Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Майстерень Адміністрація

Отримані коментарі | Залишені вами коментарі| Інші коментарі

Коментатор Майстерень Адміністрація, [ 2011-07-24 13:07:23 ],
на сторінці твору     "Українці і росіяни"   Адміністрація Майстерень

Трехсотлетие “прутского чуда”
22.07.2011 22:16

В июле 1711 г. Россия оказалась на грани катастрофы. Возглавляемая Петром I российская армия была окружена на реке Прут впятеро большими силами турок и крымских татар. Московский царь оказался примерно в таком же удручающем положении, в которое он двумя годами ранее заманил Карла XII и шведскую армию. От полного разгрома Петра спасло чудо – мутная коррупционно-сексуальная история. Решающую роль в столкновении двух громадных потенциалов, в итоге, сыграли человеческие слабости.



После поражения под Полтавой и капитуляции шведской армии под Переволочной Карл ХІІ и гетман Мазепа с остатками войск укрылись в Бендерах (тогда – территория Османской империи). Мазепа вскоре умер, но казаки избрали нового гетмана Пилипа Орлика (и даже приняли знаменитую Конституцию) и были настроены вместе со шведами продолжать борьбу.

Тем временем, Москва в ультимативной форме требовала у Стамбула выдать короля и гетмана, обещая за них 300 тысяч золотых. Вообще, после полтавской победы московиты стали вести себя в отношении турок нагло: разрабатывали планы антитурецких коалиций, подстрекали вассалов султана к восстанию. Кроме того, царские войска несколько раз переходили границу и взяли в плен отряд интернированных турками шведов. В ответ на такой беспредел Оттоманская Порта в ноябре 1710 года объявила Московскому царству войну.

Как Петр повторил ошибку Карла

Весною 1711 г., подтянув из Прибалтики основные силы, Петр I, отбив нападение крымских татар и “воров запорожцев”, перешел в контрнаступление на Балканском, Крымском и Кубанском фронтах. Для “турецкой акции” он собрал 90 тысяч регулярного войска, 80 тысяч – иррегулярного (в основном, казаков) и 20 тысяч калмыков. Кроме того, царь заключил союз с господарями Валахии и Молдавии, которые обещали выставить 60-тысячную армию и взять на себя снабжение, а польский король Август ІІ выслал в помощь союзнику 30-тысячный корпус. По мнению царя, силы были «более чем достаточные для удержания за нами победы».

В конце мая 1711-го Петр I во главе 50 тысячной армии форсировал Днестр и вступил в Молдавию. Тут выяснилось, что господарь Димитрий Кантемир не собрал припасов, а в его войске едва 7000 бойцов. А господарь Валахии Константин Бранкован вообще передумал переходить на сторону россиян. Однако Петр I на военном совете предложил все равно идти вперед – к Дунаю, не дожидаясь подкреплений. (http://www.planet-x.net.ua/history/history_persons_petrI_12.html) После полтавской победы “птенцы гнезда Петрова” уверовали в его военный гений и дружно поддержали идею. И лишь немецкий генерал Галлард предупредил, что “армия находится в том же положении, в каком был Карл XII, вступая в Малороссию”.

Султан Ахмед III, узнав о приближении большой вражеской армии и опасаясь восстания своих христианских подданных, предложил мир на условиях уступки земель до Дуная: Причерноморья, Молдавии и Валахии. Но Петр I отказался, очевидно, собираясь захватить больше. Он углубился в Молдавию, имея при себе лишь 40-тысячную армию при 122 пушках. Неожиданно на его пути стала османская армия во главе с великим визирем Балтаджи-пашой – 120 тысяч при 460 пушках. Петр никак не ожидал появления основных сил противника. Турки, объединившись с 70-тысячной крымскотатарской конницей хана Девлет-Гирея ІІ, атаковали. Отступая, царские войска и их молдавские союзники оказались прижаты к берегу Прута и начали строить укрепленный лагерь. Янычары трижды атаковали и даже захватили часть обоза, но были отбиты с большими потерями.

Впрочем, положение царской армии было безнадежным: окружение, потеря боеприпасов и продовольствия, и даже дефицит воды в июльскую жару. Из-за турецких и татарских стрелков воду приходилось набирать ночью, неся при этом потери. Турки, начали устанавливать артиллерию на господствующих высотах, собираясь просто разбомбить вражеский лагерь. (http://www.planet-x.net.ua/history/history_persons_petrI_19.html) Петр І сотоварищи выбирали между плохим и еще худшим: капитуляцией или самоубийственным прорывом.

“Даже если бы русским удалось пробиться сквозь кольцо врагов, отступление обратилось бы для них в катастрофу, – отмечает автор 4-томной “Истории российской армии” Антон Керсновский. – Все переправы через Прут были в руках турок, остатки армии очутились бы в Молдавии, как в мышеловке, и их постигла бы участь шведов у Переволочны (плен. – Авт.)”.

Понимая это, Петр І подготовил указ для Сената: в случае плена царем его не считать и указов его не выполнять.

И тут случилось чудо – турки согласились на мирные переговоры! Чтобы спастись Петр І был готов почти на все. “Ставь с ними на все, что похотят, кроме шкляфства (плена. - Авт.)”, – инструктировал он посланного в турецкий лагерь вице-канцлера Петра Шафирова. Но в итоге, великий визирь согласился на минимальные уступки – царя обязывали: вернуть захваченный в 1696 г. Азов, срыть Таганрог и другие пограничные крепости, пропустить Карла ХII в Швецию, не вмешиваться в дела Речи Посполитой и “выйти из земель связаных с Польшей казаков, запорожцев и тех казаков, что пребывают в союзе с наияснейшим ханом Крыма” (последний пункт был сформулирован настолько расплывчато, что вскоре возник дипломатический спор: кто и что имел в виду).



Шведский король и крымский хан требовали отказаться от переговоров и уничтожить вражескую армию. Но визирь не прислушался к их аргументам и требованиям. 23 июля 1711 г. Прутский договор был подписан. Вскоре российская армия вышла из лагеря, оставив туркам в качестве трофея артиллерию. До Днестра она добралась в плачевном состоянии. Как вспоминал секретарь датского посланника Расмус Эребо, «солдаты почернели от жажды и голода. Умирающие люди лежали во множестве по дороге, и никто не мог помочь ближнему или спасти его, так как у всех было поровну, то есть ни у кого ничего не было».



Что спасло царя?

“Неизвестные достоверно причины побудили визиря согласиться на мир, что спасло российскую армию”, – отмечает энциклопедия Брокгауза и Ефрона.

Российская историография утверждает, будто великий визирь согласился на переговоры, поскольку янычары, понеся тяжелые потери, отказывались идти на новый штурм и угрожали бунтом. А успех на переговорах – дело рук Шафирова. И хотя визирь и его окружение получили более 250 тысяч рублей, но подкуп якобы не сыграл решающей роли.

Историография турецкая свидетельствует, что формальный главнокомандующий царской армии фельдмаршал граф Борис Шереметев дважды предлагал начать переговоры, но Балтаджи-паша согласился лишь после того, как в турецкий лагерь прибыла 27-летняя Екатерина Алексеевна (до знакомства с Петром и принятия православия – Марта Скавронская), походно-полевая царская жена. О чем она общалась с визирем – неизвестно. Однако, беря во внимание биографию Скавронской (оказывала сексуальные услуги шведским солдатам, затем – российским и через руки Шереметьева и Меншикова попала к царю), можно себе представить набор ее аргументов.

Впрочем, Балтаджи-паша мог соединить секс и коррупцию.

Какая из версий более правдива утверждать не беремся, но, похоже, что турецкие историки ближе к истине. Конечно, отрицать дипломатический талант Шафирова нельзя, но дальнейший ход событий свидетельствует о решающей роли Екатерины. По возвращении в Петербург, в 1712 г. Петр І венчается с ней и объявляет Богом данной женой (до этого царь не осмеливался “преступать обычая предков” да и просто правил монарших браков); их дочки Анна и Елизавета стают принцессами. В 1713-м царь учредил орден Св. Екатерины, наградив им свою жену “за достойное поведение во время Прутского похода”, а потом короновал. Объявить Екатерину I наследницей престола помешал адюльтер императрицы с камергером Вильямом Монсом, которому вскоре отрубили голову за… мздоимство.

А вот султан был очень недоволен Балтаджи-пашой, которого вскоре сняли с поста и отправили на остров Родос, где удавили. Новым великим визирем стал командир янычарского корпуса Юсуф-паша. Вряд ли такое назначение произошло бы, если бы янычары в прутском сражении не хотели сражаться и грозили бунтом.



Прутские альтернативы



«Трудно представить себе, что было бы с Россией, если бы Петр погиб на Пруте, – пишет уже цитируемый нами Антон Керсновский. – При несчастном Алексее Петровиче ей бы пришлось пережить новое смутное время. Все старания и достижения Петра пропали бы даром. Вообще же Прутский поход — это война пропущенных возможностей. Согласись Петр на предложение султана — и граница России тогда же пошла бы по Дунаю… Молдавия и Валахия, войдя в состав Империи, за 200 лет ассимилировались бы совершенно — и мы не имели бы враждебной Румынии. Не надо было бы проливать потоки крови под Очаковым, Измаилом, Рущуком, в Силистрии и вести пять войн за сто лет. Болгария и Сербия были бы освобождены от турецкого ига на сто лет раньше — Румянцевым, ставшим бы Забалканским, а не Задунайским, Суворов вместо Измаила штурмовал бы Адрианополь, а Кутузов продиктовал бы мир Порте не в Бухарестсте (бывшим бы тогда русским губернским городом), а в Царьграде. Вся история России сложилась бы иначе… Ошибку примерно такого же порядка совершил и Балтаджи-паша. Этому визирю мы обязаны многим», – резюмирует российский исследователь.



То, что великий визирь польстился на Екатеринины прелести и/или на фаршированного золотом здоровенного осетра (по одной из версий, в таком камуфляже преподнесли ему взятку – чтобы не узнал крымский хан) имело значительные последствия и для украинской истории.



В случае, если бы российская армия была уничтожена в ходе Прутского похода, то Пилип Орлик при помощи крымских татар смог бы быстро установить контроль над обеими берегами Днепра в границах 1649-го (гетманат Богдана Хмельницкого), которые в “Пактах и Конституции” были определены в качестве государственных. Показательно, что тогда россияне не очень-то доверяли тем, кто в свое время по разным причинам не пошел за Мазепой. “Не вовсе надобно верить гетману (Скоропадскому. – Авт.), понеже в малороссийском народе и преж сего не без шатости было и ныне кому верить, Бог весть”, – докладывал киевский воевода Дмитрий Голицын в начале российско-турецкой войны 1710-1713 гг.



А вот в случае, если бы Петр в начале похода согласился на мирные условия султана, то гетманство и казачий строй ликвидировали бы, вероятно, намного раньше, чем это произошло в реальной истории.


Дмитро Шурхало, для “ОРД”

http://ord-ua.com/2011/07/22/trehsotletie-prutskogo-chuda-/

З веселого сайту Юрка Зеленого

http://zelenyj.biz/dictionary/

4 РАПТІВКА - флешмоб

2 ВИРЯД - райдер (технічний, побутовий тощо)

8 ЗНИМКА - світлина, фотографія (синонім)

9 ЗНЯТОК - скріншот, прінтскрін; скан (сканована сторінка)

23 ДОПИС - пост (на форумах, ЖЖ тощо)

11 ПЕРВИНА - те саме, що і ПЕРШИНА

5 ГУДІЙ - те саме, що і ГУДЕЦЬ

85 ДУРИЛЬНЯ - лохотрон

20 ШЛЯХОВКАЗ - «GPS» (Дже-Пе-еС)

33 СТІНОПИС - ґрафіті

16 ПРИВАБНИК - гедлайнер (хедлайнер)

13 НАТИХО - акустичне виконання, т.зв. «акустика»

212 РАВЛИК - собака (значок @)

4 ДІЗНАННЯ - інтерв'ю

14 ВИПИТУВАННЯ - інтерв'ю

16 ЗГОРТОК - архів файлів виду .zip, .rar...

12 ЗАТАЄМНИЧИТИ - зашифрувати, запаролити

14 СТИСКАЧ - архіватор (програма)

67 ШЛЯХІВНИЦЯ - карта геоґрафічна, туристична тощо

65 ШВИДКОТІК - бітрейт

42 ПЕРШИНА - прем'єра

11 ПІДСТАРШИНА - низовий командний склад (сержанти, прапорщики, тощо)

67 ШВИДКОМІР - спідометр

21 ЧАСОМІР - таймер

28 РІЙ - відділок, підрозділ, група

9 РОЗВАЖАЙЛІВКА - шоу; розважальне неробське видовище

17 РОВЕР - велосипед

7 СПІВОПИС - дискографія

8 ПІСНЕПИС - дискографія

73 ПІСЕННИК - альбом (музичний), платівка

10 ОСОБОВИЙ - мобілка, мобільний телефон

10 ОКРЕМОК - синґл

30 ПРОПОНОВА - пропозиція

115 ЛІТУНЕЦЬ - флаєр

34 ОСІДОК - офіс

14 МІТНИК - маркер

8 СТАРШИНА - офіцерський склад, рідше - офіцер

34 СЛАВЕНЬ - гімн

8 С-ка - спілка (ділова, підприємницька)

34 СВІТЛЯР - фотограф

11 ОЗДОБНИК - дизайнер, аранжувальник

6 ТВІРНЯ - студія, продакшн

5 ОЗДОБНЯ - дизайнерська спілка, фірма, майстерня

9 РОБІТНЯ - майстерня (зокрема)

12 НАЛЕГКО - акустичне виконання, т.зв. «акустика»

22 КОШТОДАВЕЦЬ - спонсор

11 ОГОЛОСКА - афіша

13 ОБІЖНИК - прес-реліз, бюлетень

62 ПРЕДСТАВА - презентація

33 тбм - так би мовити (скорочення)

9 НАГРАННЯ - композиція, трек

7 НОВИНАРСЬКА - ньюзрум

9 НОВИНАРНЯ - аґенція новин, інформбюро

134 НОВИНАР - журналіст

93 ІМЕНКА - сайт

155 ВСЕМЕРЕЖЖЯ - інтернет

63 ЗГОЛОШЕННЯ - акредитація

14 ЗАЗИВКА - реклама, рекламний ролик

14 ЗАБІЙНИК - гіт (хіт)

21 ЖАРІВКА - лампочка

13 ДОЛУЧНИК - атачмент

15 ДОДАТНО - позитивно

6 ГУДИЛО - інструмент (музичний)

22 ГУДЕЦЬ - музикант

32 ГОРТАЧ - браузер

8 ГОЛОСИВО - радіо

10 ВПРОВАДНИК - продюсер

83 ВИДНОГРАЙ - відеокліп

9 ВИВІДКА - репортаж

10 ВЕРСТАК - комп’ютер

http://zelenyj.biz/dictionary/
Коментатор Майстерень Адміністрація, [ 2011-09-03 21:16:30 ],
на сторінці поезії     "Лише любов... (Рубаї)"   Жінка Чорнява


Чому "рускій мір" не є руським і не може бути українським
Любов Чуб _ Субота, 03 вересня 2011, 13:18
http://www.pravda.com.ua/columns/2011/09/3/6547470/

Не всі українці сприймають коректний переклад з російської мови на українську назви московського проекту "Рускій мір". Бо такий переклад красномовно свідчить про недоречність цього проекту для України.

Про його мету – повернення із небуття імперії, побудованої на викривленій історії, геноциді народів, винищенні національних еліт, хибній уяві про життєздатність та розквіт штучно створеної спільноти – говорилося й писалося вже багато.

Не всім таке бачення мети "руского міра" до душі. Отож дехто й не бажає чути про українську назву проекту. Більш того, українське слово "руський" починає використовуватись у назві російської православної церкви.

Схаменіться, панове! Потуги викривити історію, мову, підмінити слова й поняття – це вже пройдений етап, так би мовити, застаріла технологія.

Невже експеримент із синтезу "нової людськості", який проводився протягом кількох століть "фахівцями" московської ідеологічної лабораторії чи то під гаслом "собіранія зємєль рускіх", чи то на основі комуністичної ідеї і виявився геть невдалим, комусь кортить відновити?

Коли стикаєшся в інформаційному просторі з такими виразами, як "сучасне руське православ’я", "руська православна церква" (мається на увазі РПЦ), "руський мир", то виникає питання стосовно слова "руський", котре явно стоїть не на своєму місці.

Слово це, як відомо, може вживатися у випадках, коли йдеться про часи Київської Русі. Про ті часи, коли ні Російської держави, ні російської православної церкви ще не було.

Ті ж місіонери християнства, яких в ХІ столітті Візантія почала направляти в глибинку ростовсько-суздальської землі, та ті єпископи й митрополити, які в ХІІІ-ХV століттях висвячувались в Константинополі для служіння в Золотій Орді (в тому числі в Москві), ніякого стосунку до митрополитів Київських не мали в плані підпорядкування один одному.

І це підтверджує виданий у 1847 році в Москві твір графа Толстого "Древние святыни Ростова Великого", про який нам повідомив Білінський у своїй книзі "Країна Моксель, або Московія".

Суттєвим є той факт, що твір графа Толстого пройшов найсуворішу церковну цензуру, про що можна довідатися з перших же його сторінок. Тож яку інформацію він містить?

Перших єпископів, направлених Константинополем на ростовсько-суздальську землю (за 200 років до заснування Москви), спіткали невдачі. Їх або вбивали корінні мешканці – меряни (меря – один із народів фінського етносу), або єпископи виганялись за хабарництво чи позбавлялись сану та карались за нечувані жорстокості, або самі складали свої повноваження і йшли в монастирі для замолювання гріхів.

Починаючи з 1238 року, православні владики, їхня паства, як і нехристиянське населення ростовсько-суздальської землі, увійшли до складу потужної держави – Золотої Орди.

В 1261 році була створена Сарайська єпархія, з відкриттям якої вплив православ’я в ростовсько-суздальських землях став помітно підвищуватись. Тепер всі особи, які прибували в Сарай із цих земель, перетворених в улуси Орди, зобов’язані були відвідати сарайський храм і схилити голову перед Богом і перед всемогутнім ханом – його намісником на Землі.

З цього приводу російський професор Григор’єв у своїй праці "О достоверности ярлыков, данных ханами Золотой Орды русскому духовенству" (Москва, 1842) зазначав: "Отправляясь в Орду, по восцарении новых ханов, для ходотайства о возобновлении льгот духовенству, митрополиты ездили вместе с тем и за собственным утверждением…

Одним и тем же ярлыком хан утверждал как преимущества духовенства, так и митрополита в его сане".

Першим християнським митрополитом Золотої Орди був Кирил, другим – Максим, третім – Святий Петро. Не порозумівшись із ханом Узбеком, який прийшов до влади в 1312 році, Святий Петро (перебував на митрополичій кафедрі з 1309 до 1326 року) протягом десяти років шукав собі опору, їздячи по різних містах північних улусів, допоки не опинився в Москві – на ті часи "зачастокольному", "луб’яному" поселенні.

Там він схилив тамтешнього князя Калиту (Калту, або Кулхана) – охрещеного родича хана Узбека, що володів Московським улусом, до спорудження Успенського Собору.

Наступник митрополита Святого Петра – Феогност – також не був прийнятий у Сараї для розміщення своєї кафедри та тим не менш аж до своєї смерті в 1353 році віддано служив Золотій Орді (саме він відлучив від церкви псковитян за їхні прояви непокірності хану Узбеку).

Як бачимо, протягом періоду 1250-1353 років митрополитами Московії були Кирило, Максим, Петро та Феогност. За цих же часів митрополитами Руси були Нифон, Петро, Гавриїл, Феодор, про що свідчить, зокрема, лист короля Польщі Казимира до Константинопольського Патріарха, написаний на початку п’ятдесятих років ХІV століття, наведений у документі "Сообщение, читанное в этнографическом отделении Императорского Русского географического общества 13 мая 1869 г. Николаем Барсовым".

У цьому ж листі зазначено: "От века веков Галич славился во всех странах Митрополиею и был престолом Митрополитов от века веков".

Тобто митрополити Московії, висвячені у Константинополі та затверджені ханами Золотої Орди, за тих часів не мали ніякого стосунку до митрополитів Руси.

У 1354 році, у розквіт Золотої Орди, прийнявши освячення в Константинополі і взявши ханський ярлик-дозвіл, митрополичу кафедру в Москві очолив Алексій. Він почав створювати принципово нові монастирі – монастирі-власники.

Сприяла цьому милість з боку хана Бердибека – сина ординської цариці Тайдули, яку митрополит вилікував від хвороби очей в 1357 році. Ханша Тайдула після зцілення подарувала Алексію хлів (!) Московського Кремля, який митрополит пристосував під чернечий гуртожиток.

Тоді ж від самого хана Алексій отримав пільгову грамоту для церкви, що дало можливість московській митрополії за 150-200 років втягнути в християнство фінські племена, які мешкали в лісах північних улусів Орди.

Саме період діяльності митрополита Алексія став відправною точкою в становленні московської державності, тим паче, що митрополит виконував ще й князівські функції з причини малолітства онука Кулхана (Івана Каліти) – Димитрія, прозваного пізніше Донським.

Подібно тому, як 1272 року Москва постала на місці побудованої церкви в глухій мерянській глибинці, так і на місцях зведення нових монастирів виникали селища та міста. Ці нові монастирі фактично були самостійними феодальними вотчинами, а навернені у християнство язичники фінського етносу (меря, мещера, мурома, весь та інші) – кріпаками.

Саме з тих часів походить слово "крестьяне", тобто християни. В той час, як руські племена Подніпров’я та Новгорода, приймаючи християнство, залишались вільними людьми, у північних улусах Золотої Орди – від Тули до Біломор’я – серед фінських племен формувалось і почало поширюватись кріпацтво.

Після смерті митрополита Алексія в 1378 році, з дозволу ханів, у Константинополі майже одночасно намагалися дістати собі московську митрополичу кафедру кілька осіб: Михаїл (Митяй), Пімен, Діонісій, Феодор.

Так, у російській історіографії зберігся ярлик хана Атюляка (Тулун-хана), виданий митрополиту Митяю. З 1390 по 1406 рік справу насадження монастирів-власників у північних улусах Золотої Орди продовжував митрополит Кіпріан.

Отже, протягом 1355-1406 років митрополитами Московії були Алексій, Митяй, Пімен, Кіпріан. Митрополитами Руси в 1355-1419 роках були Роман, Анатолій, Кіпріан, Григорій. Ці митрополити поіменовані у виписках, зроблених професором Казанського університету Григоровичем із Константинопольських Патріарших документів під час його поїздки по Османській імперії в 1844-1847 роках.

Наступний митрополит – Фотій – займав митрополичу кафедру з 1409 по 1431 рік. Потім протягом шести років північні улуси Орди залишались без очільника єпархії (період так званої "шемякінської смути"). Тільки в 1437 році Константинопольський патріарх Іосиф висвятив для цих земель нового митрополита – знаменитого Ісидора.

Московська церква не любить про нього вести мову, бо саме Ісидор брав участь від Московської церкви у Флорентійському соборі Католицької церкви (1439 рік), де було ухвалено рішення про об’єднання церков і підпорядкування Православ’я Римському Папі.

Та оскільки іслам за тих часів перебував у жорстокому протистоянні з католицизмом, і, природно, Великий хан Орди не міг допустити такого об’єднання, то митрополит Ісідор після повернення в Москву був посаджений у темницю, а пізніше висланий з Орди в Константинополь.

Після цього Константинопольський Патріарх навідріз і назавжди відмовився висвячувати нового митрополита.

Новий період історії московського православ’я відкрив митрополит Іона, обраний московською церквою в 1448 році незалежно від Константинопольської патріархії, у порушення усіх існуючих за тих часів церковних канонів та статутів і, звісно, утверджений ханом Орди (зберігся відповідний ярлик, виданий дружиною хана Улу-Мухаммеда).

З 1448 року московська православна церква стала неканонічною, тобто самопроголошеною.

"Відтоді, – зазначає Білінський, – вона почала розвиватися у відриві від християнського світу.

…Настала довга, 250-літня ера московської самоізоляції й падіння у страшну прірву відсталості. …Завдяки ханським привілеям московські митрополити зібрали в руках православної церкви величезні людські й матеріальні ресурси фіно-татарського етносу.

Що й допомогло московському князеві прибрати до рук своїх сусідів… Період же "монастирського ходу" тривав аж до ХVІІІ століття. Бо ж разом із ногою московського загарбника всюди прямувала нога московського православного священика. Вогнем і кров’ю збирали страшну імперію".

Таким чином, історія Московської православної церкви того періоду свідчить про відсутність залежності від неї православних церков як Київської Руси, так і Литовсько-Руської держави, де були свої митрополити, висвячені окремо Константинопольськими Патріархами.

Згодом, із розширенням московського князівства та формуванням Російської держави, Московська церква стала основою Російської православної церкви. Там, де московські (російські) царі "собіралі землі рускіє", природно, була присутня й сприяла такому "збиранню" православна церква.

Лише один той факт, що кріпацтво, цей ганебний витвір московських митрополитів, який "розквітнув" зусиллями Петра І та Катерини ІІ і був направлений на перетворення вільних, освічених українських селян у безправну, темну та залякану масу, красномовно свідчить сам за себе.

Якщо ж додати до цього факти стосовно участі архімандритів православної церкви в історії падіння Запорізької Січі та відсторонення церкви від подій масових вбивств у Батурині та Лебедині, то роль "творців" тогочасного "руского міра" на території проживання українців – прямих нащадків русичів, – є дуже непривабливою. Тож чи потрібен нам ще один "рускій мір"?

Називати ж Російську православну церкву руською в українців підстав нема. Не існує ніякого підґрунтя для такого перейменування – ні історичного (як було показано вище), ні мовного.

Російський вираз "рускій мір" має чіткий переклад – "російський світ". Хтось, може, і бачить місце України в цьому "російському світі", не знаючи (або не бажаючи знати) про світ український. А дарма! Український світ, в якому живуть не лише етнічні українці, а й представники інших націй і народностей, по-справжньому почав розкриватися лише за часів незалежності України.

Нікому не нав’язуючи цей наш світ, ми обов’язково пізнаємо всю глибинну його суть!

Природно, ми не хочемо, щоб у такому процесі самопізнання хтось нам заважав, намагаючись, зокрема, реалізувати на українській землі свої "цивілізаційні" ідеї. Тому й звертаємося до творців чергового "загальнолюдського проекту": впровадьте спочатку такий проект на своїй території та, досягнувши певних результатів, покажіть його життєздатність і позитив.

Ось тоді, може, й українці зголосяться взяти участь у ньому. А поки що дайте можливість нам самим спокійно, без чужих порад, працювати над розбудовою та утвердженням у власній державі власного світу.

Любов Чуб, для УП
Коментатор Майстерень Адміністрація, [ 2011-10-23 13:34:27 ],
на сторінці твору     "Округ президента Ющенка"   Адміністрація Майстерень

Хрющенко і газ.

23.10.2011 10:13 Як Ющенко дурив Україну!

Як Ющенко дурив народ за допомогою Шустер live.

Зазвичай не дивлюсь ТБ-шоу, але інколи все ж не втримуюсь — адже хочеться вірити, що люди, з часом, таки змінюються на краще, хоча б і під тиском Європи. Подивився “шоу Ющенка” на “шоу Шустера” і зрозумів, що горбатого лишень могила виправить. Отже, з чого почав свій лохотрон наш “фаховий економіст” — він взяв за порівняльну базу своїх розрахунків з якогось дива Німеччину. При цьому малюючи газогон Союз-Дружба, він чомусь раптово забув, що у 2009 діяв також газогон Ямал-Європа, через який Німеччина і отримувала більшу частину російського газу, а транспортне плече якого значно коротше ніж те, що проходить транзитом через Україну, Словаччину та Австрію. Звичайно, пан Ющенко не взяв до уваги і те, що рівень інтеграції між Вінгазом, Рургазом та Газпромом набагато вищий, ніж між Нафтогазом і Газпромом (адже хто ж на такі дрібнички взагалі звертає увагу!), не кажучи вже про міліардні інвестиції Німеччини у Нордстрім та Штокманське родовище. Але саме смішне — це ціна $250 що, як стверджує пан Ющенко, є базовою для Німеччини. Він, як справжній забудько, не уточнив, з якого саме контракту між якими контрагентами ця цифра була взята. Те ж саме стосується і ціни на газ для Австрії та Словаччини, які він зібрав до купи.

Застосувавши справжній бухгалтерський метод, який аудіторія Шустера сприймала із абсолютною довірою (наш народ попри все й досі щиро вірить в те, що говорить президент), цей “найсерйозніший газовик країни” продемонстрував публіці як треба рахувати державні гроші: Перша строка “4 млрд долл” — мала символізувати публіці, скільки втрачає Україна у порівнянні з вище названими “ринковими” (існуючими лишень у уяві “великого комбінатора”) цінами, щорічно.

Друга строка “3,5 млрд долл”- ілюструє ніби втрати на транзитній ставці, при чому у прив”язці саме до ставки 1,7$ 2009 року. Але є знову прикра несподіванка: пан Ющенко вкотре забуває про “деякі дрібнички”, а саме те, що на момент заключення контракту у січні 2009 діяв контракт від 4.01.2006, де закріплювалась тарифна ставка на транзит 1,6$ до 1.01.2011. Така забудькуватість пана Ющенка доволі дивна, адже саме він тоді у 2006 “20 разів крутив цю угоду у різних версіях”. В чергове мене зачіпила фраза Ющенка на 16:57 секунді цієї вистави: “Тариф на транзит 1,7, а зараз — 2,34” Так і хочеться йому сказати: “Пане Ющенко, да подзвоніть ви, будь ласка, до вашого спонсора з РУЕ пана Ю.Бойка і дізнайтесь, що на 3 квартал цього року транзитний тариф вже складав $2,89”

Але на публіку його шоу справляє-таки враження, адже ніхто не бере до уваги той факт, що розрахункову базу пан Ющенко взяв невідомо звідки. Коли, наприклад, такий трюк спробував застосувати пан Азаров до пана Путіна у червні цього року, то одразу ж таки отримав різку відповідь російського прем”єра: «У вас искаженная информация!». Але нашій публіці дуже далеко до обізнаності прем”єра Путіна.

Апофеозом абсурдності бухгалтерії Ющенка був його підрахунок нібито штрафів за недобрані обсяги газу у період з 2009 по 2010 на суму “4,2 млрд долл” (звідки взялась ця цифра пан великий комбінатор навряд чи і сам знає, але мільярди доларів мають справити на публіку потрібне враження, особливо якщо їх всі скласти один до одного). Звичайно ж ніяких штрафів за недобраний газ не існує в природі, оскількі мінімальний обсяг газу, який дозволяє контракт, є 33 млрд куб, а у 2009 та 2010 Україною було відібрано значно більше. Більше того, харківськими угодами пункт щодо 300% штрафів взагалі було давно анульовано.

Все це мало турбує Майстера Розрахунків, адже попри деякі незначні моральні докори сумління щодо утримання Тимошенко у в”язниці, шоу має обов”язково продовжуватися і давати (такий особливо зараз потрібний) керуючій мафії результат.

http://ord-ua.com/2011/10/22/vojna-za-dengi-eesu/?lpage=1#comments

«Один из современных православных публицистов игумен Вениамин Новик опубликовал несколько статей против сквернословия, против матерной ругани. В этих статьях он подчеркивает, что матерная брань связана с материализмом. Тут своеобразная игра словами, с диаматом. "Почему разрядка, а матерная брань, сквернословие, это часто оправдывают как эмоциональную разрядку, должна происходить, - пишет игумен Вениамин, - за счет других людей? Матерщиннику же непременно нужно, чтобы кто-нибудь его слышал. Матерная ругань – есть прежде всего симптом эволюционной недоразвитости. Биологи знают, что в животном мире существует ярко выраженная связь между агрессивностью и сексуальностью, и некоторые "особо одаренные" (саркастически пишет игумен Вениамин) особи используют свои гениталии для устрашения противника. А некоторые не менее одаренные представители семейства гомо сапиенс делают то же самое словесно. Эксгибиционисты просто более последовательны". Это опровержение сквернословия и отпор ему с позиций современного, хорошо образованного человека».

http://blogs.pravda.com.ua/authors/medvedev/

Олег Медведєв Політтехнолог, віце-президент Української PR-Ліги
В 72% ресторанів подають будь-які страви, крім української...
22 лютого 2012, 11:46

Координаційна рада з питань захисту української мови при Київській міській організації товариства "Меморіал" ім. В.Стуса та Всеукраїнська громадська організація "Громадський рух "Не будь байдужим!" поширили записку "Дискримінація українськомовних громадян в Україні за мовною ознакою", в якій наведено показові факти недотримання законодавства про права споживачів.

Ось витяги з цього документу.

1. Спроби захисту мовних прав у суді

1.1. Олексій Середюк. Київ.

Придбав у магазині вироблений в Україні хімічний товар із супровідною інформацією російською мовою. Продавець відмовився надати інформацію українською мовою, що змусило О.Середюка звернутися до суду. Всі судові інстанції України відмовили йому в праві на отримання інформації про товар українською мовою.

Підставою для відмови стало протизаконне твердження, що позивач звернувся з вимогою про надання інформації про товар після придбання товару. Також суддя першої інстанції втручалася в особисте життя позивача і свідків: цікавилася, чи володіють вони російською мовою, і змусила надати документи про одержання освіти, де було засвідчено відсутність вивчення російської мови.

1.2. Володимир Богайчук. Київ.

У 2003 році придбав автомобіль, вироблений в Україні, із супровідною документацією для споживача російською мовою. Виробник відмовився надавати інформацію про автомобіль українською мовою, мотивуючи відмову складністю перекладу.

Всі судові інстанції проігнорували посилання як на закони України, так і на Конвенцію "Про захист прав і основних свобод людини 1950 року".

Відмова ґрунтувалася на твердженні, що російська мова є мовою міжнаціонального спілкування. Таке твердження є антиконституційним. В Конституції України немає згадки про мову міжнаціонального спілкування. Натомість стаття 10 дає такий перелік: державна мова, мови національних меншин, мови міжнародного спілкування. Крім того, подібні твердження є абсурдними: чи може існувати мова міжнаціонального спілкування між людиною і товаром (автомобілем)?

Судами проігноровано висновок призначеної судом першої інстанції комплексної психолого-лінгвістичної експертизи, проведеної Інститутом психології Національної академії педагогічних наук.

Висновок суду про те, що позивач має інтелект і йому як споживачеві інформація українською мовою не потрібна, є відвертим глузуванням над законодавством України і громадянином В.Богайчуком за абсурдним принципом: розумним російська мова, а людям з недостатнім інтелектом – українська.

Заяву до Європейського суду з прав людини подано у липні 2008 року (заява N35113\18)

2. Спроби захисту мовних прав у державних органах

2.1. Держспоживстандарт.

У місті Києві органом, що здійснює державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечує реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів, є Головне Київське міське управління у справах захисту прав споживачів.

Практика показує, що цей орган відмовляється надавати інформацію про проведення перевірок суб'єктів господарської діяльності за порушення вимог нормативних документів у випадку відсутності інформації про товар українською мовою, а також відмовляється здійснювати відповідні перевірки.

Так, наприклад, сталося з В.Богайчуком, який подав скаргу на продавця щодо відсутності інформації про товар українською мовою. Головне Київське міське управління у справах захисту прав споживачів відмовилося здійснювати перевірку, мотивуючи це гарантованим Конституцією правом мови російської національної меншини на вільний розвиток. Ідентичний вислів містить і документ, одержаний ним із Держспоживстандарту України.

2.2. Виконавча служба Міністерства юстиції.

У 2009 році було здійснено спробу в судовому порядку примусити Головне Київське міське управління у справах захисту прав споживачів здійснити свої функції стосовно одного з автосалонів з реалізації автомобілів "Шкода". Суддя першої інстанції відмовила в прийнятті заяви з підстав нерозуміння нею суті позовних вимог. Апеляційна інстанція зобов'язала цю суддю прийняти справу до розгляду.

У задоволенні позовних вимог судом першої інстанції було відмовлено з неіснуючих причин, й апеляційна інстанція задовольнила позов. 25 лютого 2011 року виконавча служба Головного управління юстиції у місті Києві винесла Постанову про відкриття виконавчого провадження, але досі зволікає з виконанням рішення суду. Це є дивним, оскільки виробник автомобілів "Шкода" почав комплектувати продукцію інформацією про товар українською мовою.

3. Досвід захисту мовник прав у закладах харчування волонтерами Всеукраїнської громадської організації "Громадський рух "Не будь байдужим!"

Згідно з чинним законодавством (Конституцією України, Законом України "Про мови в Українській РСР", Законом України "Про захист прав споживачів", підзаконними нормативно-правовими актами) україномовні клієнти мають обслуговуватися українською. Дискримінація за мовною ознакою не допускається.

В 2010 році волонтерами Всеукраїнської громадської організації "Громадський рух "Не будь байдужим!" було проведено піврічний моніторинг кафе-барів-ресторанів на предмет дотримання прав україномовних громадян. Географія моніторингової діяльності: Дніпропетровськ, Донецьк, Запоріжжя, Кіровоград, Луганськ, Одеса, Полтава, Суми, Херсон, Хмельницький та Київ.

Відвідано закладів громадського харчування: 182.

Кількість закладів, у яких зафіксовано порушення: 131.

Частка закладів, де порушують права громадян України – 72%.

В 2011 році волонтерами цієї ж громадської організації було проведено ще один піврічний моніторинг кафе-барів-ресторанів на предмет дотримання прав україномовних громадян, на цей раз лише в столиці України.

Відвідано закладів громадського харчування та ресторанного господарства у місті Києві: 95.

Кількість закладів, у яких зафіксовано порушення: 63.

Частка закладів, де порушують права громадян України – 66%.

Найпоширеніші порушення, які допускають представники сфери громадського харчування та ресторанного бізнесу:

а) обслуговування російською мовою;

б) оформлення меню та прейскурантів російською мовою;

в) оформлення розрахункових документів російською мовою.

Порушення прав споживачів у закладах громадського харчування та ресторанного господарства відбуваються через незнання власниками та адміністраціями закладів чинного законодавства про мови та законодавства про захист прав споживачів. Доволі часто власники та/чи адміністрації закладів самі змінюють ситуацію. Проте варто зауважити, що в певних випадках доводиться звертатися до відповідних державних органів чи органів місцевого самоврядування, на які законодавчо покладено функції із захисту прав споживачів. Реакція з боку згадуваних органів є позитивною.

Висновок

1. Законодавче забезпечення українськомовних громадян на отримання інформації про товар українською мовою є задовільним.

2. Судова система України ігнорує міжнародне законодавство, законодавство України та постанови Верховного Суду України.

3. Державний орган – Держспоживстандарт – відмовляється проводити дії, спрямовані на захист прав споживачів у частині мовних прав, але бере на себе невластиві функції тлумачення статусу мови російської національної меншини та її захисту.

4. Виконавча служба Міністерства юстиції саботує виконання рішення суду щодо зобов'язання підрозділу Держспоживстандарту провести перевірку конкретного магазину на наявність інформації для споживача українською мовою і стягнення штрафу у випадку її відсутності. Має місце свідома протидія державних структур створенню прецеденту з виконання покладених на Держспоживстандарт функцій щодо захисту мовних прав українськомовних громадян як споживачів.

5. Порушення прав споживачів в закладах громадського харчування та ресторанного господарства відбуваються через незнання власниками та адміністраціями закладів чинного законодавства про мови та законодавства про захист прав споживачів. У цьому вбачається погана інформаційна робота відповідних державних органів, зокрема Держспоживстандарту.

6. В Україні відбувається масова дискримінація українськомовних громадян як споживачів за ознакою мови, заборонена ст. ст. 3, 4, 8 та 14 Конвенції "Про захист прав і основних свобод людини 1950 року".

7. Стан дотримання мовних прав українськомовних громадян як споживачів свідчить про необґрунтовані переваги, надані мові російської національної меншини, що виходять за межі або суперечать нормам ст. ст. 10, 11, 20 та 21 Рамкової конвенції про захист національних меншин.
Коментатор Майстерень Адміністрація, [ 2012-03-03 13:20:39 ],
на сторінці новини

1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23