Чому у моїм серці щемить туга?
Чому люблю тебе, але мовчу?
Чому крадеться біль як волоцюга?
Чому болить мені - а не кричу?

Я знаю, що не проживу тепер без тебе!
Тобою дихаю, насичуюся, п'юсь.
Оглушний щем грудей сягає неба...
Від нього не сховаюсь, не проснусь.

Заб'є тривога в барабанні перепони.
Закрию вуха.Очі затулю.
Ти серце підпалив моє, немов картонне.
Невже зламалась я, невже люблю?

Ну що ж робить, як ти болиш у серці,
Керуєш моїм розумом, життям...
Не в силах я протистоять! І, врешті,
Нестямно віддаюся почуттям :)

Вітер пише листям на землі,
як на серці терпне дощ осінній.
Подихом малюю на вікні
все,що коїться в душі невинній.
Стреться сум у пам'яті моїй.
Змиє дощ, зворушливий, неспокій.
Я забуду всі обіцянки твої,
що давав ти в темноті глибокій.

Вітер пише листям на землі,
як під льодом почуття холонуть.
Розтоплю я брили крижані:
почуття без кисеню потонуть.
Запусти в легень мою житя!
Рви в мені підозру,недовіру...
Затаврую цінне почуття.
Я чекатиму.Покличеш -
я повірю.

Вітер пише листям на землі,
як відлуння над зірками пропліває.
Я не слухала слова твої,
бо обману серце не приймає.
Я засну, стомилась так любить.
Востаннє сповідь покладу на склі.
Про нас з тобою я думками напишу.
А вітер пише листям на землі...

03.10.2003

Я люблю тебе,
коли ти в праці
граєш тілом, й піт б'є по чолі.
Я люблю тебе,
коли ти вранці
так солодко всміхаєшся мені.

Я люблю твої молочні вуса
і пить нектар з твоїх медових губ.
А погляд твій немов спокуса,
за нього теж тебе до безтямки люблю!

Я люблю тебе,
коли ти просто рукою мене ніжно обіймеш.
...все загубиться,
коли ти глянеш в очі -
мов до рани своє серце прикладеш.

Навіть в час,коли ти хмуриш брови
і суворим погляд твій стає,
я люблю тебе.
І не втомлюся повторяти знову....
як добре, що ти в мене Є!

05.07.08

Так хочеться звільнитися від стін
і вийти в вікна,
пробігтися по верхах диких хвиль
і відштовхнутись
від свого життя,

упасти
в небо і летіти -

просто...
в забуття.

Не знати ні питань,
ні рішень, ні відповідей на дурні слова...
Ніхто, ніде, ніяк, нізвідки,
а просто...
я.

Не йти, не бігти, не тікать від себе.
Не красти і не виправдовувати час,
не буть...
а просто вгору впасти
і вітром віддалятися від нас...
Не тисне простір,
не диктує час хвилини,
не зве, не докоря
і в спину не штовха.
Нема ні помилок, а ні провини...
Нічого у ніде...
лише душа.

07.12.2007

...пам'ятаєш, ми з тобою рахували зорі,
а падали вони так рясно-рясно...
а ти тримав на грудях мої руки,
і тремтів твій подих від бажання.
А ніч була довга, як розлука.
Та ніби все життя тоді, в ту ніч, прожили...
Наче діти коло річки забавлялись
і на траві під місяцем заснули.
На нас зірки із неба задивлялись,
вітер ніжно пестив нам волося...
І стукало любо'ю наше серце,
і щастя цілувало нас у губи.

2008

Так хочеться звільнитися від стін
і вийти в вікна,
пробігтися по верхах диких хвиль
і відштовхнутись

від свого життя,

упасти

в небо і летіти -

просто...

в забуття.

Не знати ні питань,
ні рішень, ні відповідей на дурні слова...
Ніхто, ніде, ніяк, нізвідки,
а просто...

я.

Не йти, не бігти, не тікать від себе.
Не красти і не виправдовувати час,
не буть...
а просто вгору впасти
і вітром віддалятися від нас...
Не тисне простір,
не диктує час хвилини,
не зве, не докоря
і в спину не штовха.
Нема ні помилок, а ні провини...
Нічого у ніде...

лише душа.

07.12.2007