаєш, болю не знаю.
Твоя тридцять сьома красуня піде у казку,
Там шовкові трави, там принц з’являється вчасно,
Триголові щури заповзято шукають раю.
Не шукаю рими. Муза лає похмілля.
На весіллі розважить німфа відвертим танцем.
Озирнуся – тоді примусять назад вертатись,
Пити чорне та безвідмовне відьмацьке зілля.
На зогнилих безлюдних травах залишу лахи.
Твої кроки далеко. Чуєш, я хочу втечі.
Одноокий велет небо чолом зачепить,
Доки білий король королеву програє в шахи.

14.07.2009