Такой вот стих. Без запятых.
Ты спросишь: "Почему?" Отвечу: "Веселей
Не выдавать тебе вот так всех козырей".
И путать карты притворяясь шулером.
Не выходить бы из игры. Не спешу еще.
Сезонно. Партии зимой длинней.
А впрочем... В этом году они короче.
Всё дело в ставках. Просто ставить нечего.
Тебе бы флэш-рояль. Не любишь мелочи.
Похожи мы в привычке настоящим брать.
Но что же отдавать? Увы. Тебе решать.
Пусть так. Опять блефую. Дело к вечеру.
И на вопрос: "Ты хочешь (обыграть) меня?"
Ответишь: "Незачем".
23.12.2012

Ти вриваєшся в моє життя раптово,
Як завжди, без довгих попереджень,
Змушуючи кволо та нервово
Дожидати нової весни.
Так буде сьогодні, завтра, вічно,
Як пошарпана маріонетка в’язень
Я чекатиму тебе покірно нишком,
Може знову вирішиш зайти…
Зустрічаю ранок, ніч і місяць,
Друзів, ворогів та незнайомців,
Каву, сіль, шалені знижки, квітень,
Переможених, закоханих, сліпців.
Випускний, відпустку, грім, вінчання,
Зорепад, відлигу, кризу, спеку,
День народження, комету, розставання.
Незліченну склала картотеку.
Раптом ти… раз випало зустрітись
Маю я лише одне прохання:
«Постарайся просто загубитись
Вдалині мого минулого вогнів.
Ігноруй мене, зітри з уяви зовсім
Перестань приходити вві сні…»
А ловлю з тремтячих вуст зізнання:
«Можеш не прощати, лиш пусти»…
2012 р.

Збережи мене у своїх кроках,
У поважній і легкій ході.
Збережи мене в очах глибоких,
Поки вони сяйвом молоді.
Збережи в руках своїх змужнілих,
В голосі солодшому за мед,
У коханнях ранніх й запізнілих,
У абсурдності старих прикмет.
У піснях, які торкали серце,
У словах, що змушували йти,
І у каві з додаванням перцю
Зможеш ти мене завжди знайти.
Збережи мене в старій скарбничці
Серед мотлоху студентських днів.
Збережи у кожній давній звичці,
У п'янких уривках дивних снів.
Збережи як низки намистинку,
І як те, що два плюс один - три.
Виділи в душі хоча б сторінку,
А з думок своїх, прошу, зітри...
2011 р.

Якби не обіцяли так багато,
І не клялись у тім, що нездійсненне,
Тоді не довелось би пробачати
Тих, що на "диво" змінюють буденне.

Тоді словам була би більша віра,
І не було б розтоптаних надій.
Якби клялись по совісті і ділу
То мав би більше сенсу вир подій.

Тоді світ став би легшим та щирішим,
І зник би сенс пустих, сліпих розмов,
І за три слова не була би важливіша
Пафосна фальш безглуздих перемов.

Та світ цей видається неможливим,
Псують усе примарні ці "якби".
Тай не під силу мужнім і сміливим
Людську лукавість враз перемогти.

Для розв'язання злободенної проблеми,
Щоб правду у чужому віднайти,
То неважкою здасться теорема,
Якщо дотримувати слова станеш ти.

А після цього, хто зна, оглянешся
І там зустрінеш ти таких, як сам.
І більше вже ніколи не спіткнешся.
Потрібно лиш почати перелам...
2011 р.

А давай втечем від світу
І підем на захід сонця,
Де гучні сурмИ трембіти,
Візьмем лиш тепло в долонці.

А давай втечем до моря,
Нас зустрінуть крики чайок.
Ти накличеш мені мОру,
Я ж тобі вкраду світанок.

А давай втечем на острів
Від обов'язків, законів.
Чи покличем тепло в гості
І наставимо вазонів.

А давай ти не відпустиш
Мою руку назавжди.
Не підеш кудись, не пустиш
У тенета самоти.

А давай не знать спочинку,
Віднайдем де неба край...
Ну давай хоч на годинку,
На хвилинку лиш, давай?!
26.08.2010 р.

Дзвенить струна,
Струна надії, струна польоту, сподівань
І золотаво-срібні мрії
Ведуть до світлих починань.

Дзвенить струна,
Вона єдина, хто не покине, хто спасе,
Вона тебе з колін підніме
І вище неба піднесе.

Дзвенить струна!
І нереальне вже не здається забуттям,
Воно відкинуло примарне
І стало враз твоїм життям.

Струна дзвенить.
І я благаю, щоб ненароком зачепивши,
Мою струну не обірвали,
Мені за нею треба йти ще...
30.07.10

Я забула від тебе пароль -
Невідомо чия вина
І змінилась тепер моя роль,
Внесла зміни у неї сама.
Щось можливо зробили не так
І обставини вкрали час.
Сіли ми не в один літак,
А життя роз'єднало нас.
Збудували бар'єр зі слів,
Вимагаючи правди доказ.
Стерла раптом всю щирість снів
Стрічка фальші в думках на показ.
Все це стало не схожим на гру,
Почуття зруйнувавши душу,
Обміняли наш мир на війну,
Яку я зупинити мушу.
А тому, підійму прапор білий
І віддам я себе долі іншій.
Зберегти нашу мить не зуміли -
Може знайдемо щастя у ліпшій.
01.04.10 р.

Тікають спогади в безодню,
Скрип болю заглушає їх.
Так буде не лише сьогодні,
Ці сльози не віллються в сміх.
Життя зламало світлофори,
Змішало світлі й темні дні,
Вже на минулому криваві штори,
А на майбутньому - я не дивлюсь туди.
Тепер боюсь піти під лід чекання,
У стінах страху б'є лічильник снів.
Мої думки перемогло мовчання,
Бо полонило сутність моїх слів.
Помірно зникли зайві епізоди,
А замість них з'явилась пустота.
І це моя єдина перешкода,
І ворог мій - безглузда самота.
2009 р.

І знову з минулого біль відчуваю,
І знов пориваюсь його повернути,
А вихід із цього один лише знаю -
Пройти ще сто кроків і шлях свій забути.
Лишається смуток, хвилини чекання,
Покірність замінить неспокій постійний.
І все більш частіші хвилини мовчання,
І ще більш втрачається зміст слова "вільна".
І пусто, і страшно - ніщо не рятує
Від сумнівів клятих, від мертвих надій,
І холод проймає, а я все нотую
Поламаний графік безглуздих подій.
Втрачається зміст, в часовій плутанині,
Того, що важливим здавалось колись.
Реальне з уявним для мене віднині
Не мають межі - нерозривно сплелись.
Закони і принципи, пункти - руйную,
Не зважу тепер навіть на почуття.
З уламків історію я побудую,
З нічого створю я своє майбуття!
2009 р.

Коляться на друзки мрії мертві,
І, як завжди, хочеться піти,
Доведеться щось нести у жертву -
Виходу без втрати не знайти.
А по склу лиш краплі безкінця,
З неба неймовірна ллється злива.
Я ховаюсь від твого лиця,
І від тебе я біжу зрадливо.
Час тепер для мене завмирає,
Душу розстріляла черга слів.
Здалеку забутий сміх лунає,
Хтось із нього щастя сітку сплів...
Полум'я роздмухуючи, вітер
Спалює твої сумні листи,
Ось уже на них не видно літер...
Просто моя жертва - то є ти.
2008 р.

Надміру сповнені надії
Не виправдали сподівань,
І втратили свій лік події -
Антоніми усіх бажань.
Понуро відспівала осінь,
Остання сцена, і - сніги,
Вже чорно-білий смак відносин,
Вже сутність втратили думки...
Минуле сплило і забуте,
Помилки спалені дотла,
А мрії, досі непочуті,
Ще сплять в передчутті тепла.