Вікно у всесвіт, воно у його очах, воно відчинене... Заглядаючи туди, вона бачить вічність, велич, візьме і обійме їх. І на душі стає так тепло.

Поцілунки зупиняють думки, і всесвіт починає усміхатися до неї. Такий загадковий всесвіт ці очі... Вони то веселі, то похмурі, ніжні і холодні, земні і небесні водночас.

Вони стискають долоні в обіймах, вони... вони кохають. Вдихаючи кисень, поїдають душі один одного і стає з двох половинок одне ціле.

Пишуть листи, відчувають ніжні дотики на них, аромати, такі рідні, такі приємні.

Вона відчуває його подих на щоках, на руках... Коханий, знайомий...

Яка рідкість таких чуттєвостей, яка ніжність та наївність у їхніх дитячих мріях, як ж... вони кохають!



01.02.2010

Світло. Падає на землю. Дощ. Літній вітер. Зникаю за будинками. Відчуваю на собі краплі природи.
Іди до дороги. Там машини. Затемнені вікна. Людей не видно зовсім. Серце. До нього стукають. Дверей немає. Зачинено.
Хочу злетіти до неба. Не вірю собі. Іди! Іди! Звуки зі сторін. Обертаєшся навколо. Хочеш упасти але не маєш сил. Робота, метушня, місто..! Давить на груди... Хочеш дихати вільно...
Грандіозна думка. Іти до серця по емоції. Немає сенсу. Дощ, який падає із неба. Твої відчуття, емоції, надії. Дощ... Він усюди. Він у тобі. Ти не ти. Ти лише дощ...

26.10.09