...У цьому житті, мені мало лише любові, адже моя душа дуже чутлива до бурхливої пристрасті. Завжи чомусь остерігаюсь своїх симпатій та зізнань. І ніколи не віддавалася повністю, але ж виникає всесвітня суперечність...втікаючи від поринання у пристрасті та помилки, завжди лишалася сторонь життєво необхідного відчуття інформації, інформації яка дозволяє відчути переживання, хвилювання та тривогу. Напитися сповна того гірко-солодкого відчуття любові, яке виникає, коли віддаєш себе цілком розтворюючись у своїх симпатіях подібно цукру у гарячому вині...і в той же час, лишитися собою. А заважає лишень сіра розсудливість буття, яка тут зовсім недоречна, і де ж те забуття...

Я йду, неозираючись, зустрітися з твоїм поглядом боючись, що не покличеш, не наздоженеш. Боючись ніколи тебе не побачити. Чи не цього я хотіла, коли робила перший крок? Неозираюсь...
Помираю від бажання глянути в останній раз в твої очі, відчути, як солодко мліє серце. Не знаю навіщо мені серце, якщо в ньому немає тебе...тебе-мого, серце треба, щоб любити, кохати в діяльності і бездіяльності. До чого ж це складно, але ж все таки кохання це єдине відчуття на сьогоднішній день, яке примушує діяти, боротися, удосконалюватись, відкривати нові світи...
Зробила перший крок - роби останній, він може стати новим початком, неозираючись...