Я повернусь до рідної оселі,
Переступлю через поріг,
Вдихну глибоко, аж до стелі,
Згадавши рідний оберіг,
Дитинства лебедину зграю
І ніжний дотик материнських рук,
Я повернувсь, тепер я знаю,
Що означає батьківщини звук,
Коли сльозою на прощання,
Стелила мати на мій шлях,
Рушник, щоб крізь розлуку і
чекання,
Ми знов зустрілись в цих стінах,
На призьбі сівши голубками,
Пошепотіли, обнялись,
Розлетілись, щоб із роками,
У рідній хаті знов зійтись.
2004

У вирій неквапливо, кволо,
У небо, вітру навздогін,
Відходить осінь і навколо,
Її останній чути дзвін.

Жовтогарячо, прямо в очі,
Вологим подихом долин,
Відвертим словом, серед ночі,
Пала засмучений полин.

Береза з довгою косою,
В тумані із останніх сил,
Скидає одяг зі сльозою
На радість стомлених стежин.

Пастух, від мряки знахабілий,
Жене корову спочивать
І скоро хлине, біло-білий,
Юнак, всю землю накривать.
2004

Нам не понять всей горести утраты,
За цинком гроба правды не сыскать,
Мы только видим:похоронены солдаты,
Нам не понять, что значит слово "Мать".

Нам не унять то материнское страданье,
Не наши нерв выжжены дотла,
"Верните сына"-крик,мольба,желанье,
И на душе пожарища зола.

Нам не рыдать когда излиты слёзы,
Когда в гробу везут его домой,
Нам не понять простой житейской прозы,
Нас тихо обошедшей стороной.

Нам не ходить избитою тропою
И писем над могилой не читать,
Для нас война сменяется войною,
Нам не понять, что значит слово "Мать".
2009

Перший сніг,соромлячись нездало,
На вогонь любові у мені,
Стелить своє біле покривало
І слізьми стікає по щоці.

Він летить,з`являючись з нікуди,
Він щезає тихо серед слів,
Перший сніг,лиш раз,його не буде,
Щезне у горнилі почуттів.

Лише на хвилинку охолону,
Переведу подих і засну,
Знову я потрапив до полону
Почуттів,які несуть весну.

Знов думки рояться наче бджоли,
Я кохаю-губи шепотять,
Все скінчилось і уже ніколи
Снігу на любові не лежать.
2009