Автомобілі
Яких проносять повз вікна твоєї оселі
Застигають чорними крапками
Під ледь відчиненими повіками
коли вводиш наступну дозу

я зупиняюся біля крісла
зупиняю свої капці, що рухаються незалежно
щоб подивитися на тебе в останнє
намагаюся відокремити від м’якого крісла і взяти в обійми
але не можу і лише одягаю теплий светр
що пахне стиглими польовими квітами
бо скоро наші пальці стискатимуть
скло сервізів аж до наступного вечора
скло оголюватиме до кісток автомобілі
яких проносять повз вікна нашої оселі
вікна, що вирощують на собі сутінки
накладають їх до кратерів депо
на розлогих судинах рук

рейси поїздів-окремих всесвітів проходитимуть через нас
на рейках ці скрипалі заграють свою мелодію
іноді в дисонанс
але врешті мелодію, яка замастить рухи
поховає нас в кріслі
де ми будемо стікати важкістю і навязливістю руху смичків
і в один момент, про який ніхто не знатиме й не очікуватиме
кожен скрипаль підстрибне
щоб подивитись на сідаюче сонце
під нашими повіками

коли ми схиляємося над розбитими кінескопами друзів
мов над тілами роздавлених колесом голубів
мов над сковорідкою зі смаженою картоплею
мов над ідеєю, що застрягла всередині пістолетного дула
сльози скочуються печеним салом
падають на хліб твого недотепного язика
і ми разом починаємо витирати ескізи заколочених широкоплечим світанком вікон

Велосипедні колеса вивчали свій власний скелет
Пташині кілі протинали видихи велосипедиста
А також погладжували вії велосипедних фар

Камінці підфутболювали кожного разу брудну гуму
Щелепи велосипедиста дзинчали мов вухо-дзвінок прикуте до рогів керма
Це було схоже на родео
навіть придорожні квіти посміхалися

Птахи тим часом погладжували пташині кілі
Що погладжували вії велосипедних фар
Зліталися на дзвоник
Думали що то виклик меню і вішали білий рушник на праве крило
Знімали свої пташині голови і давали місцевим садистам одягти на ногу мотузок
Ті відносили їх на біофак і робили розтин вивчаючи органи і заробляючи п’ятірки
Та поцілунки замдекана гомосексуаліста
Виходили з занять і облизували пташину кров з пальців
Облизували одне одному зі щок слину замдекана

Волосся велосипедиста блищало
Мов камінці на вечірньому узбережжі моря
відбивало світло місяця та ліхтарів
він гнав туди куди тільки йому було відомо
посміхався, немов тільки но облизав щоки молодих симпатичних студентів
їх напружені м’язи та сухожилки
піна йшла ротом та крапала на велосипедний дзвоник
РОДЕО РОДЕО – дзинчав той у відповідь

У дев’ятій тридцять за місцевим часом
Зі скрипом та потугою найближчий поворот виблює молоковозом
Історія буде закінчена
Скелет велосипедних колес стане одним цілим з велосипедистом
Студенти будуть гуртом виносити колишнього замдекана з жабур’ятні
А птахи погладжувати своїми кілями вії фар молоковоза

Вечір сплюснутий горизонтом
Розлігся дохлим щуром
під кігтями якого догнивав туман
Викрутки протягів вселяли свої слова
у зволожені барвниками автомобільних фар людські жести та куртки

Ліхтарі то подорожні, що втомились
одне до одного схиляються
ніби герої чорно-білих гангстерських стрічок
Підкурюючи з долонь цигарку свого обличчя
Доки птахи – здиблена зачіска ліхтарів
Наводять лад своїми дзьобами-розчісками у власному оперенні

дорога, що веде до відчинених люків та стічних ям –
яблуко вкушене грайливими зубами тіні та світла
з якого стікають соком автомобілі
і в монастирях цілодобових аптек, магазинів та ліфтів
відчиняють обійми збентежені привиди

твої сльози, що переливаються презирством
мов парти п’ятикласників до суворого вчителя
презирством до всієї святості цього потойбіччя
зупиняються біля пісочної млявості чобіт
з останніми дзвінками рейсових автобусів