Еще недосказано много,
Еще есть о чем помолчать,
Кто верит в судьбу, а кто в Бога,
А кто-то клянет чью-то мать…
Без пары разученный танец
Стирает до крови паркет…
Сменившие лица на глянец,
Бесстрашно порхают на свет.
Разбиты в сердцах чьи-то души,
Им просто хотелось любить…
А ран не увидишь снаружи,
Их можно улыбкой прикрыть.

Без сорому осінь оголює світ,
Без жалості вітер пронизує душу,
Та більше принижує... Втіхи кредит,
Щоб знов обирати між „хочу” і „мушу”,
І знов сподіватись на „все буде добре”,
Щоб свята чекати, скупих вихідних,
Яскраве сховати, носити лиш чорне,
І знов повертатись до них, до чужих,
У транспорт громадський заносити тіло
До ще двадцяти таких же холодних,
Яких так нічого в житті й не зігріло...
І далі те саме, а спогадів – жодних.

Снова октябрь – плохая примета,
Видимо, быть холодам и хандре.
В воздухе запах сожженного лета,
Яблок печеных в лесу на костре…
Как никогда захотелось напиться,
Не так, чтобы в пропасть, а чтоб для души,
В теплой кафешке от ветра укрыться
И заказать коньяка на гроши.
Тихо ушло все, что громко смеялось,
Плечи укрыл шерстяной полумрак,
В теле надежды до завтра осталось,
Значит, октябрь - плохой все же знак.

З мідним дзвоном листя клена
Розбиває колір літа,
Парасолька-клаптик неба
З натяком на дощ відкрита.

Їжачий носик чобітка
Проходить вбрід калюж озерця,
Мелодія ворон гірка
Чорніє в небі в ритмі серця.

Глузд мій видерся на стелю, -
Кляте бісове дитя!
Мабуть, я його застрелю
І покращу цим життя.

На груди скрестивши лапки,
Сердце грустно прошептало:
"Доставай, Петровна, тапки
Цвета снега, - я устало".

Но со слухом плохо было...
И забыв про все таблетки,
Из шкафа она добыла
С лентой белые... балетки!

Белый лебедь по квартире
На восьмом десятке плыл,
Сердце в радостной кадриле
Набиралось новых сил.

26.03.2010

У друзки дарована ваза
(Ледве не влучив, зараза!),
На клапті старий записник
(Дужий який чоловік!),
Хочеш зеленого чаю?
З цукерками, я пригощаю!
А хочеш - піди відпочинь,
Кухлик пивка перекинь...
Ні? То іди ти до біса!
Лопнули нерви! Завіса!...
Швидко у ліжко! І спати!
Завтра все скло - позбирати!
Вранці - цукерки і чай!
Бо в мене є ключ!.. Прямо в рай:-)

Ты зря уходишь по-английски,
Ты ж «don’t speak English very well».
Уж лучше жалкие записки,
В них твоя суть и твой удел.

2010

Ти взяв і мовчки вирвав серце,
Тепер на тому місці дірка.
Моє міцне кохання з перцем
Розбавить ніжністю горілка.
У скронях прогресує вірус,
Він скоро знищить файли мізків,
Гіркий і вичавлений цитрус
Вже не смакує в склянці віскі.
Вечірня маячня без змісту
Блукає в пошуках жалю,
А я в велику склянку чисту
Ще вбивцю спогадів наллю.

Я покладу свiй час на депозит,
З вiдсотками життя рости примушу!
За рiк знiму iз вiку кiлька лiт,
I з розмахом всi мрiї надолужу:)

2010

Я приготовила на ужин
Из мыслей микс и чай из мяты.
Сегодня мне никто не нужен,
Сегодня сон в гостях у Наты.
А перед сном немного чтенья,
Не для отчёта, для души.
Сны из клубничного варенья,
Что часто видят малыши,
Сегодня я большою ложкой
С большой охотой зачерпну…
Я буду счастлива немножко
И буду благодарна сну.

Легкий мотив нічної скрипки
Вплітає в струни шепіт снів,
А в небі жовті зорі-рибки
Пливуть над спинками дахів.
Опівночі ноктюрн чарує,
Дарує легкість, спів душі,
А той, хто пісню ночі чує,
Пряде з думок свої вірші.

Сімнадцять років незалежні,-
Так переконує Гарант.
Розумні, гарні, добрі, чесні,
Суцільна гордість і талант.

Чомусь, лишень, в кишенях вітер
В простого люду не вщухає
І черговий вельможний спікер
З трибуни щастя обіцяє.

Локшиною годують вуха
Обранці мудрі, а народ
Не йме вже віри й мовчки слуха,
Як всіх спасе ЄС і СОТ.

Мєдвєдєв став нам майже татом,
Як неньку слухаєм Європу,
«Окей!» - поклони б’ємо Штатам,
З любов’ю всіх цілуєм в …опу.

Залежні вже сімнадцять років
Від всіх разом і зокрема.
Не здатні ще на власні кроки
Вдаємо крейсер із човна.

Можливо, в чомусь ми і праві,
Та дуримо й себе сповна,
І кажем: «Слава цій державі!»,
А нам відлунює «Ганьба!».

24.08.2008.

Кудлай радів: він їде в «Форді»!
Тріпоче хвостик, очка сяють,
І ніби посмішка на морді:
«Хазяїне, дива бувають!
Ми разом їдемо в світи!
А пам’ятаєш, як малими
Ми в теплий край збирались йти,
Щоб нас там не дістали зими?
А пригадай, як в тітки Алли
Під вечір крали огірки!
Ото нам вуха понам’яли,
Оце були тоді роки!
Іде життя… Ти став дорослим,
А я старим… Та не зважай,
Що я глухий і низькорослий,
А ж все ще вірний твій Кудлай!
Спинилися? Йдемо в лісочок?
Гаразд, я буду поряд, знай.
Морозний видався деньочок!…
Куди ж ти, друже?! Постривай!!!»
…Автівка швидко віддалялась,
Собачі сльози сніг ковтав,
На ліс дрімучий ніч спускалась,
Мороз тріскучий лютував…

22.02.2010

Занадто багато омани
У тому, що звемо «today»,
Залежні від втіх наркомани
Не бачимо в людях людей,
Міняємо ролі і маски
(Нам часто ще й платять за це),
В житті, що далеке від казки,
Не схована голка в яйце,
Вона, як на зло, в купі сіна,
Шукає її цілий світ,
Ці пошуки звемо «рутина»
І пишем весь вік заповіт,
Ховаємо правду в секрети
І топим у власних сльозах,
Не маємо часу, щоб… вмерти,
Та всім час знайдуть в небесах.

На душі шкребуть коти,
Їх туди підкинув ти,
Кисень взяв і перекрив,
Серце вийняв і розбив,
Всипав в голову думок,
Відключив на ніч зв’язок,
Спокій вкрав… Ще й ці коти!
Ти не міг би геть піти?!

2009 p.

Розірвані хмари нав’язливо плачуть,
Хоч мали б сніжити… Мабуть, щось не склалось.
Діставши з скарбнички монети на здачу,
Життя зупинилось чи просто награлось,
І дивиться в небо, що ллється під ноги,
Між напрямків світу, під смогом авто,
Де навхрест лягли із асфальту дороги, -
Стоїть між вогнями ніщо і ніхто,
Стоїть і мовчить, години марнує,
Марнує себе, псує панораму,
Нікого не бачить, нічого не чує,
В тіснім своїм світі розігрує драму.
Стоїть, не іде, та швидко проходить,
Завмерло, замерзло, зробило, як знало,
Його не обходить, з добром дружбу водить,
Тому і спинилось, тому і програло.
...................................
Небо знайшло в собі сили для снігу,
Непевні сніжинки забілюють світ.
Із розпачу хтось викарбовує втіху,
А хтось з часом нерви міняє на дріт.

Хтось зник поміж німих образ,
Хтось просто так осточортів,
Хтось за коштовність видав страз,
А хтось не знав, чого хотів.
Усі однаково з’являлись
І так по-різному зникали.
На фото спогади зістались,
Та й то не всі, когось дістали
З альбому юних сподівань
І швидко з легкістю забули
Задля нових таких «кохань»,
Що лиш частково щось відчули.
Можливо, щось в мені не так,
Можливо, - юності дурман,
А може, це від долі знак,
Що це чернетка, не роман.

Ну вот, на окнах снова слёзки, -
Так плачут души в октябре,
Утихли лета отголоски,
Оставив все права хандре.

Пушистый свитер снова в моде,
Как много лет тому назад,
Простуда с гриппом на подходе,
Для счастья – белый шоколад.

Горячий чай не греет руки,
Приёмник шепчет: «Плюс четыре»,
Хоть волком вой в окно от скуки,
Привет большой пустой квартире.

Ну вот, на окнах первый снег,
Он тоже плачет, мерзко тая,
В пределах снов души побег,
Где мир как мир, но жизнь другая.

2009 р.