Микола Руденко (1920 - 2004)
Микола Данилович Руденко (19 грудня 1920, селище Юр'ївка Луганська область - 1 квітня 2004 р., Київ) - письменник, філософ, громадський діяч.
Учасник Другої світової війни, дисидент.
Був редактором журналу "Дніпро" (1947-1950), секретарем Спілки Письменників України, одним із трьох першозасновників і першим головою Української Гельсінської Спілки.
1977 року засуджений за так звану антирадянську агітацію і пропаганду. У 1988 р. під тиском громадськості звільнений.
Емігрував за кордон. 1992 року повернувся в Україну.
Мій простір
Хоч із життям стосунки в тебе прості,
В його ногах не можна воркувать.
Прокинься, душе! Є у світі простір.
Який належить нам завоювать.
Є попід небом вибалки й долини.
Де спить чекання в травах негустих.
Сідлай мене, пришпорюй щохвилини,
Щоб я той простір хоч оглянуть встиг.
Хай каже карта - бойова двоверстка. -
Що він ніяк не більший від наперстка.
Не в тому справа. І не в тому суть,-
Там мудрі сили караул несуть.
Що перша сила - то весни дихання.
Вона пускає в листя солов'я.
А друга - неоспіване кохання,
Давно пригасла молодість моя.
Не більший від наперстка...
Тільки сниться,
Що я до нього серцем приросту.
Хіба в держави цілить блискавиця?
Вона бере стебельце за мету.
І солов'ї, сполохані грозою,
Змовкають понад смутками трави.
І океан тоді тече сльозою
По шибці задеснянської вдови.
І там, де громовиця прокотила,
Де зорі й клени прагнули злиття,
Дві постаті, неначе два світила,
Обмінюються струмами життя.
Коли ж два сонця, досягнувши згоди,
Рука в руці стоять біля стога,-
Скресає вся Гармонія Природи.
Вся мудрість світу.
Вся його жага.