Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  

  Вірші, проза, аналітика, огляди
Майстерень Адміністрація

Отримані коментарі | Залишені вами коментарі| Інші коментарі

Коментатор Майстерень Адміністрація, [ 2010-06-16 20:01:21 ],
на сторінці новини

Олександр Гудима, для УНІАН

Загроза банкрутства НАК "Нафтогаз України"

Рішення Стокгольмського арбітражного суду за позовом “РосУкрЕнерго” призведе до банкрутства НАК "Нафтогаз України", різкого підвищення цін на газ і комунальні послуги для населення, а також реанімує структуру, на якій заробляють олігархи з уряду Януковича-Азарова.

Про це сьогодні з парламентської трибуни заяви член фракції БЮТ, міністр енергетики опозиційного уряду Олександр Гудима, повідомили УНІАН в прес-службі БЮТ.

За його словами, рішення про відшкодування РУЕ 12 мільярдів кубометрів газу є незаконними, оскільки уряд Юлії Тимошенко повністю розплатився за цей газ з російським "Газпромом".

"В 2009 році урядом Тимошенко законно було придбано в "Газпрому", який володіє 50% акцій "РосУкрЕнерго", 11 мільярдів кубометрів газу за ціною 157 доларів за тис. куб. м. на загальну суму 1,7 мільярдів доларів. Також за рішенням керівників урядів України і Росії "РосУкрЕнерго" було усунено з газового ринку", - нагадав він.

На думку Гудими, рішення Стокгольмського арбітражного суду від 9 червня 2010 року стало результатом змови керівників "Газпрому" і керівників нинішнього українського уряду, які свідомо усунули представників України з судового процесу, чим сприяли ухваленню рішення на користь структур Дмитра Фірташа.

"Таким чином "Газпром" забирає у нас 12 мільярдів кубометрів вже сплаченого газу, що призведе до банкрутства НАК "Нафтогаз", підвищення цін на газ для населення і подальшого зубожіння мільйонів громадян України", - сказав народний депутат.

Він зазначив, що це судове рішення є свідоцтвом операції на міждержавному рівні.

"Конфлікт Бойка-міністра і Бойка-представника структур Фірташа стає очевидним", - сказав Гудима, зазначивши, що тепер стає зрозуміло, навіщо і для кого міністр Бойоа в квітні ініціював збільшення на 10 мільярдів кубометрів обсяг газу, який Україна купує в "Газпрому".

Гудима також зазначив, що саме Бойко поставив представників Д.Фірташа очолювати державні компанії "Укртрансгаз" і "Укргазвидобуток".

"Таким чином йде повна підготовка до повернення структур "РосУкрЕнерго" на український ринок", - сказав він.
Коментатор Майстерень Адміністрація, [ 2010-06-16 20:09:04 ],
на сторінці новини

Янукович віддає Фірташу 20% бюджету України?

Відмова Президента Віктора ЯНУКОВИЧА подавати апеляцію на рішення Стокгольмського арбітражного суду є безпрецедентною подією.

Про це сьогодні на брифінгу заявив прем’єр опозиційного уряду Сергій СОБОЛЄВ, повідомили УНІАН у прес-службі БЮТ.

«Учора ми стали свідками безпрецедентної події, коли Президент держави Віктор Федорович ЯНУКОВИЧ заявив, що вони не будуть звертатися з апеляцією на рішення Стокгольмського суду стосовно повернення 12 мільярдів кубометрів газу і попереднього рішення про відшкодування 200 мільйонів доларів на користь структур, де один із ключових засновників є пан ФІРТАШ...», - сказав він.

С.СОБОЛЄВ зазначив, що Україна потрапила у замкнене коло, коли компанія, де є ключовий фінансист Партії регіонів, позбавляє бюджет України від 1,8 до 5,4 мільярдів доларів - в залежності від того, як пройдуть переговори з Дмитром ФІРТАШЕМ і російською стороною.

«Бюджет держави за такої позиції Кабінету міністрів, позиції нового керівництва НАК «Нафтогаз» і Президента України, який відмовився подавати апеляцію на рішення Стокгольмського арбітражу, вилучає із бюджету суму, еквівалентну 1/5 частині бюджету на цей рік», - сказав прем’єр опозиційного уряду.

На його думку, таке судове рішення і реакція на нього чинної влади є безпрецедентною, тому опозиція збирається найближчим часом зареєструвати постанову про створення Тимчасової слідчої комісії, щоб розслідувати, яким чином ухвалювались такі рішення, і яким чином українська сторона захищала інтереси держави у судовому процесі.


постiйна адреса статтi: http://www.unian.net/ukr/news/news-382113.html
Коментатор Майстерень Адміністрація, [ 2010-06-22 13:14:18 ],
на сторінці новини

Пинзеник : Вилучений в RosUkrEnergo газ було повністю сплачено "Нафтогазом"

Газ в об'ємі 11 млрд куб. м, який за рішенням Стокгольмського арбітражного трибуналу НАК "Нафтогаз України" повинна повернути компанії RosUkrEnergo AG (Швейцарія), був повністю сплачений держхолдингом, заявляє екс-міністр фінансів України Віктор Пинзеник, передає його прес-служба.

За інформацією В.Пинзеника, суть домовленості від 19 січня 2009 року полягала в тому, що всі права постачальника газу - ВАТ "Газпром" (кредитора) - перейшли до НАК "Нафтогаз України".

"RosUkrEnergo не сплатило ВАТ "Газпром" 11 млрд куб. м газу. НАК "Нафтогаз України" забрала цей газ і сплатила його "Газпрому", - наводяться в повідомленні прес-служби слова екс-міністра.

Як зазначив Пінзеник, отримувати згоду на таку поступку з боку RosUkrEnergo за українським законодавством не потрібно.

"В рамках домовленостей про поступку прав вимоги "Нафтогаз України" повинен подати позов про стягнення заборгованості з RosUkrEnergo за газ, орієнтуючись при цьому на ринкові ціни, що діють, на газ", - резюмує він.

http://news.finance.ua/ua/toplist/~/1/2/201135
Коментатор Майстерень Адміністрація, [ 2010-06-22 13:40:24 ],
на сторінці твору     "В. Суворов. За Гітлера в Україні голоду і людоїдства не було, а за кремлівської влади - так"   Адміністрація Майстерень

Бандера та Росія. Перемога як нова громадянська релігія?

АНДРІЙ ОКАРА

НАВІЩО МОСКВІ БАНДЕРА. Перемога-1945 як нова громадянська релігія
У Росії формула "української зради" або нелояльності щодо Москви позначається трьома прізвищами: "Мазепа – Петлюра – Бандера". Це майже як "Мир – Труд – Май", "Православие – Самодержавие – Народность" або "Свобода – Рівність – Братерство", тільки воно ще й римується. Для російського історичного міфу усі ці три прізвища функціонально необхідні, але позначають вони не абсолютних ворогів, а абсолютних зрадників. Перший ніби зрадив того, хто створив Російську імперію (хоча внесок самого Мазепи в її створення й досі неоціненний), другий теж ніби когось зрадив – чи то ворогів, чи то захисників Російської імперії. Третій – не зрозумів великого щастя жити вже в радянській імперії. "День Победы порохом пропах" В останні роки в Росії з'явився новий ідеологічний тренд: Перемога-1945 тепер розглядається не лише як визначна історична подія, куплена кров'ю десятків мільйонів радянських людей, не лише як предмет гордості за мужність народів СРСР, а як основа для створення нової "громадянської релігії". Примітно, що причетні до цієї справи політтехнологи не соромляться вживати саме таке словосполучення; інколи ще використовується словосполучення "політика пам'яті". (Варто зазначити, що Голодомор в інтерпретації Віктора Ющенка, вірменський геноцид та єврейський Голокост теж перетворилися на "громадянські релігії".)Після війни про ветеранів (тоді їх називали фронтовиками), здебільше ще молодих та здорових, держава воліла не згадувати – ще у 1940-х відмінили доплати за бойові ордени, 9 травня перестало бути вихідним, засудили та розстріляли кілька бойових генералів (наприклад, маршала Григорія Кулика – у 1950-му). Хрущов намагався підкорегувати концепцію перемоги – саме він послабив культ Сталіна і назвав цифру втрат Радянського Союзу у 20 млн. чоловік (тепер ці втрати оцінюють не менше ніж у 26,5 млн.).
9 травня було поновлене як вихідний лише у 1965 році, тоді ж світ дізнався про бойову звитягу полковника Брежнєва на Малій Землі. Генсек у своїй політиці намагався опертися на широкий соціальний прошарок – ним якраз і стали ветерани. Воєнна проза та кінематограф, зворушливі пісні (у 1975-му з'явився "День Победы"), спогади батьків та дідів створювали ефект присутності: війна ще сприймалася на емоційному рівні – як зовсім недавнє минуле, як етичний абсолют.Зараз, через 65 років, війна сприймається, скоріше, раціонально – як складна ідеологічна конструкція. І, зрозуміла річ, кожен намагається скористатися ювілеєм задля своїх інтересів. Відбувається нова приватизація війни: раз ти визнаєш Перемогу-1945, значить, ти або твоя країна лояльні Кремлю та його нинішній політиці.Культурні інтерпретації війни стали напрочуд гламурними. За останні пострадянські двадцять років важко згадати хоча б один достойний фільм (хіба що "В августе 44-го"), хоча б одну нову достойну пісню. До цьогорічного ювілею була створена спеціальна культпрограма для молоді: тут і Діма Білан, і інші "пающіє труси" з піснями воєнних літ, і "телеєднання" "ликующей гопоты" (так тепер називають прокремлівські молодіжні рухи "Наши", "Молодая Гвардия" та ін.) з ветеранами, і фільм "про війну та поганих бандерівців" "Мы из будущего-2", і, звісно, "георгієвські" стрічки та слогани "Победа деда – моя победа" та "Спасибо деду за победу!"Цьогорічне святкування 65-ліття Перемоги повинно було поставити Кремль на недосяжну висоту і створити гіперлегітимність для режиму Медвєдєва – Путіна. Але ігнорування цього заходу Бараком Обамою, Ніколя Саркозі, Сільвіо Берлусконі, Гордоном Брауном додало заходу присмаку провінційного шоу.Бренд Бандери Особисто я не є професійно компетентним в історії Другої світової війни, тому своє ставлення до ОУН, УПА, Бандери, Шухевича, Стецька і Бульби-Боровця, до радянського СМЕРШу та заградзагонів, а також до концепцій Віктора Суворова (Сталін як агресор) формую обережно та поступово. Я не можу "розібрати по гвинтику" та знов зібрати ані історії радянсько-німецького протистояння, ані історії повстанського руху.Історію мого сімейства аж ніяк не заторкнула історія УПА та партизанської боротьби в Західній Україні. Єдине, що мій дід, вертаючись після Перемоги-1945 з Праги, ледве не постраждав – від людей, яких мої рідні ідентифікували як "бандер", хоча хто вони такі – Бог вість. На ешелон, в якому він їхав, десь у Західній Україні вночі напали якісь люди і ледве не скинули його на ходу з вагону. Але він був людиною міцною та для свого покоління навіть дуже високою (183 при моїх 187), тож скинув він, а не його. Він повернувся додому з отриманою в бойових діях контузією і дожив аж до 1999 року.Отже, мені доступніше "розібрати по гвинтику" сучасну інформаційно-когнітивну війну, яка ведеться з приводу та навколо тої війни.Цій новій квазі-релігії вкрай потрібен не лише свій "герой" Сталін (в одновленій офіційній версії – російський народ, до якого долучилися інші народи СРСР) та антигерой-"сатана" Гітлер, але також "іуда" Бандера. Причому останній принципово нікого не цікавить у Росії (за виключенням істориків Другої світової) як реальна історична особистість – він потрібен як "бренд", як персоніфікація абсолютної зради.Ще більше він потрібен на Сході України – як вияв лояльності щодо Росії взагалі та Кремля зокрема. Саме цьому присвячений пам'ятник жертвам "бандерівців" "Выстрел в спину" у Сімферополі.Тому питання на кшталт – кого саме зрадив цей уродженець Австро-Угорщини та громадянин Польщі? Або чому західні українці у 1939 році зустрічали Червону армію квітами, а потім аж до середини 1950-тривав повстанський рух? Або скільки "бандерівців" воювало у Центральній Росії, що їх так там ненавидять? Або чому більшу частину війни Бандера просидів у німецькому концтаборі? – прохання не ставити, оскільки раціоналізація культу веде до послаблення віри, у тому числі, якщо йдеться навіть про "громадянську релігію".Бандера та "бандерівська" тема вкрай потрібні сучасній російській ідеології та міфології, бо це дуже тішить національну свідомість – тоді можна небезпідставно вважати, що Росія – учасник не лише якогось там геополітичного протистояння, але космічної війни – між Добром та Злом, між Богом та ворогом роду людського. Себто з якогось дрібного історично-політичного формату тема одразу обретає вселенський, майже галактичний масштаб.Тези "правди про Бандеру та бандерівців", що транслювалися напередодні 65-річниці Перемоги у різноманітних телефільмах, телешоу та статтях, виглядають приблизно так:- "бандерівці" знищували насамперед своїх – не так озброєних НКВДістів, як мирне західноукраїнське населення;- "бандерівці" є колаборантами – ні з якими німцями вони не воювали. Воювали з радянською армією та радянськими партизанами. Головні їхні вороги – росіяни, поляки та євреї;- загони НКВС, переодягнені в "бандерівців", – це вигадка "націоналістів". Насправді було навпаки: "бандерівці" одягалися у форму НКВС та чинили свій "кривавий бенкет";- культ особистості Бандери був більшим навіть за культ Сталіна;- Ющенко, Тимошенко та інші "оранжевые" є прямими нащадками Бандери.Війна тіней та прототипів Взагалі, Бандеру часто порівнюють зі Сталіним, і не лише тому, що ставлення до них (точніше, до їхніх "брендів") справді розколює суспільства – українське та усі пострадянські відповідно. Але самі умови першої половини XX століття породили феномен тоталітарної держави та тоталітарного лідера. Головна різниця між Бандерою, з іншого боку, Сталіним, Гітлером, Муссоліні, Франко, Антонеску, Пілсудським в тому, що за першим стояла не тоталітарна держава, а лише мрія її збудувати. Тому пам'ятників Гітлеру та Муссоліні зараз не ставлять – настоялися свого часу, а Бандері – ставлять.Останні події у Запоріжжі показали, що і Сталіну ставлять: новітній сталінський культ в Україні недарма співпав у часі з процесом перетворення її на колоніальну Малоросію. У Росії-метрополії ніхто до такого не додумався: і президент Медведєв, і прем'єр Путін кілька разів зауважували, що ніякі перемоги сталінської доби не здатні заперечити людожерську політику Сталіна. В Україні ж зараз може виникнути цілий бум пам'ятників генералісимусу – як кілька років назад з'явилися "протестні" пам'ятники Катерині II.Але за більшістю показників усі ці "апостоли тоталітаризму" XX століття схожі одне на одного. Вождь (провідник) – "надлюдина". Країну врятують "надлюди"; "недолюди" – будівельний матеріал для побудови "загального щастя" та "світлого майбутнього". Мета – все, засіб її досягнення – другорядне. Терор (державний або партизанський – в західноукраїнському випадку) – чи не найефективніший засіб управління.У найновіших політично ангажованих інтерпретаціях Другої світової / Великої вітчизняної війни, як і в "георгіївських" стрічках, можна побачити два прямо протилежні "меседжі". З одного боку, онтологічний: звернення до молодого покоління – мовляв, друже, не гальмуй! Кінчай тупо "втикати" в телевізор та віртуальну реальність! В житті є справжні цінності – окрім інтернету, гаджетів, реклами, гламуру, тусовок, клубів та наркоти!І друге, прямо протилежне – політтехнологічне, коли вся ця тематика – разом із стрічками, використовується владою для управління молоддю, для "злиття" її провісного потенціалу, для боротьби із власними противниками та конкурентами – адже самі ці стрічки з'явилися у 2005 році як симетрична відповідь на "оранжеву" загрозу.Сучасному суспільству вкрай тяжко скласти "об'єктивну" картину недавньої історії – боротьба за історію триває вічно, завжди в інтерпретаціях історичних подій онтологічне начало змагається з гламурно-політтехнологічним. Але якщо минуле стає головним будівельним матеріалом для сучасного, постає питання – чи мають такі країни та народи майбутнє? день

http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/4c2079fcba31b/
Коментатор Майстерень Адміністрація, [ 2010-06-22 13:49:23 ],
на сторінці твору     "В. Суворов. За Гітлера в Україні голоду і людоїдства не було, а за кремлівської влади - так"   Адміністрація Майстерень

Коментар із УП

Pstrak4 _ 22.06.2010 12:38
Думаю що нам взагалі нема чого пред Московією виправдовуватися за щось. Нехай що вони там пашталакають а до тепер не можуть пережити того що хтось посмів на загарбаних ними землях піднятися зі зброєю в руках. Думали що то Схід України де їли своїх дітей але не сміли навіть якогось гнилого червоного комісара штрикнути вилами в пузо. А тут замочили лише кілька десятків тисяч населення а воно дивись почали викошувати цілі гарнізони нкведистів. Де ж то видано щоб в Странє Совєтов були тікому щось не подобається. Загальновідомо що таким місцем в СРСР був цвинтар в кращому випадку, а в гіршому бути спаленим і розвіяним по вітру.

Неля _ 22.06.2010 12:37
Перший сепаратист:
У 1169 р.на втручання Києва у справи Новгорода Андрій Боголюбський,очевидно,вже вважаючи всі північні землі своїми,відповів війною.Він вирушив на Київ з великою армією одинадцяти північних князів,здобув місто і дуже його зруйнував.Як відзначає літопис,"не було милосердя нікому нізвідки,церкви горіли,християн убивали,інших брали в неволю".Суздальці пограбували Десятинну церкву та Софію,забрали ікони, книги і всі коштовності.Досі ще ніхто й ніколи так не нищив старої столиці.Такого ж спустошливого нападу Київ зазнав і 1203 р.,коли суздальський князь Всеволод разом з половцями пограбував і спалив столицю Русі.
Лють і ненависть, із якими суздальці нищили киян,як і не менш жорстокі акції у відповідь,свідчать по те,що це була вже не традиційна міжусобна боротьба,а міжетнічна ворожнеча.
Своїм намісником у Києві Андрій Боголюбський посадив свого брата,а сам залишився у Володимирі.Це знаменувало остаточний занепад Києва.Його роль як політичного центру Київської Русі...

Муа _ 22.06.2010 12:35
Ув. Андрей, спасибо за статью – очень интересно. Но я хочу зайти еще дальше: мне иногда кажется, что победив фашизм Россия сама стала этими фашистами. Это как в китайской притче: "дракон умер – да здравствует дракон!". У каждого рядового россиянина в голове мысли о собственной значимости, непобедимости и исключительности. Это даже не патриотизм, это фетишизм какой-то. Он выражается в том, что русское оружие – самое сильное, русские борцы – самые лучшие, и вообще – все русские самые-самые. И любое поражение России, начиная от спорта, и заканчивая срывом каких-нибудь бизнес-контрактов, превращается в национальную трагедию. И главное, что русские – в этом не виноваты, это все происки врагов.

Pstrak4 _ 22.06.2010 12:30
Україножерливий польський режим в період з 20 по 39 рік знищив українців в 5 000 разів менше ніж братній радянський лад з чоловікоподібним лицем лише за 2 роки свого перебування на теренах Західної України. Як ви думаєте?? Чому польова миша не любить хижого птаха?? Це інстинкт який вироблявся віками. В іншому випадку миші би зникли як вид. Західноукраїнському населенню вистачило лише два роки побути в обіймах свого бурого брата щоб зрозуміти, що ще кілька таких років і українців на їхній території замінять брати зі Сходу які вже мали досвід поселення в селах винищених Голодомором.І якби не визвольна боротьба то Львівщину населяли би сьогодні вихідці зі Псковщини та тамбовщини. І лише наші Герої врятували наших батьків і відповідно нас їхніх нащадків від тотальної заглади.За що їм буде Вічна слава та пошанівок від нас та наших нащадків. Героям слава.
Коментатор Майстерень Адміністрація, [ 2010-06-28 15:11:27 ],
на сторінці твору     "«Паради переможців»: з чого почалася Друга світова"   Адміністрація Майстерень

З коментарів
tenore _ 24.06.2010 21:05

Факт параду, як такого вже всім відомий досить давно, але дивує інший парадокс, вичисленний Віктором Суворовим - це те, що спричинило до, здавалося вічної дружби СССР та Німеччини?! А спричинила сама комуністична ідеологія, яку адаптував Лєнін. Ще в 1916 році в "Военной программе пролетарской революции" Лєнін писав, що якщо Світової революції не буде внаслідок Першої світової війни, то потрібна друга. І Лєнін підтвердив свої наміри тим, що в 1920 році пішов на Польщу і йому там набили морду. Це була перша проба пробитися до Німеччини, з якої мала стартувати світова соцілістична революція. З того часу СССР починає нарощувати військову міць, щоб захопити Німеччину, але для того, щоб Німеччина після Версальського договору не змогла ще довго відновити свою армію, Комуністичний інтернаціонал вирішує доручити НСДАП, як своїй підзвітній структурі, захопити владу та поставити на чолі свою людину, якою став Адольф Гітлер. В 2 світовій війні винен тільки Сталін, який це все дуже класно обкрутив!
Коментатор Майстерень Адміністрація, [ 2010-07-03 11:24:33 ],
на сторінці твору     "Здача Севастополя. Нові газові угоди. Причини і наслідки"   Адміністрація Майстерень

"Віктор Федорович підписав харківський пакт і указ про урочисте святкування 20-річчя проголошення суверенітету України в один день. Очевидної іронії Янукович не зрозуміє. А те, чого він не розуміє, для нього не існує. Українське витікає з країни, як кров із вспоротих вен. Тихо й смертельно. І якщо ця країна помре, швидше за все, він цього не помітить."
Коментатор Майстерень Адміністрація, [ 2010-07-03 11:31:25 ],
на сторінці новини

Стокгольм. Підсумки «договірного матчу»

Алла ЄРЬОМЕНКО

"Дзеркало тижня"№ 25 (805) 3 — 9 липня 2010
http://www.dt.ua/1000/1550/69981/

Публікуючи на своєму сайті 1 липня 2010 року Друге окреме (проміжне) арбітражне рішення Арбітражного інституту Торговельної палати Стокгольма від 8 червня 2010 року, «Дзеркало тижня» фактично розголосило умови капітуляції «Нафтогазу України» перед компанією зі швейцарською пропискою «РосУкрЕнерго». Найгірші припущення «ДТ», висловлені раніше, підтвердилися: у Стокгольмі українська влада та її бізнес-партнери зіграли «договірний матч». Це випливає із самого опублікованого тексту рішення Стокгольмського арбітражу, про що докладніше йтиметься далі.
Найпринциповіший момент полягає в тому, що після зміни влади «Нафтогаз України» фактично сам добровільно визнав вимоги «РосУкрЕнерго», відмовившись від своєї попередньої позиції. Це чітко зафіксовано і в арбітражному рішенні в розділі III.1 «Придбання «Нафтогазом» 11 млрд. кубометрів газу РУЕ». Із технічних причин пункт 5 цього розділу не був повністю наведений на сайті «ДТ» у тексті рішення арбітражу. А він чітко підтверджує нашу версію про «договірний матч». Наводимо його повністю:

«У своїй останній заяві, поданій 7 травня 2010 року (НАК 6), «Нафтогаз» зазначив, що він тепер допускає, що з точки зору застосування норм шведського права, суто на правовому рівні, РУЕ не погоджувалося на угоду з обміну заборгованості в розмірі 1,7 млрд. дол. на 11 млрд. кубометрів газу», отже, «Нафтогаз» більше не може стверджувати на якійсь відповідній підставі, що придбання ним 11 млрд. кубометрів мало достатні правові підстави».
Відповідно, у пункті 6 говориться: «РУЕ вимагає від Трибуналу заяви «про порушення «Нафтогазом» Контракту 3/04 шляхом позбавлення РУЕ доступу до 11 млрд. кубометрів природного газу, що належать їй».
А вже в пункті 7, де йдеться про прохання РУЕ, говориться: «Позиція «Нафтогазу», викладена в Шостій письмовій заяві «Нафтогазу» і описана в пункті 5 (див. вище), не перешкоджає подібним позовним вимогам».
Як інакше це назвати, якщо не явним здаванням «Нафтогазом» позицій?!
І ще запитання: в арбітражному рішенні тільки описується (слід гадати, в загальних рисах) остання «здавальна» позиція «Нафтогазу», але її повний зміст достеменно невідомий. Хоча і сказаного вже достатньо, аби зрозуміти, які «цінні вказівки» було дано Києвом юристам, які представляли НАК в арбітражному процесі.
Контракт 3/04
Попри те, що арбітраж перераховує три контракти з п’яти, які «послужили предметом спору в даних арбітражних розглядах», принциповим є Контракт №14/935-3/04 «Про обсяги та умови закачування природного газу в підземні сховища газу, його зберігання, відбору і транспортування в 2005—2030 роках» від 29 липня 2004 року. Контракт цей було підписано «Нафтогазом» із тоді щойно створеним «РосУкрЕнерго». До речі, знаєте, хто його підписав від імені «Нафтогазу»? Нинішній глава Мінпаливенерго України, Герой України Юрій Бойко... І тільки існування цього контракту надає право «РосУкрЕнерго» хапатися за «Нафтогаз» і за газ. Адже відповідно до дійсних газових контрактів між «Нафтогазом» і «Газпромом» від 20 січня 2009 року РУЕ виключено зі схеми закупівлі та продажу газу. Тож якби цей контракт було визнано недійсним або НАК змогла б його розірвати, то ніякої стокгольмської справи не було б.

Навіть Стокгольмський арбітраж досить неоднозначно висловився з приводу чинності Контракту 3/04. По суті, арбітраж констатував порушення «Нафтогазом» Контракту 3/04 на тих лише підставах, що: а) РУЕ своїми діями не підтвердило придбання «Нафтогазом» права власності на 11 млрд. кубометрів і б) «Нафтогаз» сам погодився з неправомірністю його дій з відбору зазначеного обсягу газу. Чи означає це відродження РУЕ з небуття — у нинішніх умовах питання риторичне. Хоча практично із січня 2009-го газ в Україну поставляє виключно «Газпром» за прямим контрактом із «Нафтогазом», і ніяке РУЕ там не згадується. Виходить, що стокгольмські арбітри не захотіли остаточно заплямувати свою репутацію? А то чого б це вони так двозначно констатували (пункт 5 Окремого арбітражного рішення): «Трибунал заявляє про те, що «Нафтогаз» не має права на даний момент розірвати Контракт 3/04, і що на даний момент Контракт 3/04 є дійсним і обов’язковим для сторін».
Що значить «даний момент» і скільки він триватиме, про це арбітраж промовчав, як і багато про що інше, як стверджують юристи — консультанти «ДТ», достеменно обізнані з правилами і практикою роботи Стокгольмського арбітражу.
Юридичний аналіз рішення Стокгольмського арбітражу
Юридичний аналіз російськомовного перекладу опублікованого «ДТ» рішення Арбітражного інституту Торговельної палати Стокгольма від 8 червня 2010 року дає змогу зробити кілька важливих висновків.

По-перше, «Нафтогаз» відмовився від своєї початкової юридичної позиції (котра полягала у правомірності переходу до нього права власності на 11 млрд. кубометрів природного газу) і визнав неправомірність вилучення у «РосУкрЕнерго» зазначеного обсягу. Зокрема, в арбітражному рішенні констатується з цього приводу (стор. 4): «Хоча в ході даного арбітражного розгляду «Нафтогаз» стверджував, що придбання ним 11 млрд. куб. м газу мало достатні правові підстави, у даний час стверджується, що це було не так».
Змінена ж юридична позиція «Нафтогазу» полягає в тому, що «11 млрд. м куб. газу належать РУЕ і завжди належали РУЕ» і були привласнені «Нафтогазом» без достатніх правових підстав (стор. 10). Політичні обставини, які спонукали «Нафтогаз» змінити свою позицію в арбітражі, загальновідомі, проте юридичні — незрозумілі.
По-друге, «Нафтогаз» визнав також право РУЕ на одержання штрафних санкцій відповідно до пункту 6.5 Контракту 3/04 (стор. 12 арбітражного рішення) між «Нафтогазом» і РУЕ, у рамках якого і розглядався спір.
По-третє, у результаті зміни «Нафтогазом» своєї позиції в арбітражі і відмови від початкової аргументації значно звузився і спростився предмет арбітражного розгляду. Мова пішла вже не про правомірність чи неправомірність переходу до «Нафтогазу» права власності на 11 млрд. кубометрів газу, а лише про юридичні наслідки визнаної «Нафтогазом» неправомірності такого переходу: про те, має РУЕ право на одержання грошової компенсації ринкової вартості відібраного газу (у загальній сумі 4,95 млрд. дол. США) чи газ може бути повернутий РУЕ в натурі.
Аналогічна ситуація і щодо права РУЕ на штрафні санкції за Контрактом 3/04: як результат зміни «Нафтогазом» своєї юридичної позиції весь спір у цьому питанні звівся до того, має РУЕ право на одержання грошової компенсації чи така компенсація може бути виплачена на користь РУЕ шляхом передачі додаткових обсягів газу.

До речі, цікава все ж таки арифметика виходила в «РосУкрЕнерго»: купивши у «Газпрому» (читай — «Нафтогазу», після переуступки 20 січня 2009 року права вимоги частини боргу від РУЕ) 11 млрд. кубометрів природного газу кілька років тому за середньою ціною 154,5 дол. за 1000 кубометрів і не заплативши за нього ані цента, вимагати у продавця, котрий забрав неоплачений товар, компенсувати його вартість за ціною утричі більшою — 450 дол. за 1000 кубометрів, та ще й зі сплатою 10-відсоткового штрафу!
По-четверте, арбітражний суд фактично поклав в основу свого рішення угоду між «Нафтогазом» і РУЕ зі спірних питань. Так, цю угоду не було укладено як окремий письмовий документ. Проте такої угоди досягли конклюдентно, через погодження позицій сторін в арбітражі. Яскравим підтвердженням цього є пункт 13 на стор. 11 арбітражного рішення: «Позиція РУЕ… не суперечить, відповідно до висловленої «Нафтогазом» позиції, аргументам «Нафтогазу» і, таким чином, подібна позиція РУЕ є розумним комерційним рішенням». Це дуже важливий момент, оскільки він свідчить про те, що арбітражний суд обгрунтував своє рішення не так положеннями спірного Контракту 3/04 і застосовним правом Швеції, як згодою «Нафтогазу» з вимогами РУЕ.
Більш того, дуже ймовірно, що без згоди «Нафтогазу» з вимогами РУЕ в арбітражного суду не було б підстав для винесення рішення в тому вигляді, в якому його було винесено. Річ у тім, що арбітражний суд при вирішенні спору зв’язаний положеннями Контракту 3/04 і застосовного права Швеції. Проте Контракт 3/04 не передбачає положень про повернення газу в натурі та про сплату штрафних санкцій…
Показовим у цьому плані є пункт 13 «Обгрунтування арбітражного рішення»: «Хоча зазначений вище пункт [пункт 6.5 Контракту 3/04] передбачає виплату штрафних санкцій готівкою, сторони вільно можуть домовитися про виплату штрафних санкцій газом. Трибунал зазначає, що вони дійшли згоди про це».
І не треба нам розповідати про те, що передача на користь РУЕ додаткових 1,1 млрд. кубометрів газу є «меншим злом» порівняно з початковими вимогами РУЕ про грошовий штраф у розмірі 495 млн. дол.! РУЕ розрахувала цей грошовий штраф, виходячи з ціни газу 450 дол. за 1000 кубометрів, тоді як середня ціна закачаного в ПСГ газу була втричі меншою. Тому навіть якби РУЕ й довела неправомірність відбирання в неї 11 млрд. кубометрів газу, штрафні санкції за пунктом 6.5 Контракту 3/04 розраховували б, виходячи з середньої ціни 154,5 дол. за 1000 кубометрів.

У зв’язку з цим цікаво, де «Нафтогаз» збирається придбати — для передачі РУЕ як штрафну санкцію — 1,1 млрд. кубометрів газу по ціні 154,5 дол. за 1000 кубометрів? Адже той, хто підпишеться під передачею РУЕ газу, придбаного за вищою ціною, ризикує опинитися в ролі обвинуваченого по вже порушеній СБУ справі про завдання збитків державі (якщо, звичайно, слідство буде об’єктивним).
По-п’яте, принципово важливий момент: арбітражний суд не дав комплексної правової оцінки діям «Нафтогазу» з відбирання в РУЕ 11 млрд. кубометрів газу. По суті, арбітраж констатував порушення «Нафтогазом» Контракту 3/04 на тих лише підставах, що: а) РУЕ своїми діями не підтвердило придбання «Нафтогазом» права власності на 11 млрд. кубометрів і б) «Нафтогаз» сам погодився з неправомірністю його дій з відбирання зазначеного обсягу газу.
Водночас комплексна правова оцінка передбачає аналіз як мінімум двох додаткових питань:
— яке право перейшло до «Нафтогазу» на підставі Договору уступки між «Нафтогазом» і «Газпромом» від 20 січня 2009 року — право вимагати в РУЕ оплати вартості газу в грошовій формі або ж право на одержання неоплаченого газу в натурі;
— які наслідки несплати вартості газу передбачалися в основних контрактах купівлі-продажу між РУЕ і групою «Газпром», за якими РУЕ було поставлено 11 млрд. кубометрів газу і які були уступлені на користь «Нафтогазу»? Важливо встановити, чи мала заборгованість РУЕ за цими контрактами купівлі-продажу тільки грошову форму або ж вона існувала й у товарній формі? В останньому випадку вилучення «Нафтогазом» 11 млрд. кубометрів газу може бути цілком правомірним.
Слід зазначити, що наведені вище питання перебувають поза компетенцією Стокгольмського арбітражного суду, який розглядав спір між «Нафтогазом» і РУЕ, оскільки такі питання стосуються контрактів, інших ніж Контракт 3/04 (а арбітражний суд було створено за Контрактом 3/04, і він не може виходити за його межі). Проте без дослідження цих питань правомірність чи неправомірність дій «Нафтогазу» з відбирання 11 млрд. кубометрів газу залишається щонайменше не до кінця з’ясованою, а винесене з цього питання рішення Стокгольмського арбітражу має обмежений характер.
Примітно й те, що, визнаючи вилучення «Нафтогазом» 11 млрд. кубометрів газу порушенням Контракту 3/04, арбітражний суд так і не зміг зазначити, яке ж конкретне положення цього Контракту порушив «Нафтогаз», і обмежився посиланням на Контракт 3/04 загалом. У мотивувальній частині свого рішення арбітражний суд також уникає посилань на конкретні законодавчі норми права Швеції.
Усе це свідчить щонайменше про вразливість мотивувальної частини арбітражного рішення. «Нафтогаз» має всі можливості переконатися в цьому, порівнявши Друге окреме (проміжне) рішення від 8 червня 2010 року з Першим окремим рішенням від 30 березня 2010 року.

По-шосте, залишається незрозумілим, чому «Нафтогаз» не висунув зустрічних позовних вимог до РУЕ про виплату заборгованості в розмірі 1,7 млрд. дол. (яку уступив «Газпром»). Тим більше що така вимога прямо пов’язана з претензією РУЕ про повернення 11 млрд. кубометрів газу: саме за зазначену суму РУЕ придбало цей обсяг газу в «Газпрому». Проте арбітражний суд лише констатував, що «Нафтогаз» не має позовних вимог на цьому етапі арбітражних розглядів» (стор. 6) і що «Нафтогаз» однозначно залишив за собою будь-які права, які він може мати щодо 1,7 млрд. доларів США» (стор. 14).
Непогано те, що «Нафтогаз» залишив за собою право на одержання від РУЕ 1,7 млрд. дол., проте водночас очевидно, що «Нафтогаз» не поспішає реалізовувати це право. Адже сплата зазначеної суми вже прострочена з боку РУЕ впродовж кількох років, і «Нафтогаз» має також право на стягнення штрафних санкцій за прострочення сплати (однак про таке право «Нафтогаз» чомусь не згадує).
Водночас насторожує пасаж в арбітражному рішенні (стор. 14) про те, що невирішеним залишається питання про втрату «Нафтогазом» права вимоги. Дуже цікаво, про яке право вимоги йдеться? Не виключено, що про 1,7 млрд. дол. Апетити зростають?
По-сьоме, арбітражний процес між «Нафтогазом» і РУЕ триває. Як випливає з наведеного «ДТ» тексту арбітражного рішення, невирішеним залишився цілий комплекс питань. Усі ці питання є додатковими претензіями РУЕ до «Нафтогазу». Слухання за цими питаннями відстрочені, а рішення по них буде винесено, якщо сторони не домовляться між собою. Отже, повернення 12,1 млрд. кубометрів газу та виплата 197 млн. дол. — це ще не кінець історії для «Нафтогазу». Далі буде…
По-восьме, стає зрозумілим, що оскаржувати арбітражне рішення у шведському суді (а це остання після Стокгольмського комерційного арбітражу інстанція) чи заперечувати проти його виконання в Україні «Нафтогаз» насправді не буде. Ну як і на яких підставах ви можете оскаржити те, на що ви самі добровільно погодилися і про що самі просили? Як і на яких підставах можна заперечувати проти того, що вами ж і було сказано?

Ні, юридичні підстави для оскарження і заперечення в принципі існують — корупція, обман, шантаж, але це вже зі сфери фантастики... Залишається лише сподіватися на те, що Генеральна прокуратура України зверне увагу на рішення Стокгольмського арбітражу, зіставить його з державними інтересами (публічним порядком України) і вступить від імені та в інтересах держави в судовий процес з визнання і виконання арбітражного рішення в Україні. Не забуваючи про те, що інтереси «РосУкрЕнерго» — це не державні інтереси України. Щоправда, українські суди тепер теж керовані нинішньою владою. Отже, результат загалом неважко передбачити...
Наостанок важливо зазначити й те, що в «ДТ» було опубліковано лише текст російськомовного перекладу арбітражного рішення від 8 червня 2010 року, а його англомовний оригінал, як і раніше, недоступний. До опублікування англійського оригіналу залишатимуться сумніви в точності та повноті російськомовного перекладу.
* * *
На початку стокгольмського процесу юристи НАК «Нафтогаз України» у справі проти «РосУкрЕнерго» будували так званий агресивний захист. Вони припускали, що навіть у разі песимістичного варіанта розвитку справи «Нафтогаз» практично нічого не програє «РосУкрЕнерго». Якби навіть Стокгольмський арбітраж (у гіршому для НАКу випадку) визнав неправомірність дій «Нафтогазу» з вилучення в «РосУкрЕнерго» 11 млрд. кубометрів газу, можна було б апелювати такими фактами. Вимоги РУЕ з відшкодування вилученого газу у фінансовому вираженні будувалися на, м’яко кажучи, некоректній оцінці вартості газу. РУЕ чомусь рахує той газ за ціною 450 дол. за 1000 кубометрів, у той час як НАК — по 154,5 дол. При цьому експерти, залучені на той час НАКом, доводили, що в той період на ринку за ціною, названою РУЕ, газ не можна було продати (згадайте, це було в період газової війни НАКу і «Газпрому» січня 2009 року, але росукренергівський газ був закачаний в українські підземні сховища задовго до цього). Навіть «Газпром» свій газ притримував, тому що взимку 2009 року на європейському ринку газу відверто демпінгувала Норвегія. Отже, РУЕ могла продати свій газ навіть не за європейськими контрактами (адже, підписавши прямий контракт із «Нафтогазом» 20 січня 2009-го, «Газпром» фактично погодився з тим, щоб виключити РУЕ зі схеми торгівлі газом, зокрема в Європі, де йому самому стало тісно), а лише на спотовом ринку, де ціна в той період не перевищувала 100—110 дол. З урахуванням виплачених НАКом «Газпрому» 1,7 млрд. дол. навіть за такого розвитку справи цілком можна було звести «втрати» «Нафтогазу» до нуля. Але від цієї лінії захисту після зміни керівництва на початку 2010 року «Нафтогаз» відмовився. І далі сталося те, що сталося.
Тепер, якщо виходити з підрахунків голови СБУ В.Хорошковського, «Нафтогаз» заборгував «РосУкрЕнерго» 33,9 млрд. грн. Неважко підрахувати, що, повертаючи РУЕ цю суму, «Нафтогаз» у такий спосіб із бюджету середньостатистичної української сім’ї з трьох чоловік додатково забере 2210,87 грн., тобто з кожного навіть новонародженого громадянина України — по 736,96 грн. Тільки так можна наскребти необхідну РУЕ суму в майже4 млрд. дол.
Нагадаємо, що за річну знижку в 4 млрд. дол. у ціні на газ нова влада фактично здала росіянам Севастополь (див. докладніше харківські угоди). А через десять років уже нашим нащадкам агукнуться ці «знижувальні» 40 млрд. дол., «накоплені» за 10 років. Майже анекдотична ситуація вимальовується: Україна оголосила незалежність, щоб через 20 років здатися за посередництва РУЕ в полон Росії?..
Коментатор Майстерень Адміністрація, [ 2010-07-03 11:40:15 ],
на сторінці твору     "Здача Севастополя. Нові газові угоди. Причини і наслідки"   Адміністрація Майстерень

Стокгольм. Підсумки «договірного матчу» (Янукович - Фірташ, адм.ПМ)

Алла ЄРЬОМЕНКО

"Дзеркало тижня"№ 25 (805) 3 — 9 липня 2010
http://www.dt.ua/1000/1550/69981/

Публікуючи на своєму сайті (Дзеркало Тижня) 1 липня 2010 року Друге окреме (проміжне) арбітражне рішення Арбітражного інституту Торговельної палати Стокгольма від 8 червня 2010 року, «Дзеркало тижня» фактично розголосило умови капітуляції «Нафтогазу України» перед компанією зі швейцарською пропискою «РосУкрЕнерго». Найгірші припущення «ДТ», висловлені раніше, підтвердилися: у Стокгольмі українська влада та її бізнес-партнери зіграли «договірний матч». Це випливає із самого опублікованого тексту рішення Стокгольмського арбітражу, про що докладніше йтиметься далі.
Найпринциповіший момент полягає в тому, що після зміни влади «Нафтогаз України» фактично сам добровільно визнав вимоги «РосУкрЕнерго», відмовившись від своєї попередньої позиції. Це чітко зафіксовано і в арбітражному рішенні в розділі III.1 «Придбання «Нафтогазом» 11 млрд. кубометрів газу РУЕ». Із технічних причин пункт 5 цього розділу не був повністю наведений на сайті «ДТ» у тексті рішення арбітражу. А він чітко підтверджує нашу версію про «договірний матч». Наводимо його повністю:

«У своїй останній заяві, поданій 7 травня 2010 року (НАК 6), «Нафтогаз» зазначив, що він тепер допускає, що з точки зору застосування норм шведського права, суто на правовому рівні, РУЕ не погоджувалося на угоду з обміну заборгованості в розмірі 1,7 млрд. дол. на 11 млрд. кубометрів газу», отже, «Нафтогаз» більше не може стверджувати на якійсь відповідній підставі, що придбання ним 11 млрд. кубометрів мало достатні правові підстави».
Відповідно, у пункті 6 говориться: «РУЕ вимагає від Трибуналу заяви «про порушення «Нафтогазом» Контракту 3/04 шляхом позбавлення РУЕ доступу до 11 млрд. кубометрів природного газу, що належать їй».
А вже в пункті 7, де йдеться про прохання РУЕ, говориться: «Позиція «Нафтогазу», викладена в Шостій письмовій заяві «Нафтогазу» і описана в пункті 5 (див. вище), не перешкоджає подібним позовним вимогам».
Як інакше це назвати, якщо не явним здаванням «Нафтогазом» позицій?!
І ще запитання: в арбітражному рішенні тільки описується (слід гадати, в загальних рисах) остання «здавальна» позиція «Нафтогазу», але її повний зміст достеменно невідомий. Хоча і сказаного вже достатньо, аби зрозуміти, які «цінні вказівки» було дано Києвом юристам, які представляли НАК в арбітражному процесі.
Контракт 3/04
Попри те, що арбітраж перераховує три контракти з п’яти, які «послужили предметом спору в даних арбітражних розглядах», принциповим є Контракт №14/935-3/04 «Про обсяги та умови закачування природного газу в підземні сховища газу, його зберігання, відбору і транспортування в 2005—2030 роках» від 29 липня 2004 року. Контракт цей було підписано «Нафтогазом» із тоді щойно створеним «РосУкрЕнерго». До речі, знаєте, хто його підписав від імені «Нафтогазу»? Нинішній глава Мінпаливенерго України, Герой України Юрій Бойко... І тільки існування цього контракту надає право «РосУкрЕнерго» хапатися за «Нафтогаз» і за газ. Адже відповідно до дійсних газових контрактів між «Нафтогазом» і «Газпромом» від 20 січня 2009 року РУЕ виключено зі схеми закупівлі та продажу газу. Тож якби цей контракт було визнано недійсним або НАК змогла б його розірвати, то ніякої стокгольмської справи не було б.

Навіть Стокгольмський арбітраж досить неоднозначно висловився з приводу чинності Контракту 3/04. По суті, арбітраж констатував порушення «Нафтогазом» Контракту 3/04 на тих лише підставах, що: а) РУЕ своїми діями не підтвердило придбання «Нафтогазом» права власності на 11 млрд. кубометрів і б) «Нафтогаз» сам погодився з неправомірністю його дій з відбору зазначеного обсягу газу. Чи означає це відродження РУЕ з небуття — у нинішніх умовах питання риторичне. Хоча практично із січня 2009-го газ в Україну поставляє виключно «Газпром» за прямим контрактом із «Нафтогазом», і ніяке РУЕ там не згадується. Виходить, що стокгольмські арбітри не захотіли остаточно заплямувати свою репутацію? А то чого б це вони так двозначно констатували (пункт 5 Окремого арбітражного рішення): «Трибунал заявляє про те, що «Нафтогаз» не має права на даний момент розірвати Контракт 3/04, і що на даний момент Контракт 3/04 є дійсним і обов’язковим для сторін».
Що значить «даний момент» і скільки він триватиме, про це арбітраж промовчав, як і багато про що інше, як стверджують юристи — консультанти «ДТ», достеменно обізнані з правилами і практикою роботи Стокгольмського арбітражу.
Юридичний аналіз рішення Стокгольмського арбітражу
Юридичний аналіз російськомовного перекладу опублікованого «ДТ» рішення Арбітражного інституту Торговельної палати Стокгольма від 8 червня 2010 року дає змогу зробити кілька важливих висновків.

По-перше, «Нафтогаз» відмовився від своєї початкової юридичної позиції (котра полягала у правомірності переходу до нього права власності на 11 млрд. кубометрів природного газу) і визнав неправомірність вилучення у «РосУкрЕнерго» зазначеного обсягу. Зокрема, в арбітражному рішенні констатується з цього приводу (стор. 4): «Хоча в ході даного арбітражного розгляду «Нафтогаз» стверджував, що придбання ним 11 млрд. куб. м газу мало достатні правові підстави, у даний час стверджується, що це було не так».
Змінена ж юридична позиція «Нафтогазу» полягає в тому, що «11 млрд. м куб. газу належать РУЕ і завжди належали РУЕ» і були привласнені «Нафтогазом» без достатніх правових підстав (стор. 10). Політичні обставини, які спонукали «Нафтогаз» змінити свою позицію в арбітражі, загальновідомі, проте юридичні — незрозумілі.
По-друге, «Нафтогаз» визнав також право РУЕ на одержання штрафних санкцій відповідно до пункту 6.5 Контракту 3/04 (стор. 12 арбітражного рішення) між «Нафтогазом» і РУЕ, у рамках якого і розглядався спір.
По-третє, у результаті зміни «Нафтогазом» своєї позиції в арбітражі і відмови від початкової аргументації значно звузився і спростився предмет арбітражного розгляду. Мова пішла вже не про правомірність чи неправомірність переходу до «Нафтогазу» права власності на 11 млрд. кубометрів газу, а лише про юридичні наслідки визнаної «Нафтогазом» неправомірності такого переходу: про те, має РУЕ право на одержання грошової компенсації ринкової вартості відібраного газу (у загальній сумі 4,95 млрд. дол. США) чи газ може бути повернутий РУЕ в натурі.
Аналогічна ситуація і щодо права РУЕ на штрафні санкції за Контрактом 3/04: як результат зміни «Нафтогазом» своєї юридичної позиції весь спір у цьому питанні звівся до того, має РУЕ право на одержання грошової компенсації чи така компенсація може бути виплачена на користь РУЕ шляхом передачі додаткових обсягів газу.

До речі, цікава все ж таки арифметика виходила в «РосУкрЕнерго»: купивши у «Газпрому» (читай — «Нафтогазу», після переуступки 20 січня 2009 року права вимоги частини боргу від РУЕ) 11 млрд. кубометрів природного газу кілька років тому за середньою ціною 154,5 дол. за 1000 кубометрів і не заплативши за нього ані цента, вимагати у продавця, котрий забрав неоплачений товар, компенсувати його вартість за ціною утричі більшою — 450 дол. за 1000 кубометрів, та ще й зі сплатою 10-відсоткового штрафу!
По-четверте, арбітражний суд фактично поклав в основу свого рішення угоду між «Нафтогазом» і РУЕ зі спірних питань. Так, цю угоду не було укладено як окремий письмовий документ. Проте такої угоди досягли конклюдентно, через погодження позицій сторін в арбітражі. Яскравим підтвердженням цього є пункт 13 на стор. 11 арбітражного рішення: «Позиція РУЕ… не суперечить, відповідно до висловленої «Нафтогазом» позиції, аргументам «Нафтогазу» і, таким чином, подібна позиція РУЕ є розумним комерційним рішенням». Це дуже важливий момент, оскільки він свідчить про те, що арбітражний суд обгрунтував своє рішення не так положеннями спірного Контракту 3/04 і застосовним правом Швеції, як згодою «Нафтогазу» з вимогами РУЕ.
Більш того, дуже ймовірно, що без згоди «Нафтогазу» з вимогами РУЕ в арбітражного суду не було б підстав для винесення рішення в тому вигляді, в якому його було винесено. Річ у тім, що арбітражний суд при вирішенні спору зв’язаний положеннями Контракту 3/04 і застосовного права Швеції. Проте Контракт 3/04 не передбачає положень про повернення газу в натурі та про сплату штрафних санкцій…
Показовим у цьому плані є пункт 13 «Обгрунтування арбітражного рішення»: «Хоча зазначений вище пункт [пункт 6.5 Контракту 3/04] передбачає виплату штрафних санкцій готівкою, сторони вільно можуть домовитися про виплату штрафних санкцій газом. Трибунал зазначає, що вони дійшли згоди про це».
І не треба нам розповідати про те, що передача на користь РУЕ додаткових 1,1 млрд. кубометрів газу є «меншим злом» порівняно з початковими вимогами РУЕ про грошовий штраф у розмірі 495 млн. дол.! РУЕ розрахувала цей грошовий штраф, виходячи з ціни газу 450 дол. за 1000 кубометрів, тоді як середня ціна закачаного в ПСГ газу була втричі меншою. Тому навіть якби РУЕ й довела неправомірність відбирання в неї 11 млрд. кубометрів газу, штрафні санкції за пунктом 6.5 Контракту 3/04 розраховували б, виходячи з середньої ціни 154,5 дол. за 1000 кубометрів.

У зв’язку з цим цікаво, де «Нафтогаз» збирається придбати — для передачі РУЕ як штрафну санкцію — 1,1 млрд. кубометрів газу по ціні 154,5 дол. за 1000 кубометрів? Адже той, хто підпишеться під передачею РУЕ газу, придбаного за вищою ціною, ризикує опинитися в ролі обвинуваченого по вже порушеній СБУ справі про завдання збитків державі (якщо, звичайно, слідство буде об’єктивним).
По-п’яте, принципово важливий момент: арбітражний суд не дав комплексної правової оцінки діям «Нафтогазу» з відбирання в РУЕ 11 млрд. кубометрів газу. По суті, арбітраж констатував порушення «Нафтогазом» Контракту 3/04 на тих лише підставах, що: а) РУЕ своїми діями не підтвердило придбання «Нафтогазом» права власності на 11 млрд. кубометрів і б) «Нафтогаз» сам погодився з неправомірністю його дій з відбирання зазначеного обсягу газу.
Водночас комплексна правова оцінка передбачає аналіз як мінімум двох додаткових питань:
— яке право перейшло до «Нафтогазу» на підставі Договору уступки між «Нафтогазом» і «Газпромом» від 20 січня 2009 року — право вимагати в РУЕ оплати вартості газу в грошовій формі або ж право на одержання неоплаченого газу в натурі;
— які наслідки несплати вартості газу передбачалися в основних контрактах купівлі-продажу між РУЕ і групою «Газпром», за якими РУЕ було поставлено 11 млрд. кубометрів газу і які були уступлені на користь «Нафтогазу»? Важливо встановити, чи мала заборгованість РУЕ за цими контрактами купівлі-продажу тільки грошову форму або ж вона існувала й у товарній формі? В останньому випадку вилучення «Нафтогазом» 11 млрд. кубометрів газу може бути цілком правомірним.
Слід зазначити, що наведені вище питання перебувають поза компетенцією Стокгольмського арбітражного суду, який розглядав спір між «Нафтогазом» і РУЕ, оскільки такі питання стосуються контрактів, інших ніж Контракт 3/04 (а арбітражний суд було створено за Контрактом 3/04, і він не може виходити за його межі). Проте без дослідження цих питань правомірність чи неправомірність дій «Нафтогазу» з відбирання 11 млрд. кубометрів газу залишається щонайменше не до кінця з’ясованою, а винесене з цього питання рішення Стокгольмського арбітражу має обмежений характер.
Примітно й те, що, визнаючи вилучення «Нафтогазом» 11 млрд. кубометрів газу порушенням Контракту 3/04, арбітражний суд так і не зміг зазначити, яке ж конкретне положення цього Контракту порушив «Нафтогаз», і обмежився посиланням на Контракт 3/04 загалом. У мотивувальній частині свого рішення арбітражний суд також уникає посилань на конкретні законодавчі норми права Швеції.
Усе це свідчить щонайменше про вразливість мотивувальної частини арбітражного рішення. «Нафтогаз» має всі можливості переконатися в цьому, порівнявши Друге окреме (проміжне) рішення від 8 червня 2010 року з Першим окремим рішенням від 30 березня 2010 року.

По-шосте, залишається незрозумілим, чому «Нафтогаз» не висунув зустрічних позовних вимог до РУЕ про виплату заборгованості в розмірі 1,7 млрд. дол. (яку уступив «Газпром»). Тим більше що така вимога прямо пов’язана з претензією РУЕ про повернення 11 млрд. кубометрів газу: саме за зазначену суму РУЕ придбало цей обсяг газу в «Газпрому». Проте арбітражний суд лише констатував, що «Нафтогаз» не має позовних вимог на цьому етапі арбітражних розглядів» (стор. 6) і що «Нафтогаз» однозначно залишив за собою будь-які права, які він може мати щодо 1,7 млрд. доларів США» (стор. 14).
Непогано те, що «Нафтогаз» залишив за собою право на одержання від РУЕ 1,7 млрд. дол., проте водночас очевидно, що «Нафтогаз» не поспішає реалізовувати це право. Адже сплата зазначеної суми вже прострочена з боку РУЕ впродовж кількох років, і «Нафтогаз» має також право на стягнення штрафних санкцій за прострочення сплати (однак про таке право «Нафтогаз» чомусь не згадує).
Водночас насторожує пасаж в арбітражному рішенні (стор. 14) про те, що невирішеним залишається питання про втрату «Нафтогазом» права вимоги. Дуже цікаво, про яке право вимоги йдеться? Не виключено, що про 1,7 млрд. дол. Апетити зростають?
По-сьоме, арбітражний процес між «Нафтогазом» і РУЕ триває. Як випливає з наведеного «ДТ» тексту арбітражного рішення, невирішеним залишився цілий комплекс питань. Усі ці питання є додатковими претензіями РУЕ до «Нафтогазу». Слухання за цими питаннями відстрочені, а рішення по них буде винесено, якщо сторони не домовляться між собою. Отже, повернення 12,1 млрд. кубометрів газу та виплата 197 млн. дол. — це ще не кінець історії для «Нафтогазу». Далі буде…
По-восьме, стає зрозумілим, що оскаржувати арбітражне рішення у шведському суді (а це остання після Стокгольмського комерційного арбітражу інстанція) чи заперечувати проти його виконання в Україні «Нафтогаз» насправді не буде. Ну як і на яких підставах ви можете оскаржити те, на що ви самі добровільно погодилися і про що самі просили? Як і на яких підставах можна заперечувати проти того, що вами ж і було сказано?

Ні, юридичні підстави для оскарження і заперечення в принципі існують — корупція, обман, шантаж, але це вже зі сфери фантастики... Залишається лише сподіватися на те, що Генеральна прокуратура України зверне увагу на рішення Стокгольмського арбітражу, зіставить його з державними інтересами (публічним порядком України) і вступить від імені та в інтересах держави в судовий процес з визнання і виконання арбітражного рішення в Україні. Не забуваючи про те, що інтереси «РосУкрЕнерго» — це не державні інтереси України. Щоправда, українські суди тепер теж керовані нинішньою владою. Отже, результат загалом неважко передбачити...
Наостанок важливо зазначити й те, що в «ДТ» було опубліковано лише текст російськомовного перекладу арбітражного рішення від 8 червня 2010 року, а його англомовний оригінал, як і раніше, недоступний. До опублікування англійського оригіналу залишатимуться сумніви в точності та повноті російськомовного перекладу.
* * *
На початку стокгольмського процесу юристи НАК «Нафтогаз України» у справі проти «РосУкрЕнерго» будували так званий агресивний захист. Вони припускали, що навіть у разі песимістичного варіанта розвитку справи «Нафтогаз» практично нічого не програє «РосУкрЕнерго». Якби навіть Стокгольмський арбітраж (у гіршому для НАКу випадку) визнав неправомірність дій «Нафтогазу» з вилучення в «РосУкрЕнерго» 11 млрд. кубометрів газу, можна було б апелювати такими фактами. Вимоги РУЕ з відшкодування вилученого газу у фінансовому вираженні будувалися на, м’яко кажучи, некоректній оцінці вартості газу. РУЕ чомусь рахує той газ за ціною 450 дол. за 1000 кубометрів, у той час як НАК — по 154,5 дол. При цьому експерти, залучені на той час НАКом, доводили, що в той період на ринку за ціною, названою РУЕ, газ не можна було продати (згадайте, це було в період газової війни НАКу і «Газпрому» січня 2009 року, але росукренергівський газ був закачаний в українські підземні сховища задовго до цього). Навіть «Газпром» свій газ притримував, тому що взимку 2009 року на європейському ринку газу відверто демпінгувала Норвегія. Отже, РУЕ могла продати свій газ навіть не за європейськими контрактами (адже, підписавши прямий контракт із «Нафтогазом» 20 січня 2009-го, «Газпром» фактично погодився з тим, щоб виключити РУЕ зі схеми торгівлі газом, зокрема в Європі, де йому самому стало тісно), а лише на спотовом ринку, де ціна в той період не перевищувала 100—110 дол. З урахуванням виплачених НАКом «Газпрому» 1,7 млрд. дол. навіть за такого розвитку справи цілком можна було звести «втрати» «Нафтогазу» до нуля. Але від цієї лінії захисту після зміни керівництва на початку 2010 року «Нафтогаз» відмовився. І далі сталося те, що сталося.
Тепер, якщо виходити з підрахунків голови СБУ В.Хорошковського, «Нафтогаз» заборгував «РосУкрЕнерго» 33,9 млрд. грн. Неважко підрахувати, що, повертаючи РУЕ цю суму, «Нафтогаз» у такий спосіб із бюджету середньостатистичної української сім’ї з трьох чоловік додатково забере 2210,87 грн., тобто з кожного навіть новонародженого громадянина України — по 736,96 грн. Тільки так можна наскребти необхідну РУЕ суму в майже4 млрд. дол.
Нагадаємо, що за річну знижку в 4 млрд. дол. у ціні на газ нова влада фактично здала росіянам Севастополь (див. докладніше харківські угоди). А через десять років уже нашим нащадкам агукнуться ці «знижувальні» 40 млрд. дол., «накоплені» за 10 років. Майже анекдотична ситуація вимальовується: Україна оголосила незалежність, щоб через 20 років здатися за посередництва РУЕ в полон Росії?..
Коментатор Майстерень Адміністрація, [ 2010-07-04 16:06:14 ],
на сторінці новини

Географія геноциду українців

30 червня у Кобзарській світлиці Українського Дому відбулася презентація унікального картографічного видання "Україна. Голодомор 1932-1933".Це перша карта присвячена Голодомору. На ній можна побачити місця поховань жертв Голодомору і пам`ятні знаки. На ній також показані "чорні дошки" – спеціальний позасудовий репресивний захід за "невиконання хлібозаготівель". Тут же є додаткові карти: "Смертність від голодомору" зі шляхами переселення у вимерлі райони України громадян з Росії та Білорусії, і карта "Селянські заворушення (1930 р.)", де позначено райони селянського опору колективізації. Карта ілюстрована фотографіями та доповнена текстом " Голодомор 1932-33 років у Україні: причини і механізми геноциду". Карта ”Україна. Голодомор 1932-1933” Видання з`явилося завдяки ініціативі Державного науково-виробничого підприємства "Картографія" та за підтримки Українського інституту національної пам`яті. Як заявляють видавці, карт такого типу ще не випускалося. І до цього часу Голодомор, як історична тема, зовсім не був представлений на картографічних виданнях.За словами директора видавництва “Картографія”, доктора картографічних наук Ростислава Сосса , ідея створення такої карти народилася в Єревані:– У 2006 році, під час перебування в Єревані на конференції картографічних служб країн СНД українська делегація ознайомилася з меморіалом жертвам геноциду вірмен початку ХХ ст. Нам роздали невеличкий буклетик, де була розміщена карта геноциду. Тоді й з`явилася ідея, щоб нам у Україні створити щось аналогічне. Ми отримали з 26 регіонів України докладну інформацію, перелік близько 7 тисяч пам`ятників і близько 4 тисяч фотографій цих об`єктів. Деякі матеріали нас просто вражали своєю якістю. При чому найпершими ми одержали матеріали від Донецької області. Ростислав Сосса Картографія має специфічну мову, перевагою якої є наочність. Інформація, нанесена на карту, легко сприймається, замінюючи десятки сторінок густого тексту. Проте докладної інформації, скільки в якому населеному пункті померло людей від голоду, сьогодні, на жаль, немає.У цій роботі автори ставили перед собою завдання пропагандистського плану: створити карту, яка була б вшануванням пам`яті жертв, які забрав Голодомор.Голова українського інституту Національної пам`яті Академік НАН України Ігор Юхновський розповідає про важливість такої карти: – Голод 1932-1933 року є геноцидом української етнічної групи селян, так як це сказано у висновку суду, який відбувся в Україні. Занесення населеного пункту на "чорну дошку" означало оточення його озброєними загонами, через що цей пункт ізольовувався від зовнішнього світу і був приречений на вимирання. Справді, до кінця 32 року по всій Україні, в усіх населених пунктах було забране зерно. Це саме було зроблено і в інших місцях СРСР. Але першого січня Сталін виступає зі зверненням спеціально до селян України з погрозою: вони мусять віддати заховане зерно, інакше їх покарають. І тоді, по всій Україні водночас почалося відбирання їжі в домівках. Саме їжі, з каструль, з мисок, що зрештою призвело до масової загибелі. Ця дія була виконана одночасно по всій Україні, тобто це могло бути зроблено тільки організовано. За комуністичних часів навіть уві сні накази інколи виконувалися дуже докладно. Ігор Юхновський За даними Інституту Демографії Національної Академії Наук, найбільша смертність від голоду почалася навесні 1933 року і досягнула свого апогею в червні 1933 року. За їхніми даними, тільки в червні 33 року померло 1 млн. 200 тис чоловік. за травень – 800 тис. чоловік. За ці та наступні місяці померло 3 млн. 200 тис. чоловік. Це справді був геноцид.– І мені було сумно, що наш шановний президент, – каже Юхновський, – коли він був у Стразбурзі, не мав повних даних про те, що відбулося в Україні в травні 33-го року. Тому він сказав, що не було геноциду. Канцелярія Президента і уряд мають дуже ретельно готувати дані для високих людей України, коли вони виступають на такі серйозні теми. Я глибоко вдячний нашим шановним картографам, що вони зробили цю карту. Вона складається з багатьох різних елементів, де підкреслюються не тільки ті пам`ятники Голодомору, ті місця, де були чорні дошки, але на цих картах можна знайти заселення України росіянами, білорусами, їхніми сім`ями після того, коли повимирали українські родини. Від Голодомору найбільше постраждав південь України. Цілі села були мертві, і в ці мертві села привезли нових людей, нові сім`ї. І коли, наприклад, у Верховній Раді ставало питання про те, щоб затвердити закон про визнання Голодомору геноцидом, я просив керівників групи Регіонів про те, щоб все-таки проголосували за цей закон. Вони сказали мені, що частина депутатів проголосує, а частина не проголосує, бо ці депутати з тих регіонів, які були заселені новими людьми.Випуск такої карти є дуже важливим явищем, яке має нагадувати нам усім, що ми справді є безсмертна нація, нація, яка пережила страшні катаклізми. Здається, що якоюсь неймовірною, нелюдською навалою відбувалося нищення нації. Другий геноцид, спіткав нас у Другу Світову війну. Українці понесли величезну кількість жертв. Якщо на фронті загинуло від 3,5 до 4,1 млн. людей, то цивільних осіб загинуло 4,5 млн.– І якщо ви запитаєте мене, – звертається директор інституту Національної пам’яті, – чому так було? Я скажу вам: тому, що ми жили на своїй землі, але не в своїй державі. І тому, коли тепер ми маємо свою державу, нація повинна розуміти її надзвичайну цінність для свого існування. Кожен українець повинен знати, що його матеріальне, моральне, економічне і навіть фізичне виживання може бути забезпечене лише в Українській незалежній державі.На жаль, таке важливе видання було видано тиражем лише 3 тисяч примірників. Видавці мають надію, що держава зможе профінансувати перевидання карти більшим накладом, аби хоча б один її примірник був у кожній бібліотеці.Ольга Фіщук постiйна адреса статтi: http://culture.unian.net/ukr/detail/189011
Коментатор Майстерень Адміністрація, [ 2010-07-05 16:15:35 ],
на сторінці поезії     "* * *"   Костенко Ліна

Опубліковано адміністрацією ПМ
Коментатор Майстерень Адміністрація, [ 2010-07-06 11:46:38 ],
на сторінці новини

У Франції зупинили друк «Хрестоматії шахрайства», щоб включити туди оборудку з «газом Фірташа»

Обережно: загострення клептоманії

З десяток років тому західні ЗМІ в один голос стверджували: якби політико-управлінська верхівка України хоча б третину своїх зусиль, спрямованих на вигадування схем по розкраданню державного майна, скеровувала на модернізацію економіки та підвищення відповідальності держапарату, то в особі нашої країни світ мав би справу з надзвичайно потужним «східноєвропейським тигром». Але оскільки у представників тодішньої влади були, м’яко кажучи, дещо інші пріоритети, то блискучі перспективи України довелося відкласти на невизначений термін.

Точніше кажучи, пріоритети були настільки іншими, що західні аналітики взагалі дивувалися існуванню України як суверенної держави. Їх можна зрозуміти, якщо взяти до уваги особливості тодішньої приватизації держмайна: за підприємствами, які коштували сотні мільйонів доларів, закріплювали фіктивний статус банкротів, на підставі чого їх за безцінь віддавали представникам кількох наближених до влади кланів. Україна виявилася унікумом: окрім неї жодна інша держава, яка практикувала подібні приватизаційні «методи», не зуміла втримати свій суверенітет.

Особливим шиком у середовищі тодішніх прихватизаторів вважалося навіть не придбати підприємство за копійки, а зробити таке приватизаційне «обґрунтування», яке зобов’язувало державу «відшкодувати новому власнику збитки, пов’язані з утилізацією шкідливого виробництва і т.п.» Іншими словами, держава не лише віддавала своє майно, а й ще доплачувала тим, хто розкрадав її активи.

Подібний абсурд можливий лише за однієї умови – якщо державна влада повністю узурпована або поділена дуже обмеженим колом осіб, які без зайвих комплексів ставлять знак рівності між власними та державними інтересами, а суспільство не має можливості стати на заваді цій вакханалії цинічного злодійства.

У ті часи абсолютна більшість громадян цілком слушно сприймала «велику приватизацію» як національну трагедію. Тепер ситуація повторюється, але вже як відвертий фарс: державного майна практично не залишилося, тому «великі комбінатори» змушені вдаватися до все більш екзотичних шахрайських схем за принципом – чим більша брехня, тим більше шансів, що в неї повірять.

Окрім величини брехні вирішальне значення мають ще два фактори – контроль влади і ЗМІ. Лише за таких умов можна спробувати пограбувати держбюджет на $5 мільярдів, а на додаток ще й звинуватити уряд попередників у «некомпетентності», яка нібито й привела до таких тяжких наслідків. Йдеться про програну Україною у Стокгольмському арбітражному суді справу за позовом компанії «РосУкрЕнерго».

Шахрайська пікантність ситуації полягає в тому, що як Україну, так і «РосУкрЕнерго» в даному разі представляють тісно пов’язані один з одним люди, які минулого року щедро профінансували прихід до влади Віктора Януковича, а нині сподіваються на відшкодування своїх затрат у будь-який спосіб. Схоже на те, що президент такі надії готовий виправдати за рахунок навмисно програного процесу в Стокгольмі.

Ці події справили настільки сильне враження на керівництво популярного французького видавництва, що те навіть призупинило підготовку до друку розрекламованої «Хрестоматії шахрайства» з метою доповнення її фактажу безпрецедентним українським прикладом. Видавництво не пошкодує, бо такому ефективному розкраданню казни позаздрять навіть найбільш досвідчені злодії.

Суть справи полягає ось у чому: після приходу до влади президента Януковича і нового уряду було змінено керівництво НАК «Нафтогаз України», яке відмовилося від послуг авторитетної юридичної фірми «Magisters», котра раніше успішно захищала інтереси України у Стокгольмському арбітражному суді за позовом компанії «РосУкрЕнерго».

Такий крок можна було б привітати, адже «Нафтогаз» нібито вирішив благородно заощадити державні кошти, вдаючись до послуг лише власної юридичної служби. Проблема в тому, що адвокати «Нафтобазу» в Стокгольмі не проронили на захист України ані слова. За таких обставин суддям не залишилося нічого, окрім винесення вердикту на користь «РосУкрЕнерго».

За результатами цього судового процесу один із суддів в коментарях акредитованим ЗМІ зазначив, що за 30-літню юридичну практику вперше мав справу з настільки дивним випадком, коли відповідач навіть не намагався спростувати аргументи позивача, а після програшу справи відмовився подавати апеляцію, хоча йдеться не про мізерну суму, а про мільярди доларів.

З цього приводу стародавня мудрість зауважила б: якби ми більше знали, то менш дивувалися б. Аби Стокгольмські судді знали, що позивач (власник «РосУкрЕнерго») та відповідач (голова правління «Нафтобазу» і міністр палива та енергетики України) є людьми з однієї бізнесової структури, то вони зрозуміли б логіку перебігу судового процесу саме за таким сценарієм. А якби шведські люди в мантіях хоча б приблизно уявляли, скільки ця бізнес-структура виділила коштів на президентську кампанію Януковича, то вони легко збагнули б, чому президент відмовився подавати апеляцію на рішення Стокгольмського арбітражного суду.

Припускаю, що шведська Феміда не обізнана з національними особливостями української політики, але ж пересічний українець на власні очі бачив фотокопію документу, яким Фірташ надав нинішньому міністру палива та енергетики Бойку право управляти та розпоряджатися всім рухомим і нерухомим майном «РосУкрЕнерго». Симптоматично, що цю інформацію ніхто навіть не намагається спростувати в судовому порядку.

Та попри таке викриття, Бойко продовжує влаштовувати театр одного актора: занепокоєним, але рішучим виглядом він дає інтерв’ю про небажання чи то неготовність української влади віддати «РосУкрЕнерго» газ або його доларовий еквівалент. Просто національний герой – та й годі! Але Героя України за такої влади Бойко при бажанні може отримати задарма, тому можете не сумніватися: через декілька днів чи тижнів наш епічний захисник національних інтересів розгублено розведе перед камерами руками, мовляв, ми чинили мужній супротив, але міжнародне право – річ серйозна, а Україна не може дозволити собі невдячну місію скласти компанію ізгоям на кшталт Північної Кореї чи Ірану. Тому – як би цього не хотілося – гроші «РосУкрЕнерго» доведеться все-таки віддати.

Зрештою, ця ситуація містить потенціал перетворення театру одного актора в театр кількох акторів: приміром, Бойко може розіграти з Фірташем комедію під назвою «мирова угода», за результатами якої Україна віддасть «РосУкрЕнерго» не $5,4 мільярдів, а $4 – 4,4 мільярди, що дасть змогу першому отримати приз «рятівника для України мільярда доларів», а другому – приміряти на себе німб святого, котрий робить гроші з повітря і віддає їх багатостраждальній Україні. Як сказав би в таких випадках поет, «бывали хуже времена, но не было времен подлее».

Щоправда, цим елегантним шахрайським комбінаціям можуть завадити оприлюднені Юлією Тимошенко документи, що засвідчують факт купівлі Україною в Росії тих 11 мільярдів кубометрів газу, на які претендує «РосУкрЕнерго» і які стали предметом позову в Стокгольмському арбітражному суді.

Навіть якщо поставити під сумнів юридичну бездоганність цього акту купівлі-продажу, все одно відповідачем за позовом має бути не Україна, а Україна разом із Росією. Але такий варіант вочевидь не влаштовує ні Януковича, ні Фірташа, ні Бойка, бо вони чудово розуміють, що перспективи обібрати північно-східного сусіда дуже неправдоподібні. Щодо Росії в даному разі цілком спрацьовує народна мудрість: де сядеш, там і злізеш.

Афера з грою в піддавки теперішньої влади структурі Фірташа зайшла так далеко, що важко уявити обставини, за яких її спустять на гальмах, не довівши до розв’язки. Та навіть якщо з якихось неймовірних причин цим клептоманам у даному разі не вдасться поживитися держбюджетом, можете не сумніватися: вони не облишать свої спроби заробити (точніше вкрасти) швидко і багато.

Їх може надихнути досвід шахрайства київської влади, яка за підтримки фракції Партії регіонів спочатку виділила десятки мільйонів гривень на запуск швидкісного трамваю до Борщагівки, а згодом з’ясувалося, що отриманих коштів не вистачає навіть на половину шляху. За кадром чомусь опинилося найцікавіше: хто складав кошторис і як освоювались кошти?

Зрештою, навіть знання відповідей на ці інтригуючі запитання не допоможуть мешканцям Борщагівки, які щодня сушать собі голову сакраментальним: як добратися до центру міста? Щоправда, нещодавно їм стало настільки легше, що вони аж перехрестилися: з’ясувалося, що рейки для колій швидкісного трамваю – промисловий брак, і якби розрекламоване диво техніки вже здали в експлуатацію, то кожен уже кілька сотень разів встиг би зіграти в російську рулетку і багатьом не поталанило б…

Втім, припускаю, що рівень аферизму київської влади здасться центральній владі занадто дрібним. Тоді можна вдатися до послуг історії: там завжди є приклади на будь-який смак.

Наприклад, можна творчо застосувати спосіб розкрадання державної казни в перші роки радянської влади. Тоді для одних громадян існував режим жорсткої економії, згідно з яким конфіскації чи навіть розстрілу підлягали ті, хто приховав кілька колосків; інші ж громадяни – з числа більшовицьких небожителів – підписували контракти зі Швецією на будівництво тисячі паровозів. Обґрунтування доцільності такого рішення було бездоганним – комар носа не підточить. Та згодом на поверхню випливла одна «дрібничка»: не лише в Швеції, а й в усій Скандинавії не існує підприємства з виготовлення паровозів.

Попри критику на адресу теперішньої влади, в чомусь її представників можна якщо не підтримати, то, принаймні, зрозуміти: адже кинути себе у вир якоїсь шахрайської авантюри значно цікавіше, ніж не допускати підвищення заборгованості з виплат зарплати, здійснювати модернізацію «лежачих» підприємств та намагатися вдихнути життя міста і селища навіть в електоральному форпості – на Донбасі.

Цікаво, що мав на увазі Азаров, коли нещодавно повторив фразу Сталіна про те, що жити стало краще, жити стало веселіше? Кому стало краще і веселіше?

Зореслав Самчук, заступник директора Міжнародного інституту гуманітарних технологій

постiйна адреса статтi: http://www.unian.net/ukr/news/news-385120.html
Коментатор Майстерень Адміністрація, [ 2010-07-06 12:04:55 ],
на сторінці твору     "На якій підставі група пацанів з баблом вирішує долю 46-мільйонної нації до 2042 року?"   Забужко Оксана

Опубліковано адміністрацією ПМ.
Коментатор Майстерень Адміністрація, [ 2010-07-06 12:15:47 ],
на сторінці новини

Такої дірки в бюджеті ще не було в історії країни

Напевно, багато хто ще пам`ятає, як протягом всього 2009 року і на початку нинішнього (до виборів) представники Партії регіонів і, зокрема, їх «тіньовий уряд» переконували співвітчизників, що мають нібито дуже розумну антикризову програму, і щойно дістануться влади, одразу ж приведуть її в дію, і тоді кризу буде швидко подолано. Про це часто, з поважним виразом на обличчі, розповідали і сам Янукович, і Азаров, і Акімова, і Єфремов, і багато інших нині високих керівників. Сьогодні вже саме час поцікавитися у зазначених добродіїв: а де ж обіцяне?..

Кожен може сьогодні побачити на власні очі – ніяких реальних економічних реформ не тільки досі не запущено, але немає навіть і натяків в цьому аспекті на віддалену перспективу. Залишалася слабка надія на хвалений авансом командою Януковича Податковий кодекс – як на єдиний з підготовлених новою владою документів, який з натяжкою можна було зарахувати до реформаторських у сфері економіки. Проте тепер стало зрозуміло, що квапливо проголосований у першому читанні проект цього документа зроблений украй непрофесійно і становить велику небезпеку для бізнесу.

Опозиція і незалежні експерти почали критикувати проект Податкового кодексу з перших днів після його оприлюднення, а наприкінці минулого тижня були озвучені конкретні претензії до нього ще й Банкової – їх величезна кількість. Причому, йдеться не про якісь дрібні прискіпування до неправильно розставлених ком. На 17 сторінках тексту міститься безліч рекомендацій до статей, розділів і навіть цілих блоків кодексу з формулюваннями «вилучити», «повністю відмінити», «скоротити», «повністю виключити» і т.п. «Проект складається з штучно об`єднаних, без належного опрацьовування, законодавчих актів. Проект Податкового кодексу України вимагає не тільки істотного техніко-юридичного опрацьовування, а й ухвалення політичного рішення щодо можливості його підтримки в другому читанні і подальшого підписання президентом країни», - такі невтішні висновки зробили в адміністрації президента про якість документа під авторством Азарова і Тігіпка.

Варто зазначити, що з огляду на появу таких різких вердиктів з Банкової теж виникають здивовані питання. По-перше, де ж була президентська адміністрація раніше? Їй що, хтось не давав брати участь в розробці Податкового кодексу чи її рекомендації в уряді зухвало ігнорували? По-друге, а як там щодо «згуртованої команди» і «дієвої вертикалі»?..

Хоч би як там було, але на сьогодні вже всім очевидно, що «реформаторський» Податковий кодекс насправді виявився навіть гірший, ніж пустушка. І що з ним буде далі – нікому не відомо!

Утім, податківці під новим керівництвом не стали чекати посилення своїх повноважень, передбаченого нормами згаданого проекту, а, не загаявшись, розпочали реальне «закручування гайок» щодо бізнесу. Як уже стало відомо громадськості, керівництво Державної податкової адміністрації видало неофіційне розпорядження встановити максимально можливе податкове навантаження на всі підприємства.

Зокрема, перевиконання плану зборів податків у червні, про який повідомив днями голова ДПАУ Олександр Папаїка, пояснюється, як стверджує "Дзеркало тижня", неофіційним розпорядженням керівництва податкової встановлювати обов`язковість прив`язки збору податків з усіх підприємств для податкових адміністрацій на всіх рівнях і для всіх видів бізнесу до галузевого коефіцієнта, тобто до максимальних показників навантаження на найбільших платників податків галузі. Йдеться, по суті, про податок з обігу, якого в Україні, як відомо, офіційно не існує.

У цьому плані треба сказати, що практика використання галузевого коефіцієнта як орієнтира існувала в ДПАУ і раніше, але шоком для підприємців нині стали масштаби цього явища. Раніше податківці «наїжджали» за низький показник податкового навантаження тільки на великі корпорації, а тепер високий коефіцієнт податкового навантаження з обігу став реальністю також для середнього і малого бізнесу. Такі жорсткі заходи, в принципі, можуть посприяти зростанню надходжень податків у скарбницю в короткостроковій перспективі, але потім багато підприємців припинять свою діяльність взагалі, а значна частина бізнесу піде в тінь.

Проте навіть на початковому етапі посиленого тиску на бізнес нова влада практично не досягла поліпшення ситуації. Зокрема, в червні податківцям вдалося перевиконати план лише на 0,5 млрд. грн. (при цьому порівняно з червнем 2009 року підприємствам недоплатили близько 2 млрд. грн. відшкодування ПДВ), митники ж недобрали дуже багато - близько 3,2 млрд. грн.

А недавно сталі відомі бюджетні показники за травень, які, висловлюючись м`яко, дуже сильно засмучують. Міністерство фінансів повідомило, що дефіцит держбюджету України в травні склав 11,431 млрд. грн. (!) – такого величезного місячного дефіциту ще не було в історії країни! При цьому доходи держбюджету в травні склали 19,515 млрд. грн., що на 13,7% менше, ніж у квітні. Поки що уряд Азарова долає ситуацію лише за рахунок нарощування нечуваними темпами внутрішніх і зовнішніх боргів.

Ще одним своїм економічним досягненням команда Януковича називає деклароване Держкомстатом з початку року зростання промислового виробництва і ВВП. Проте з цим твердженням в частині імені «винуватця» не можна погодитися.

Так, справді, промисловість показала в першому кварталі збільшення на 10,8% до відповідного періоду минулого року, а ВВП зріс на 4,9%. Проте заслуга в цьому ніяк не нового уряду, а попереднього – оскільки Азаров очолив Кабмін тільки в березні. Починаючи ж з квітня хвалитися новому уряду показниками, зокрема, в промисловості (щодо ВВП помісячної статистики немає) не випадає. У квітні до березня промислове виробництво в цілому скоротилося на 1,8%, а в травні воно впало до квітня на 2,4%.

Зокрема, в травні по відношенню до попереднього місяця відбулося зниження: з виробництва коксу і продуктів нафтопереробки – на 24,6%; з обробки деревини і виготовлення виробів з деревини – на 10,1%; у хімічній і нафтохімічній промисловості – на 5,0%; легкій промисловості – на 3,9%; целюлозно-паперовому виробництві – на 1,0%; металургійному виробництві – на 1,9%; машинобудуванні – на 2,7%. Причому, ймовірно в червні мало місце скорочення промислового виробництва до попереднього місяця вже третій місяць поспіль (цих даних поки немає). Більш того, якщо не в червні, то в подальші місяці цілком можливо падіння в промисловості навіть до відповідних місяців минулого року. Показники ВВП поведуться відповідним чином.

Невдачі нової влади в економіці взагалі і з реформами зокрема бачать не тільки вітчизняні, а й іноземні експерти. Знаковими в цьому плані стали озвучені минулої суботи представниками Міжнародного валютного фонду умови надання фінансової допомоги Україні. Вони, з одного боку, хоч і оголосили про досягнення на рівні експертів домовленості про виділення Україні позики на суму 14,9 млрд. дол., але, з іншого боку, підкреслили, що ця домовленість ще підлягає схваленню з боку менеджменту МВФ і Ради директорів МВФ. «Очікується, що Рада директорів МВФ розгляне це питання наприкінці липня, після того, як будуть прийняті законодавчі зміни, що стосуються бюджету і фінансового сектора», - пояснив керівник Місії МВФ по Україні Танос Арванітіс.

Тобто, якщо називати речі своїми іменами, ніякого рішення насправді ще не ухвалено, і це питання розглядатиметься в МВФ не раніше кінця місяця – за наслідками діяльності української влади. Крім того, керівництво МВФ дає цією заявою чітко зрозуміти, що воно не вірить обіцянкам команди Януковіча-Азарова, наполягаючи на тому, що «спочатку стільці, а потім гроші».

Михайло Маркелов

постiйна адреса статтi: http://www.unian.net/ukr/news/news-385148.html
Коментатор Майстерень Адміністрація, [ 2010-07-06 12:20:24 ],
на сторінці новини

Схоже, попереду очевидний дефолт? Я пережив такий у Росії у 1998 році - нічого приємного. У першу чергу продовольча паніка і зникнення відомих вам крупних банків, і багато міліції на вулицях...
Коментатор Майстерень Адміністрація, [ 2010-07-09 15:19:43 ],
на сторінці поезії     "Люди i людиська"   Хмельницький Валерій

Схоже, шановний пане Віталію, проблема, яку зауважили і ви, і ми ось пробуємо на зуб, глибша за всі відомі мені проблеми, а стосовно літератури вона, швидше за все, і тест на позиціювання
себе в оцій ж бо літературі...
Коментатор Майстерень Адміністрація, [ 2010-07-09 15:26:40 ],
на сторінці новини

Чоловік з Хмельницька через суд добивається вибачень від Януковича
Мешканець Хмельницького, керівник юридичної фірми “Захист” Володимир Волосюк подав позов до суду про захист честі і гідності проти Президента України Віктора Януковича. Чоловік хоче, щоб Президент публічно попросив вибачення у нього та всього українського народу за свої висловлювання у Страсбурзі під час засідання ПАРЄ 27 квітня цього року. "Визнавати Голодомор як факт геноциду щодо того чи іншого народу, ми вважаємо, буде неправильно, несправедливо. Це була трагедія, спільна трагедія держав, що входили до СРСР”, - заявив тоді Янукович. Про мотивацію свого рішення і слухання справи у суді - в інтерв`ю з  Володимиром Волосюком. Пане Володимире, що спонукало Вас до такого кроку - подати в суд на Президента країни?Я хочу зрозуміти, що вплинуло на пана Януковича, коли він назвав загибель десяти мільйонів українців, яку організував Сталін, не геноцидом, а голодом. Мені, здається, що визначальною у формулюванні такої позиції була попередня розмова нашого глави держави з прем’єр-міністром Росії. Віктор Янукович зробив велику послугу для Путіна на засіданні ПАРЄ, коли фактично озвучив думку не української нації, а сусідньої держави. Бо всім відомо, що керівництво Російської Федерації ніколи не визнавало, що в Україні Голодомор 1932-1933 років був геноцидом, організованим Сталінським режимом. Але головне те, що своєю заявою у Страсбурзі Янукович прямо порушив норми Закону України “Про Голодомор 1932-1933 років в Україні” від 28 листопада 2006 pоку, перша стаття якого однозначно стверджує: “Голодомор 1932-1933 років в Україні є геноцидом українського народу”, а стаття 2 наголошує: “Публічне заперечення Голодомору 1932-1933 років в Україні як геноциду визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності українського народу і є протиправним” .Крім того, 13 січня цього року набуло чинності рішення Апеляційного суду Києва щодо визнання керівників більшовицького тоталітарного режиму (Й. Сталіна, В. Молотова, Л. Кагановича, П. Постишева, С. Косіора, В. Чубара, М. Хатаєвича) винними у геноциді в Україні протягом 1932-1933 роках. А це означає, що Янукович “потоптався” й по згаданому закону.Чи були погрози на Вашу адресу?19 червня на мій домашній телефон зателефонував незнайомий, який погрожував розправою. Він сказав, що знищать мене за писанину на Президента України та СБУ. Я заяву вже направив до Генпрокуратури, щоб розібралися з цим випадком.На останньому судовому слуханні Ви клопотали перед суддею Волковою, щоб до справи долучилися у ролі свідків колишній президент Віктор Ющенко та Генпрокурор Олександр Медведько. Чим корисними можуть бути ці люди на процесі?Щодо Віктора Андрійовича, то він, як ніхто, доклав зусиль, щоб закордоном визнали Голодомор геноцидом проти української нації. Себто, без його участі у суді - ніяк. Що стосується Генпрокурора Медведька, мушу заявити, що він не виконав своїх прямих обов’язків та не відреагував на заяву Януковича. Адже, згідно з законодавством, прокурор повинен здійснювати нагляд за дотриманням законів України всіма громадянами. На мою думку, реакція Генпрокурора на слова Януковича мала б відобразитися у протесті правоохоронного відомства. На жаль, цього не було зроблено. У позовній заяві Ви вимагаєте від Януковича публічного вибачення перед українським народом. Як вважаєте, Президент України на це наважиться?Ніколи!...?! Тоді для чого потрібно було запускати цю справу?Щоб показати, що в Україні мало того, що системно порушуються закони, то ще й не працює правосуддя. Судді, яких призначає Президент, апріорі не підуть проти нього. Підтвердженням цього є, як на мене, упередженість судді Печерського райсуду Києва Волкової,  яка розглядає мій позов. Вона офіційно в ухвалі про відкриття провадження по справі назвала мене іншої особою  - Цугелем П. І. Суддя також незаконно допустила, щоб представника відповідача себто Президента, благословив своїм підписом глава АП Сергій Льовочкін. Останній немає жодного стосунку до справи.  Тому я, дотримуючись закону, дав відвід судді. Але пані Волкова його не прийняла. Цим позовом я повинен доказати Україні й світу, що людина, яка  порушила закони, має бути покараною. Це стосується, зокрема, й Президента Януковича.Розмову вів Віталій Тараненко, “Подільський кур’єр”.

http://unian.net/ukr/news/news-385672.html
Коментатор Майстерень Адміністрація, [ 2010-07-09 17:39:44 ],
на сторінці твору     "Протидія проявам антисемітизму, ксенофобії, та нетерпимості в Україні"   Адміністрація Майстерень

Рада Європи, членом якої є і Україна, розробила та ухвалила низку документів, спрямованих на подолання такого явища, як прояви «мови ненависті», і найважливішими серед яких є:

· Рекомендація щодо «мови ненависті» 97(20), ухвалена Комітетом міністрів Ради Європи 30 жовтня 1997 року, де міститься визначення «мови ненависті»і засуджуються всі типи висловлювань, які розпалюють расову ненависть, ксенофобію, антисемітизм і всі види нетерпимості. У ній також зазначається, що такі висловлювання мають потенційно більш серйозні наслідки в разі, коли вони поширюються через ЗМІ.

· Рекомендація 97 (21) щодо ЗМІ і сприяння розвитку культури толерантності, яка також була прийнята 30 жовтня 1997 року. В ній зазначається, що ЗМІ можуть зробити значний внесок до подолання нетерпимості, сприяючи взаєморозумінню між групами, які належать до різних етносів, культур і релігійних традицій. Цільовою аудиторією рекомендації є різні суспільні групи, які мають змогу сприяти розвитку культури толерантності.

· Декларація Комітету міністрів про свободу політичних дискусій у ЗМІ, яка була ухвалена 12 лютого 2004 року. В ній підкреслюється, що свобода політичних дискусій не передбачає свободи висловлювати расистські погляди або погляди, що розпалюють ненависть, ксенофобію, антисемітизм та інші види нетерпимості».
Коментатор Майстерень Адміністрація, [ 2010-07-25 10:53:36 ],
на сторінці твору     "Якщо переможуть помаранчеві, то Криму й Донбасу треба дати можливість..."   Андрухович Юрій

Опубліковано адміністрацією ПМ.
Коментатор Майстерень Адміністрація, [ 2010-08-09 23:24:54 ],
на сторінці твору     "Щодо Поезії (і що таке поезія?)"   Адміністрація Майстерень

Народ, а може якусь дискусію влаштуємо (більш менш чемну) на тему - що таке поезія? Зважаючи на те, що кожному з нас подобається різне, бажано шукати збіги - спільне, а не розбіжності...

Звісно, молодь закидатиме революційні гасла, в старші - консервативні штучки, але може вибудується перелік підпунктів, за якими (за сукупністю яких) кожен може себе причислити до когорти поеток і поетів?

1)...
1   ...   3   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   23