Автори /
Вікторія Стукаленко (1955)
|
Інша поезія ⁄ Переглянути все відразу
•
***
•
Диптих ч.ІІ
•
Диптих ч.І
•
***
•
* * *
•
Зимовий етюд
•
До Лесі...
•
не весна
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
***
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
***
•
* * *
•
* * *
•
Передсвітанок
•
Передвесна.
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
Стрімить сніг
в іншій реальності
в іншій реальності
Над людським чеканням пливло незбагненне, велике, живе, тріпотливе оранжеве сяйво, яке заполонило Майдан… Це – ще вчора маловживане слово, яке замінювалось звичнішим – площа – сьогодні не потребує перекладу на інші мови, бо стало символом пробудження заколисаного чужою правдою народу.
Майдан — щось неймовірно добре, що полонить, заворожує все єство і змушує діяти всупереч страхові.
Майдан — щось неймовірно добре, що полонить, заворожує все єство і змушує діяти всупереч страхові.
Обурення одурених
розітнуло облуду —
розітнуло облуду —
чорні дроти - нотним станом провисли.
чорні ворони вклякли нотами.
чорні ворони вклякли нотами.
Провалююсь в чорну дірку часу ….g.h.j. d..f. .k..
Все плинно, все одномоментно,
Все плинно, все одномоментно,
Горобчик хвацько стрибнув на гілку, наче вершник в сідло
- «О, не журися за тіло!»
Душа стрепенулась і завмерла
Душа стрепенулась і завмерла
Холод повільно-неспішно впивається кігтями в плечі, ніжно тулиться, огортає-сповиває. Несила оглянутися, бодай поглядом відчасувати-відмежувати його. Навіть найменше намагання поруху викликає щемливий поцілунок морозу. Кожна вібрація тіла починає знерухомлюватись, льодяніти, волаючи-питаючи дерев: «Як же ви можете витерпіти таке?»
Холод лащиться, хапає за руки: «Не втечеш, не сховаєшся» - шепоче-регоче-гигоче.
Холод лащиться, хапає за руки: «Не втечеш, не сховаєшся» - шепоче-регоче-гигоче.
Відлітають мрії, мов птахи у вирій.
мрію … про
світ, у якому немає болю,
світ, у якому немає болю,
Який довершений і… оманливий спокій,
залишеної вечоровою зливою,
залишеної вечоровою зливою,
Зупинись!
Оглянися.
Оглянися.
Океан ЛЮБОВІ...
Здавалось, варто лишень віднайти туди дорогу, стежку, стежинку, просто прим’яту траву у тому напрямку – і ти вже там, бо незнане внутрішнє чуття невмовко тягнуло туди…
Здавалось, варто лишень віднайти туди дорогу, стежку, стежинку, просто прим’яту траву у тому напрямку – і ти вже там, бо незнане внутрішнє чуття невмовко тягнуло туди…
На світанні,
прокидаючись,
прокидаючись,
Поезіє, ти ще в мені жива?
Ще не обрізав крила
Ще не обрізав крила
Жити варто цієї хвилини,
а не цією хвилиною
а не цією хвилиною
О-сінь...
Затьмарена душа метеликом тремтливим прагне
до людей, що начебто уже творцями стали
до людей, що начебто уже творцями стали
Відчуваю:
про-
про-
В оточенні Всесвіту,
окутане туманами думок,
окутане туманами думок,
Щастя
не їздить в білому лімузині…
не їздить в білому лімузині…
Торжество першого промінчика
блискітками сенсу
блискітками сенсу
В напруженім чеканні
лежить земля.
лежить земля.
Горобчику, тобі не мерзнуть лапки
триматися за гілочку вві сні?
триматися за гілочку вві сні?
До часу треба ставитись поважно
Час не прощає нехтувань нізащо.
Час не прощає нехтувань нізащо.
Підсвідомого розбурханий всесвіт
всеохоплюючих знань
всеохоплюючих знань
І поставав цей храм –
у мене на очах –
у мене на очах –
Скільки часу треба, щоб відчути Вічність?
– Мить.
– Мить.
Поволеньки заповзає сірий туман у вечірнє місто,
хапає перехожих за поли, питаючи:
хапає перехожих за поли, питаючи:
Інша поезія