що тримає тебе? чи не ніжність майбутніх обійм?
або гостре стебло, за яке зачепилася думка?
стукай, може, відчинять. лише наполегливо стукай.
щоб відчути себе у житті і життя у собі.

хто відпустить тобі, якщо руки твої шкарубкі?
якщо тільки й сльози, що роси на вишневому цвіті?
світять зорі в калюжах і так наполегливо світять -
опускаються руки й несила підняти руки.
2015

Над ранок туман прокрався,
Росою на листя ліг.
Із лісу із ним над трасою
з"явився єдиноріг.

Він змерз і самотній дуже,
рішучість його хистка.
І вітер жене калюжею
крихкий корабель листка.

залило вороняччя повінню
світ насуплений
проступа крізь долоні й сутінки
лик захований
не дотягнешся – дуже високо
світла стеля
зимний морок кохання вистудив
у постелі
помолись на одному подиху
біль закривши
щоб сховали тобі під подушку
тінь із крилами

тонкі тайнописи вітру
на вицвілому асфальті
сховайте мене від світу
розквітлу мене сховайте

бо плакати не годиться
хоч дірка у грудях зліва
відвертої таємниці
що наскрізь мене прошила

це місто Господи… а далі вже було
тумани падають завіси тануть
над звеснянілими містами
одне крило

на весну тиші вуличок зрости
крилом затамувати біль образи
а ми би ніч сиділи разом
от тільки ти

страшенно хрипко дихає земля
готуй всю ніч пігулки проти болю
а ми змогли би без любові
от тільки я

Наталі Трикаш
буде пісня і світло і голос дзвінкий
не хвилюйся чи досить
трьох воскових свічок на чотири вінки
і чи стане в них воску

так упевнено легко і швидко плести
із відрізаних стебел
три сліпучі вінки для родини з картин
і червоний – для себе

буде спів завмирати і промінь хисткий
на обітнутих косах
начервоно блищатиме як пелюстки
запечатані воском

подумки, різко у цій самоті лункій
чорне у біле тягаючи за ногами
я прориваюся в лютий і сотні Лій
б’ють спорожнілі глечики поміж нами

хрипко зі сну проговорюючи шляхи
контурні карти якими блукають люди
я не зіб’юся з подиху бо Рахіль
так, як би я любила, тебе не любить

як воно – перехреститися і піти?
час визначати за графіком магазинів
тінями синіми
падатимуть хрести
жоден не схибить

в.м. і творчєской женщінє
із часом
частіше подобаються пейзажі
мальовані, звісно, чаєм
і, звісно, ти
мені поворожиш
і щось посолодше скажеш
до того, як виб’є час
назавжди піти
дарма, що зима
адже з долею кепські жарти
не стерти тавра пейзажу з твого плеча
тобі лаштуватися в подорож
і рушати
і, звісно, вертатися
доки не вистиг чай
2009

цмокає спирт язиком ожиновим
серце так само розмірено еЛ
гроші, націлені на поживу,
падають, мов орел

стрінемось, ангеле, вечоріше,
як за пароль віддаси перо
гріш, від якого залежить рішення,
падає на ребро
2010

мстива ожина вплітається в ноги до жил
гори і гори і тільки один і нікого
встигнеш нажитися доки докличешся бога
крізь жебоніння струмків і бряжчання ножів

бартки іржавіють їх не тривожить луна
славні династії диких котів у руїнах
запах живиці і біль у забитих колінах
тільки ожина ожина ожина одна
2007