Я йду по вулиці. Шукаю?
Шукаю очима її
Її очі, її волосся
Її погляд чарівний
Милий і чудний
Ніжний і тонкий
Але не знаходжу
Сумую. Говорю що не люблю її
Але тим часом в серці
Все рветься нищиться до тіла
Мовчу. Не хочу я казати…


Краса – не оцінеш
Ні слова, ні правда
Це життя
Красиві очі, талія тонка
Рука, Волосся, благодать така
Це ти7
Ти справжня. Це істинна буття

Ну красу не зломиш
І якась тварина
Перетворить тобі життя
Плюнь на нього. І забудь
Не дай зломити тобі дух.

Живи. Пиши. Танцюй Радій. Цвіти.
Плекай красу
Якою наділена твоя душа!!!

Муза - це річ, яка приходить і відходить
Шукає серце по краям землі
Блукає і плекає душу…


Муза – це що?
Річ чудова, чи бридка?
Її шукаєш, і втрачаєш,
Не зловиш ї
Вона то приходить
То втікає.
В ліс, далеко, серце пік.

Не брав станок,
Кольорової нездари.
Забув пера,
І знов упав від болі...
Та подих вітру,
Освіжить твоє життя.
Побачиш сонця промінь, в полі,
Вставай, іди туди
Де ніжності вогні,
Приймуть в обійми.
І обернуть усі,
Реаліі життя.
Як байку у Карпат
У долю сна...

Перо не мізер для кравця
А слово не станок кривавий
Побачиш ти колись вогня
Мов майстер править він тобою
Незламного, душевного кийка
Що ломить душу в тобі
І зрозумієш «согрішив»
І вороття не буде далі
Бурлакою не станеш каяття
Не зловиш ти, мов птаха за хвоста
Не повернуть тобі тієї любові
До справжнього реального життя
Впадеш, мов воїн в полі

Пора почати
Мислення своє
Слова мов річка
Утворюють історію
Ломають світ
Незломні миті
Відбитки життя
Прадавній світ
Минулого життя
Як в князя
На коня
І меч у руку
Правити селом
Чи цілим світом
З під ніг Дивного царя
І імператора
Схилив ту
Голову
Нище трона
І так століть
Мов десять
А козакам незломна мить
Зловив, як характерник
В полі бою
І так летить
Що душ на славу
За Гетьмана
За Україну
Які він зроду
Не побачив
І не одну
О ту Полтаву
Прольє ворожу кров
Та знищать все
І кров, і славу
І січ звитяжну
За Дніпром
Немає більш держави
Є пан, кріпак
І встиг, не встиг
Так хватить вже
І знов війна
Безжалісна, брудна
І кров
Проллється на ножах
І впаде, він,
Відданий нам воїн
А голод, відчуття
Трава, мов каша
Опинившись в роті
За тож яка вона смачна
Та спробуй,
Ти Незломний,
Наш Попробувати життя
Присудженого болю
Відправити листа
Туда, де батько твій
Терпить від батога,
І камінь розлітається
І в полі,
Іде одна
Подалі від усіль
Немає волі
Гордості й покори
Увінчати груди
Ворогові на втіху
Чи зломиш ти
Доношений козаче
О ту державу на плечах
Чи не забув
Свій рід козацький
І горді гори
На весні
І тую армію УПА
Яку, як ліс зрубали
Знесли і вивизли
Туда і закопали
Славу ми ж зломали
Не буде більше
Вітру в полі
Немає гоміну лісів
І озеро завмерло
Та ні ж забуяло
В небі жито
І птах злетів
І вирій не летів
Дерево росло
Чим швидше
В полі
І народився справжній
Український син