571
Вони поставили мене перед натовпом себе,
вони поставили мене перед натовпом себе,
Грізно зібралися судити мене.
Сказали мені: ти вже шостий місяць не
відвідуєш щоденний обряд покаяння,все мовчиш.
Ти щось приховуєш від нашого народу.
Народ стояв грізно, усі однакові обличчя,
Усі поголені, усі потилиці блищать у світлі
зали зоряного неба.
А я мовчав, що казати - не знав,
на смертну кару чекав,
а потім заспівав.
І так гучно заспівав, що пішли хвилі,
і кожний поголений злетів у повітря,
і розбив собою вікно,
І понесло їх від мене,
а мене від них,
і ніколи ми не зустрічались.
Ніколи, ніколи, ніколи.
Прокоментувати
Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --