Я стовбичив, біля мене байдуже існував ліхтарний стовп. Навколо нас опинилась автобусна зупинка, а далі – нічого, бо вечір ховав речі. Стовп сам цементовий, сірий, абсолютно сірий, а з нього звисали виноградні грона клею, безмежні лози дрібних оголошень. У присмерках краплини клею блищали тугою росою. Оголошення відчайдушно тримались одна за одну.

У мене дві руки. Раптом третя рука сапнула куртку за сухожилля. Хто ж володар тієї руки, тих брудних нігтів форми місячного затьмарення, поверхні слонячої шкіри? Я обернувся, погляд мій заплутався у брудній бороді. Борода належала коричневому обличчю. Нарешті жебракова рука відпустила. Тепер замість неї — простягнена долоня, жалісний ківш екскаватора. Я зазирнув у безодню, на дні якої, за словами жебрака, не вистачало гривень двох.

Правою рукою моє тіло потягнулось у кишеню. І раптом – там не було грошей більше гривень двох. Натомість, в иншій кишені лежала кнопка-вимикач чорна. Натиснув її, і світло з ліхтаря перервалось. Скориставшись моментом темряви, я відштовхнув від себе автобусну зупинку і зник у пішохідному мороку.

Як я вже згадував, мій одяг містив лише дві гривні на проїзд. Ці гроші я заплатив ногам своїм жадібним, щоб довезли. У відносній темряві шинами відчув доволі пружні м’язи бездоріжжя. Ідеальне бездоріжжя, що не має жодного напряму, але проте має рух. Рух цей сповнений спинками дорожніх знаків. Усі знаки сховали від мене парадний бік, усі без винятку. Лише блищали бляшані ромби, кружечки, квадрати. «Ми, у цій темряві — правило, а ти — виняток маленький. Прослизай тут непомітно».

І мої кишені замружились, напружилися куртки сухожилля. Масивний зустрічний рух радісно простягнув нескінченні обійми, але я зник за мить до поцілунку.

ОСНЬ2009ВЕСН2010

- Яке вчора свято було? – В. запитав у К.
- Не пам’ятаю. – відповів К., і змученим персиком обличчя виплюнув безформений серпантин на пильну підлогу.
В., спіткнувшись об масивне тіло К., вирішив шукати правди. Опинившись перед Г., він задав їй те ж саме питання.
- Вчора ми святе Воскресіння Господнє святкували!
В. на мить прозрів.
- А завтра?
- А завтра - День Сантехніка та Електрика.
- А післязавтра?
- А післязавтра ще одне свято. День Виробника Спритних Напоїв.
- Ооо... - погляд В. затуманився і зник за обрієм повік. Його тіло впало обличчям у пильний целофановий паркетик. Г. зойкнула, а потім дружньо покуйовдила волосся на непритомній потилиці В.
- Ооо... - сказав я.