Коли все затихло навкруги,
Зосталися лиш ми…
Твоя рука в моїй руці,
Усмішка на твоїм лиці,
І ніжаться наші долоні,
Ми опинилися в полоні…
Устами ясними шепочеш
Те, що я дійсно чути хочу,
І зігріваються серця
В обіймах пристрасті життя,
Я чую спів душі твоєї,
Яка віднині є моєю…
Ми не роз’єднанні краплинки,
Дві поруч пущені сльозинки,
Кохання діти, що літають
І з шляху свого не звертають,
Пахощами теплих слів,
Творіння чистих почуттів,
Які єднаються словами,
Душею, тілом і устами!
Кохаємо лише для себе,
Щоб підійматися у небо,
І відчувати знову й знов
Бажання пристрасті – любов.

2007 зима, Бердичів

У простій дорозі хтось співає,
Голос лине звідкілясь.
Хтось на думці ноти має,
Пісня дивненька якась...

Про таємні перепони,
Про нестримні почуття,
Про веселощі і дзвони,
Про чарівне забуття.

Хто захоче – той почує.
Це не важко прочитать.
Тяжче вміти те, що чуєш,
А вже потім пояснять.

Не здогадуючись звідки,
Ти від себе помічай,
Як той вітер хиле віти, –
Він співає й ти співай.

2008, Київ

Як боляче в думках все забувати,
Як боляче у серці берегти,
Як важко все чекати і чекати,
Як гірко нічого не знайти.
Навіщо в душу мрії віють,
Яким вже здійснитись не дано,
Навіщо мріяв я неспинно,
Чому ж я мріяв всеодно...
Як боляче любов плекати,
Чому так важко берегти,
А потім повністю зламати,
І лиш терпіти й звідси йти.
Болить душа і серце стогне,
А розсуд каже: припиніть..
Коли любов в людей взаємна,
Лиш радість в серці має жить.

2008, Бердичів

Де ж ти вітер?
Віднеси мене далеко…
Вдалеч снів і почуттів,
Де співатиме лелека.
Я літатиму довкола,
І у світлі снів пробуджусь,
Я у світлі тім зостанусь,
Доки де я не забуду.
І самотньо в серці знову,
І щось лине з глибини
Тих відтінків новизни,
Там триватиме розмова.
В тому голосі сторін,
Стисло щось проникне в мові,
Збагатиться серце чимось новим,
І замкнеться назовсім.

Вересень 2009

Блакитними очима дивишся ти здаля,
Я порушую цей подих там де твоя земля,
Ти спіймаючи мене свої двері відчини,
І заплющуючи очі любов’ю поможи.
Закриваєш свої ніжні зіниці ти,
Я благаючи, тону від тебе, тільки не втечи,
І цей подих залиш у собі назавжди,
Ти не віриш, та радіти будеш завжди.
Де лелеки відлітають у високі небеса
Там земля моя, там країна моя.
У хмаринах літати тебе запрошую я,
Якщо не маєш бажання –
Не можу злетіти і я...
Зранку сонце зігріває далекі небеса,
Там хмарини сяють,
Блищить цілюща неба роса,
І щастя в’є своє гніздечко немов,
Оселитися там може
Лише справжня любов.

2009, Київ

Ти тримаєш у руках своє життя.
Завжди ціни і відчувай його буття.
Завжди присвячуй і втрачай
З новим натхненням на душі.
Себе вирощуй й віддавай на цій землі.

2007, Бердичів

Її очі блистіли мов зорі,
Які в ту ніч нас чарували…
Волосся, мов хвилі моря
Мене так милувало…

Її ніжні уста мене цілували,
У серці моєму неспокій лишали…
Обійми легкі й досі відчуваю…
Мені тебе не вистачає.

2006р.

Ти поглянь у небо!
У ньому все лиш прекрасне!
Сонце зігріває хмарини
І світить так ясно!
Ти придивись у очі,
У свої жіночі чи дівочі,
І ти побачиш, як у них горить яскрава зоря!
Ти відчуй хлопаче:
Чоловіче чи юначе, як у жилах твоїх
Тече сила неземна!
Лиш здається тобі, що ти такий як усі,
Та не варто так думать у цьому житті,
Бо триматися треба за щастя своє,
І не думать, що хтось щось зіпсує,
Посміхнутися серцю,
Відкрити вікно,
Пташці сказати „привіт! Летимо”!
І ніколи не опускати крила свої!
А лиш вгору летіти до здобуття власних мрій!
А якщо стане сумно-
Ти собі не повір!
Роби усе те, що тебе веселить!
Якщо серце болить, то воно не болить, -
Ти надію втрачаєш,
Цього не варто робить!
Не соромся дитиною стати
Хоч на деяку мить,
Бо в ті чудові часи
Ти міг все, що завгодно робить!
У сварливу годину зумій зрозуміть,
Поступися, піддайся,
Це тебе не згнівить.
Не злись, не втрачай,
Ганебних манер себе позбавляй,
Навчися прощати
І бути не першим,
Адже тепло твого серця
Ніхто не перевершить.
Ти повинен частіше його відкривати
І світу усьому радість давати,
У серце своє впускай лиш любов,
Добротою ділися знову і знов!
Кришталевість життя
Вбирай в свою душу,
Відчувати щасливим себе ти примушуй!
Вбирай всю красу, теплоту!
Надії й бажання!
Завжди перетворюй життя на нестримне кохання!
2006р.

Голос – річка,
Прісна вода.
Погляд – блаженна прохолода.
Свіжість губ,
Тендітність рук,
І очей прекрасна врода.
Таємничість викликає цікавість,
Кмітливість, звертає увагу,
Чуйність породжує любов,
Гордість збуджує відвагу.
2006р.

Ти соромишся сказати «люблю»…
Як чудово це виглядає,
Коли ти справді хочеш промовити ці слова,
Але щось тебе тримає.
Відводиш погляд свій убік,
І в цю ж мить ти ще не знаєш,
Що тендітна посмішка легка
Почуття не приховає.

Хочеться пригорнути тебе поближче,
І не відпускати.
Бачити, що зараз ти найщасливіша
І ні слова не сказати.
Торкнутись твоєї руки і відчути сподівання,
Що коли ми разом – нас об’єднує кохання.

2006р.

Я хочу очі бачити ясні
І теплих слів твоїх відчути промінь,
Щоб кохання слід лишила ти в мені,
Нехай з’єднаються наші долоні.

Почути вранці спів пташок,
Які щебечуть про кохання,
Душою бачити красу,
І мати в серці лиш одне бажання…

2006р.

Хтось обожнює тебе,
А для мене ти як ніч.
Я тримаю твоє волосся,
Воно має запах весни.
Твої крила опустились,
А я не зміг...
Допомогти тобі піднятись
І ми зостались самі.
День перетворюється в ніч,
А ніч зникає, як день,
Де є правда, хтось скаже мені?
Очі палають тобою,
Від страху болять,
Твоє волосся намокне
Під дощем навесні.
Зрізана квітка більш не росте,
А ти ще живеш,
Нехай липень дощить..
Бо сонце не гріє твої ніжні губи,
Той, хто в серці має камінь, тебе не простить.

2006р.

Підійнятися б по вище,
І летіть все нижче й нижче.
Бачити усе таємне,
Що було так неприємно.

Розчаровуватись в людях, -
Значить сили набиратись.
Щоб усе це пережити,
Треба дуже постаратись.

А ти вмієш біль терпіти?
Біль душевний - то є рана.
Якщо прагнеш – ти є сильний.
А байдужість - це погано.

Стрімко вгору підійматись,
За секунду звідти впасти.
Жарти долі, то є правда,
Більш нема що розказати.
2006р.

І так просто капає дощ,
А потім розквітають квіти.
Мені не вистачає чогось,
Своє тепло нема куди діти.
Нехай квіти ростуть,
А небо ясніє.
Я буду чекати когось,
І хтось прийде в мої мрії.

2006р.

У віковічних ланах снів
Ти губ торкаєшся моїх,
І це звичайне відчуття
Стає блаженним подихом буття.
Не все раніш було таке чудове,
Як після пісні твоєї мови,
Неначе в мріях опинився,
Як би цей час призупинився,
Відчув би я бажання смак,
І твоїм подихом я жив би,
Все, що приходилось, стерпів би,
Як би ж все справді було так…

Зима 2006р.

Таємниця таїться в тобі,
Самій не впізнати себе,
Лиш вітер у змозі розгадати тебе.
Тому що бачиш себе лиш в одному,
А все, що навколо бачить тебе по іному…
Торкнутись істини не зможеш, заплющивши очі,
Щоб досягнути її, треба дивитися в очі.

2006р.

Ти стоїш на порозі нового життя,
І не бачиш останньої сльозини в очах.
Крапля за краплею падає вниз,
Обернись, придивись!

То не вітер подув засльозив оченята,
То не іній горнить їх у горнята,
І не сльози від шастя, здобувшого волю,
А можливо то плач від зазнатого болю?

Не можливо здобути щасливе життя,
Відправляючи свій гріх в забуття.
І чесна людина сповна не стане щаслива,
Доки знатиме, що добро без зла не можливе.

2006р.

І крапає дощ...
Від болю мене він рятує.
Прохолодою свою
Скорботу мою він вгамує.

Аромат твого тіла
З мене змиє вода дощова.
Твій дотик, цілунки
Стану я забувать.

Та без тих відчутів, що з тобою провів,
Для мене не має сенсу життя...
Я здолаю усе заради тих почуттів,
Бо тебе я кохаю! Джульєтто моя.

2006р.

Сьогодні знову я з самотнім почуттям.
Чи я когось кохав, чи був як сам на сам…
Але чому мені так хочеться знайти?
І я не знаю де ти…

2005р.

Ось і він, той образ недосяжний.
Згадую її, цим мучаю себе.
Ніч не дає мені спокою, окутає всього журбою,
Лиш море й пісок перед очима,
В обіймах моїх лежить дівчина,
Очі мов зорі блистять,
Уста її тихо мовчать,
В серцях тепло єдине,
Розтопить океанську льдину,
А відчуття в душі нестримне,
Нас колихає море синє
І присипає радість душ, що об’єдналися на мить…
Одне з сердець вже не горить.

2006р.

Стривожено чогось так хочеш,
Мінливо по душі читаєш,
Не можеш розібрати почерк,
І ніби сил не вистачає.

Навколо дивишся у стіни,
Одне й те саме відчуваєш,
Потрібно щось робити – розумієш,
Як би ти знав чого бажаєш.

А зовсім ще недавно мріяв,
Чекав чогось, не міг діждатись,
А ось тепер тягар повіяв,
Не можеш з місця відірватись.

Чому так сталось не збагнути,
У відчай падати не смій,
З душі своєї волі зачерпнути,
І слабкість подолати в ній!

А перешкоди всі здолати,
Твій вік ще молодий,
Повинен ти багато взнати,
Потрібен цьому світу ти.

2005р.

Твої очі мене лякають...
В них можна потонути...
Вони глибокі, але манять і манять,
Я хотів би погляд їх відчути.

Твоя усмішка просто дивовижна,
Відчуття, що ти не моя скоро зламає,
Я ще не бачив квітки красивішої ніж ти,
Коли тебе немає поруч, я з життя зникаю.

Подаруй мені лиш погляд,
І промов до мене слово,
Можливо це зробить мене щасливим...
Біль нестерпний у серці вирує знову,
Чому ти така єдина?

2006р.

Як вітер колихає віти,
І море – то затиха, то розлива,
Як сонце кожен день нам світить,
Мої чекання, сподівання, моя нудьга.

Зима 2005р.

Човен самотній у морі пливе,
Де він свій смуток бере?
То серце мучить кохана любов,
Страждання терпке витримує знов.
В широкому просторі віками він блудить,
Від вічного сну кохану ту будить.
Хотів був і сам вже за нею піти,
Але «матінка-доля» не пускає туди.
Загинула врода і серце дівоче,
То море втопило коханої очі.
І досі той човен блукає в просторі,
З розколеним серцем надвоє.


**Так пісню співаючи, плаче співець:
Чим палкіше кохаєш – тим трагічний кінець.**

2001р.

Такою прохолодою повіяло в кімнаті,
Неначе весіннім вітерцем, прямо на нас.
Казковий аромат, немов чудових свіжих квітів
Було чути од неї.
А її волосся на плечах обвисло,
Наче виноградна лоза.
Було так гарно і прекрасно,
Немов весна прийшла.
І ніби для нас пташки на вулиці співали.
Мов іскринка поруч прояснула,
Все тепліші почуття ставали.

Весна 2005р.

Сумно, сумно,
Чому, я не знаю
І навіть найменшої гадки не маю,
За кимось сумую, за чимось скучаю,
Чудового чогось я не відчуваю,
Минуле згадаю – і хочу туди…
Час швидко плине…
Зробити найбільше,
Пізнати усе,
Чи це нам потрібно?
А хто його знає,
Людина живе,
А час минає.

2005р.

Знову в світ приходжу,
Бачу: світла вже не вистачає,
Над твоїм життям вздихаю, але знову промовляю,
Що обійм не вистачає, уста твої і досі сяють,
Краплі сліз із них злітають, на підлозі помирають…

Приспів:

Протерти б очі тобі і показати світ,
У ньому стільки розмаїть, які сказали б тобі,
Що ти не варта сліз і почуття мої,
Куди доречніші ніж твої сльози.

На дворі зима літає, взимку холодно буває,
Та чим від сліз твоїх, холодніше не буває,
Я стою, лечу, втрачаю, що робити вже не знаю,
Твій кожен подих бережу, та ти мені не довіряєш.…

Приспів.

Зима 2005р.

Багряним сонцем променистим,
Ввійде вона в кімнату вітром чистим,
Розколихає почуття в тобі.
На неї мить лиш озирнешся,
В блиску очей навіки зостанешся,
І в снах твоїх постійно в’ється,
Від подиху скоріше серце б’ється,
Мабуть, що згодом розіб’ється,
А ти не знатимеш чи справді чи видіння,
Зустрівши мрію – образ недосяжний,
Невже й вона кохатиме тебе?

Зима 2005р.

Сон чарівний,
Сон прекрасний,
Мені хочеться лягти,
Обійняти ніжну постіль
І у казку линути!
В сні літати, мандрувати,
Неможливе щось робить,
Закохатись, дивуватись,
Все на світі полюбить!
Але раптом прокидаюсь,
Розумію - це лиш сон.
Зостаються лише мрії
І надія на любов.

Зима 2005р.

Як би я закохався,
Я б стільки радості їй дав,
Все те, що накопичилось за час той,
Коли я ще нікого не кохав.
Цілунки, ніжності, бажання,
Свій подих їй би присвятив,
Все те творив би я так палко,
Як би єдину полюбив.

Зима 2005р.

Наче близько… І далеко, -
Відлітаєш мов лелека,
Вмить, і оком не моргнувши.
А потім знову повернувшись,
В обійми линеш ти мені.

Казкова доля,
Мить охайна.
Але настільки незвичайна,
Що розчаровуюсь в тобі.

Зима 2005р.

Твоє серце усміхнеться,
А очі засяють,
Краплинка сльозинки
По щоці пролітає...
Краплинка від щастя
Довгожданного того,
Так довго чекала
Від мене три слова.

Зима 2005р.

Чи то подих забарвлених квітів,
Чи то вітер шепнув мені знов,
В душі людини існує суцвіття,
Яке називають любов.

2004р.