У монотонних буднях потопає час
І десь не десь у свята виринає
Немов свіча ми, гаснемо в вночі
То нас запалюють і ми мов, воскресаєм

Так серед друзів, - (нібито , назавжди вірних )
І ворогів , (що інколи за друзів кращі) ,
Ми день у день, зі снів прокинувшись чарівних
Надією серця наповним наші

І з вірою, що прийде кращий час,
І нас оцінять не зі слів чужих – обсуди!!!
А за добро і глибину душі і вас,
Але ж хіба цікава, чесність людям?

Їм, би лише поговорити дай,
НЕ їсти з тиждень , ні - і навіть пити!!!
Їм дай лиш привід, похибку і знай!
Для них за честь щось біле – очорнити!!!

Хіба таке з тобою не траплялось?
Хіба тобі не прикро? Не болить?
Та час минув - хіба не легше стало?
Обсуди вчухли – Бог суддя їм. ТРЕБА ДАЛІ ЖИТЬ!!!

Не стій на роздоріжжі,
все дарма.........
Дарма ,
що ми вагаємось почути
Сумління свого серця,
Та нема,
його і не повинно поруч бути..
не намагайся всі думки свої забути
Вони ж бо всеодно тебе знайдуть,
І навіть може скажуть в чому суть.
А знаєш в чому?
Ні намарне я спитався,
І знову я думкам своїм віддався,
І ось, неначе знов по роздоріжжі
мене ведуть думки в солодкий край
Туди де розум й почуття вже не суміжні
І хочеш вірити , що це вже може рай.
Та це не рай, якась примара чи омана,
Бо в раї не буває злих думок,
Які охоплюють всіх нас немов кайдани,
Які течуть немов той потічок.

Звільнімося від злих думок та вчинків,
Не гаймо часу, засіваймо збіжжя
не варто нам розминки чи зупинки
Не зволікай бо ти стоїш на роздоріжжі...

Ти приходиш до мене в ночі,
І даруєш - сон диво-казку,
Проганяєш печалі сумні,
І даруєш мені ніжну ласку.
Ти немов би Принцеса чи Фея,
Ти неначе цілунок п`янкий,
Ти для мене велике є щастя,
Хвала Богу ти моя , я твій!!!!!!!!!!!!

Вкриває небо голубе - холодна ніч
А ми ідемо все життя
Що бути з кимось, віч на віч на віч

А ми ідем , щоб ту любов - гарячу запалити
Щоб свічку свою донести, нести й не сгасити,

Щоб ту свічу тепла й любові
Ми несли тій людині,
Яка чекає довго , довго
Чекає і до нині.

Чекатиме вона й до завтра,
Лиш не падімо з віри
Бо серця нашого любов-
Вона не має міри

І незважаючи на все,
Що доля нам дарує,
Ми другу свічечку знайдем
Що Бог для нас готує

І ось вони зустрінуться,
між вітру й заметілей,
зіллються у палкий Вогонь
Який обох зігріє

Який я знаю не погасне
ні вдень , ні вніч , ні зрання
Бо свічі-наші почуття,
Що злилися в кохання!!!!!!!!

У селі скоро весілля ,
все село вже знає,
Мама Нуська - тато Женя
Василька сватають.

Обходили всьо село,
(гострі на язики)
Бідним людям надоїли
Їх червоні пики..

Мамка сина вихваляє
Йой то наш Василько,
Його дівка люба схоче,
ТО моє рідненьке

Вже й вернулися додому
(Всіх пооб`їжджали)
П`я-н-н-і-і - "в шуфлю", гріх такому
Дупля не в`їжджають.

- "Мамо, тату, що це з вами?" -
Василь їх питає,-
"Видно як нас поважають,
кожен наливає...

Та , що ж ви мої рідненькі,
Хто ж вас врік, сьогодні?
Ви ж не пили дорогенькі
Зі свят Великодніх...

А вони , мов німі риби -
Очима моргають,
Ніби й хочуть щось сказати
Та сили немають

Злий,як пес Василь ліг спати
Зубами скрегоче,
- Раптом бачила їх мила,
Й мене не захоче?

Ніч минула непомітно,
Для мами і тата,
Ну а ранонком люди добрі
Голова квадратна...

-Женька,чоловіче любий
Спасай я благаю
В голові моїй патлатій
Барабани грають

Тьо та й тьох ,
Мов ті фанфари - Царя зістрічають
Не дарма , що зрання люди
п`янку проклинають.







Далі буде.....

Засинає сонце в горах,
Згасає надія,
Оппадає жовте листя
На твоє подвір`я...

Ти не мрій, не думай марно,
Що твоя провина,
Що в житті моєму - інша
З`явилась дівчина...

Не кажи мені, не треба,
Ти ж сама хотіла,
Щоб я йшов шукати іншу.
Тобі "не до діла"...

Не до діла? щож нехай
Нащо ж відправляла?
А тепер коли сама,
Про мене згадала....

24 лютого 2010 р.

Ти бачила , як квіти плачуть ,
Коли їх кидають в траву?
Нажаль цього ніхто не бачив,
Ніхто не скаже , - "Це чому"

Чому їх кинув той хлопчина,
Чому ногою розтоптав?
Бо не з`явилася дівчина,
Він злість на квітах тих зігнав.

А бідна квіточка ридала,
І гірко билась в серці трав,
Не знала бідна , ой не знала,
Що хлопець дівчину кохав.

Дівчата рідні, зрозумійте.
Кохання щире, - це не гра,
Що серце може в нас боліти,
І від жалю текти сльоза.

Дівчата любі , зрозумійте,
Кохання щире це не гра,
Чому ж тоді щемить так серце,
І квіти плачуть надарма!!!!

Нічна прохолода, приводить до тями
І вітер колише волосся твоє,
А серце палає багаттям багряним,
З тих пір, як зустрів , кохана тебе.

Кохана - ти неба блакить,
Кохана - ти квіточки цвіт.
Кохана - ти сяйво зорі ,
Що довго так снилась мені.

Кохана , це все не є сон,
Ти свіжість весняних дібров,
Промінчик , від сонця ясний,
Цілунок той перший палкий.

Куди мені йти після зустрічей наших?
Я ходжу немов в зачарованім сні,
Не хочу із нього ніяк прокидатись ,
Ти вітром принесла кохання мені.



Муз. Дем`янів В. М. Сл. Юрківа ....